Справа № 2-16

2009 р.

РІШЕННЯ

ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

«16 червня 2009 року Березнівський районний суд Рівненської області

під головуванням судді Мельника В.Я.

при секретареві           Прокопчук Ю.В.

з участю:

позивачки                 ОСОБА_1,

її представника         ОСОБА_2

представників

відповідача                  

ОСОБА_3          ОСОБА_4,

адвоката                       ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Березне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

  6 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в суд до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного особою не здатною розуміти значення своїх дій, в якому вказує, що з 6 травня 1979 року і до дня його смерті 19 листопада 2007 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

  Після його смерті дізнавалася, що чоловік після заповіту на її, вчиненого 23 січня 1997 року, зробив заповітне розпорядження на свого племінника ОСОБА_3

  Вважає, що заповіт він вчинив, не розуміючи значення своїх дій.

  Восени 2004 року він упав з воза і вдарився головою і грудьми об землю, в лікарню не звернувся. Стан його здоров’я погіршувався, він забував що говорить, міг збиратись і йти невідомо куди, а з кінця 2004 року – початку 2005 року втрачав пам'ять, не сприймав дійсних подій, не міг давати звіту своїм діям і розуміти, що робить.

   В цей період, наприкінці березня 2005 року, сестра чоловіка ОСОБА_7 завезла його автомобілем до сільської ради в с. Прислуч, де було складено заповіт на племінника.

  Покликається на те, що заповіт вчинений дієздатною особою в момент, коли вона не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними і на підставі статей 203, 215, 225 ЦК України такий правочин має бути визнаний недійсним.

  В судовому засіданні з підстав наведених в позовній заяві ОСОБА_1 підтримала свої вимоги.

  Пояснила, що знаходилася на стаціонарному лікуванні в Зірненській протитуберкульозній лікарні, коли її чоловіка у березні 2005 року ОСОБА_7 завезли в Прислуцьку сільську раду для посвідчення заповіту на ім’я свого сина ОСОБА_8. На той час чоловік не міг усвідомлювати свої вчинки, а тому й погодився на зміну заповітного розпорядження.

  Аналогічні пояснення в судовому засіданні дав її представник ОСОБА_2

  Допитані як свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_2 показали, що чоловік позивачки ОСОБА_6 в останні два-три роки після падіння восени 2004 року з воза і до смерті потребував стороннього догляду, він забував куди йде, що робить, а тому заповіт на ОСОБА_3, на їх думку, не відповідав його волі.

  З пояснень в судовому засіданні допитаного як свідка лікаря-психіатра ОСОБА_10 він оглядав хворого ОСОБА_6 в лютому 2005 року, поставив йому діагноз – атеросклеротична деменція. Підписував заключення ЛКК для встановлення над ним опікунства.  

  ОСОБА_6 не пам’ятав подій. Втрата пам’яті є основною характерною рисою названої хвороби. Хворі з таким діагнозом, як правило, визнаються психіатричною експертизою такими, що не здатні усвідомлювати своїх дій і керувати ними. Вважає, що хворий був саме в такому стані.

  З пояснень свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у 2004 році на час посвідчення заповіту ОСОБА_6 був при пам’яті, якихось відхилень у нього не помічали, а свідок ОСОБА_13 пояснила, що при посвідченні заповіту від імені ОСОБА_6 24 березня 2005 року жодних сумнівів в його дієздатності у неї не виникало, він чітко висловив свою волю і власноручно підписав заповіт.

   Посмертна судово-психіатрична експертиза, проведена 9 квітня 2009 року, свідчить, що експертна комісія на підставі матеріалів цивільної справи, наданої медичної документації, пояснень свідків по справі не змогла дати висновок про психічний стан ОСОБА_6 на момент вчинення ним заповіту 24 березня 2004 року та про його здатність усвідомлювати значення своїх дій те керувати ними.

   Експертна комісія показання свідків вважає суперечливими і неповними для того, щоб зробити висновок про його психічний стан, а запис в карті амбулаторного хворого ОСОБА_6 - таким, що містить суб’єктивну інформацію про його поведінку вдома зі слів родичів, що не дозволяє зробити висновок про психічний стан хворого на час його огляду і на момент  вчинення ним заповіту 24 березня 2005 року, а отже - про його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними.  

  Оцінивши усі добуті в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не довела свої вимоги, викладені в позовній заяві.

   Показання свідків, допитаних за клопотанням позивачки ОСОБА_1, не дають чіткої картини перебігу хвороби ОСОБА_6, а свідчать лише про епізодичні випадки проявів його хвороби.

   З пояснень самої позивачки ОСОБА_1 в судовому засіданні слідує, що  у ОСОБА_6 мали місце періодичні напади хвороби, ще  одну травму голови він отримав також раніше під час служби в армії, а тому встановити в який період і з якою періодичністю в нього виникали втрати пам’яті, на думку суду, є неможливим.

   В судовому засіданні не добуто доказів того, що станом на 24 березня 2005 року він міг перебувати у подібному хворобливому стані.  

  З приводу захворювання на атеросклеротичну деменцію він не лікувався стаціонарно в медичному закладі, за ним не здійснювали постійного спостереження фахівці.

   Пояснення ОСОБА_1 і її свідків про те, що в цей період він потребував стороннього догляду спростовується тією обставиною, що на час складання ОСОБА_6 заповіту його дружина з 3 грудня 2004 року і до 30 квітня 2005 року, як це стверджується витягом з історії її хвороби № 306( а. с. 13), перебувала на лікуванні в Зірненській протитуберкульозній лікарні, її чоловік ОСОБА_6 при цьому сам залишався вдома і навіть приїздив її відвідувати в лікарню.

   Твердження свідка ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_6 в цей же період міг перебувати в хворобливому стані суд не може взяти до уваги, оскільки такий висновок може дати не лікар-психіатр, а лише психіатрична експертиза, призначення якої в такому випадку згідно п.2 ст. 145 ЦПК України є обов’язковою.

     За життя спадкодавця вона проведена не була. Посмертно ж встановити його психічний стан є неможливим.  

     А згідно з  ч.2 ст. 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, лише якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таких доказів ОСОБА_1 не надала.

    При подібних обставинах в позові ОСОБА_1 має бути відмовлено.

Керуючись ст. ст. 10-11, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 1257 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

  ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту, складеного особою не здатною розуміти значення своїх дій, відмовити.

  На рішення суду може бути внесена апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області протягом 20 днів після подання заяви про його апеляційне оскарження.

  Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

                 Суддя: