13.04.2011

Справа №2-1143/2011р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011р. Ленінський районний суд м. Миколаєва, у складі:

головуючого судді – Рум’янцевої Н.О.,

при секретарі – Ляшик С.В.,

за участю позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Миколаєва, справу за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард Донкердит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ріелті» і компанія» про визнання недійсним та скасування запису у трудовій книжці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зміну запису у трудовій книжці, а саме звільнено за власним бажанням та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що він з 28.09.2009р. працював менеджером у Повному товаристві «Ломбард Донкердит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ріелті» і компанія» за трудовим договором укладеним на невизначений строк. 26 листопада 2010року він рекомендованим листом надіслав на ім’я керівництва підприємства заяву про звільнення за власним бажанням, з проханням звільнити його з 01.12.2010року. Але відповідач звільнив його 14.12.2010р. зазначивши причину звільнення за прогулом на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. При цьому до 14.12.2010року він фактично виконував свої обов’язки передавав справи іншим працівникам, здавав звітності та ін..

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився від нього надійшли письмові заперечення на позов, в яких вимоги позивача не визнає, просить відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи суд переходить до наступного.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 29 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце, роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; тощо.

Згідно ч. 3 ст. 38 працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

28.09.2009року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Повного товариства «Ломбард Донкредит и Ко» на посаду менеджера, що підтверджено записом у трудовій книжці (а.с.7).

26.11.2010року позивачем було надано заяву про звільнення за власним бажанням з 01.12.2010року (а.с.30).

14.12.2010року відповідно до наказу №0/к-000497 ОСОБА_1 звільнений з посади менеджера з питань регіонального розвитку за прогул у відповідності до п.4 ст.40 КЗпП України на підставі службової записки та акту про невихід працівника на роботу, з наказам позивач не ознайомлений (а.с.

В запереченнях відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 не вказав в заяві причину звільнення передбачену ст.38 КЗпП України. У зв’язку з необхідністю забезпечення безперебійної роботи ломбардних відділень та неможливості заміни посади протягом одного робочого дня, відповідачем була розглянута заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням із відпрацюванням двотижневого строку, про що зі слів відповідача позивача було повідомлено в телефонному режимі.

У судовому засіданні встановлено що у період з 01.12.2010року по 14.12.2010року ОСОБА_1 виконував свої обов’язки, що підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 а також актами приймання-передачі ломбардних відділень від 29.11.2010р., 02.12.2010р., 03.12.2010р.; розпискою ОСОБА_6 від 09.12.2010р. про прийняття службового телефону (а.с.38-45, 46).

Відповідачем вказано, що підставою для звільнення була службова записка від 01.12.2010року регіонального директора ОСОБА_7 та актом щодо відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.

Однак як встановлено у судовому засіданні та підтверджено запереченнями відповідача за ОСОБА_1 було закріплено вісім ломбардних відділень та в його обов’язки входило забезпечення безперебійної роботи відділень згідно його посадової інструкції (а.с.32-34). Фактично робоче місце позивача це закріплені за ним ломбардні відділення та відповідачем надані докази щодо присутності у вказані дні , зокрема 2, 3 та 11 грудня 2010року у відділеннях, також даний факт підтверджений свідками.

При звільненні позивача з роботи відповідач порушив право позивача на звільнення за власним бажанням, а також вимоги ст. 149 КЗпП України, так як письмового пояснення у позивача не відібрано, з наказом про звільнення він не ознайомлений; у порушення вимог ч.2 ст. 47 КЗпП України позивачу не вручено копію наказу про звільнення.

За таких обставин вимога позивача про зміну формулювання причин звільнення на ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню у частині стягнення за період з 01.12.2010р. по 14.12.2010р., за який згідно табелю обліку робочого часу були виставлені прогули у сумі 430грн. 40коп. (середньоденна заробітна плата 53грн.80коп. * на 8 робочих днів)(а.с.28).

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди –стаття 237-1 КЗпП України - працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вбачається що порушення трудових прав позивача призвели до моральних страждань та додаткового захисту порушених прав, враховуючі неможливість позивача найти іншу роботу у зв’язку з записом у трудовій книжці, за такого з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., частково задовольнивши вимоги позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 214 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард Донкердит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ріелті» і компанія» про визнання недійсним та скасування запису у трудовій книжці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (прогул) на ч.3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

Стягнути з Повного товариства «Ломбард Донкердит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ріелті» і компанія» на користь ОСОБА_1 430грн. 40коп. за час вимушеного прогулу.

Стягнути Повного товариства «Ломбард Донкердит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-ріелті» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000грн. (десять тисяч гривен).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя :