УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 -/ 2008 рік Головуючий в 1-й інстанції Гончаренко В. М.
Категорія 05 Доповідач - Осіян О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" березня 2008 року. м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.
суддів - Григорченко Е.І., Ремеза В.А.,
при секретарі - Горобець К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2007 року за позовом ПП «Дока» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради, треті особи - Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, АТЗТ „Юніон-Т" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оренди приміщень, витребування майна, зобов'язання усунення перешкод в користуванні, звільнення приміщення, виселення із приміщень, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПП „Дока", Дніпропетровської міської ради, треті особи - ОСОБА_2., АТЗТ „Юніон-Т", Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання права власності , -
встановила:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2007 року задоволено позовні вимоги ПП «Дока» доОСОБА_1, ОСОБА_2 Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оренди приміщень, витребування майна, зобов'язання усунення перешкод в користуванні, звільнення приміщення, виселення із приміщень.
Визнано недійсними: договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 55, поз.З-9 , площею 127,1 кв. м., по АДРЕСА_1 від 19 червня 1998 року, укладений між АТЗТ «Дніпровинторг» таОСОБА_1, а також договір оренди від 20 грудня 2000 року, укладений міжОСОБА_1 та ОСОБА_2
Витребувані нежитлові приміщення № 55, поз.3-9, площею 127,1 кв.м. АДРЕСА_1 виселено із вказаних приміщеньОСОБА_1 та ОСОБА_2, та зобов'язано їх звільнити вказані приміщення від майна.
У зустрічному позовіОСОБА_1 до ПП „Дока", Дніпропетровської міської ради, треті особи - ОСОБА_2., АТЗТ „Юніон-Т", Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання права власності, - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Дока» та задоволення зустрічного позовуОСОБА_1 про визнання права власності на жиле приміщення у зв'язку із порушенням судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скаргиОСОБА_1 вказує на те, що предметом первинного позову були вимоги в тому числі і до АТЗТ "Дніпровінторг", якого в переліку сторін не має, але відносно нього прийняте рішення суду. АТЗТ "Дніпровінторг" виключено із єдиного реєстру, а тому є підстави для закриття провадження у справі у зв'язку із ліквідацією юридичної особи. Крім того, не враховано, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, а спірне майно ніколи не було у володінні ПП "Дока", а тому не може бути витребуване у ОСОБА_1
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову ПП «Дока» суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 22 березня 1996 року у процесі приватизації між Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську та ПП «Дока» було укладено і посвідчено нотаріально договір № 87/К купівлі-продажу комунального майна державного підприємства роздрібної торгівлі магазина № 382 «Булочно-кондитерська» із приміщеннями як цілісного майнового комплексу площею 125,0 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.6-11), а 29 травня 1996 року ПП «Дока» видано свідоцтво про право власності на майновий комплекс АДРЕСА_1 (т.2, а.с.227) та в той же день, 29 травня 1996 року підписано акт приймання-передачі майна (т.2, а.с.228). Але право власності ПП «Дока» не було зареєстровано у зв'язку з судовими спорами.
30 квітня 1996 року між Представництвом Фонду державного майна України у м. Дніпропетровську та АП «Дніпровинторг» було укладено і посвідчено нотаріально договір купівлі-продажу № 324/Н, згідно з яким АП «Дніпровинторг» були продані приміщення № 55, поз. 1-15 першого поверху і приміщення ІУ-3, VI-1, УІ-2, УІ-3 підвалу, загальною площею 363,3 кв.м. (т.1, а.с.70-73). 21 травня 1996 року було підписано акт приймання-передачі (т.1, а.с.74), а 22 травня 1996 року АП «Дніпровинторг» було видано свідоцтво про право власності на вказані приміщення (т.1, а.с.75), яке було зареєстровано за АТЗТ „Дніпровинторг" (правонаступник АП „Дніпровинторг") в КП ДМБТІ з видачею відповідного реєстраційного посвідчення 03.03.1998 року (т.1,а.с.69).
Таким чином, правильними є висновки суду про те, що Представництвом Фонду державного майна України у м. Дніпропетровську фактично вдруге було продано спірне приміщення АП «Дніпровинторг», яке раніше 22 березня 1996 року вже було продано ПП «Дока».
Із матеріалів справи вбачається, що 19 червня 1998 року АТЗТ «Дніпровинторг» продав ці самі приміщення №55, поз.3-9, площею 127,1 кв.м.,ОСОБА_1, договір посвідчено нотаріально, але в КП ДМБТІ приміщення заОСОБА_1 не зареєстровані у зв'язку із судовими спорами.
19 грудня 2000 року міжОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір оренди частини спірних приміщень, площею 37, 19 кв. м., який діяв і на час розгляду справи у суді першої інстанції , а інші договори щодо приміщень площею 127,1 кв.м. № 55, поз.3-9 по АДРЕСА_1 не укладалися, що не оспорювали представники відповідачів.
До теперішнього часу є чинним рішення Арбітражного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 1996 року, відповідно до якого визнано недійсним договір купівлі-продажу між Представництвом Фонду держмайна України в м. Дніпропетровську і АП «Дніпровинторг» № 324/Н від 30 квітня 1996 року в частині продажу приміщень площею 125 кв.м. за адресою:АДРЕСА_1 (т.1,а.с.76,77; т.1, а.с.111-117).
Також є чинною Постанова Наглядової колегії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1997 року, яким відмовлено у позові АП «Дніпровинторг» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 22 березня 1996 року між Представництвом Фонду державного майна України у м. Дніпропетровську та ПП «Дока» (т.1, а.с.12-15,20-23).
У зв'язку з цим дійсність договору укладеного 22 березня 1996 року між ПП «Дока» і Представництвом Фонду державного майна України у м. Дніпропетровську, і відповідність його чинному на той час законодавству за змістом та формою не потребують доказування згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, оскільки ці обставини встановлені судовими рішеннями у господарській справі щодо ПП «Дока». Доводи представників відповідачів, що вказані судові рішення не є преюдиціальними для цієї справи, оскількиОСОБА_1 не приймала участь у цих справах, суперечать вимогам законодавства.
Вказаний договір було укладено з ПП «Дока» Представництвом Фонду державного майна України у порядку приватизації майна цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства роздрібної торгівлі магазину № 382 «Булочно-кондитерська», та у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», про що також зазначено у вказаних рішеннях арбітражних судів.
Тому суд правильно не прийняв до уваги заперечення представників відповідачів щодо невідповідності договору від 22 березня 1996 року чинному на той час законодавству та невизначеності у договорі придбаних приміщень. Як вище зазначено, ПП «Дока» було придбано цілісний майновий комплекс, у тому числі приміщення.
Вказані обставини відповідають іншим доказам у справі. Так, згідно експертному висновку Фінансової компанії «Дніпро-фінанси» від 29 листопада 1995 року (т.5,а.с.26-43), на який є посилання у договорі купівлі-продажу № 87/К від 22 березня 1996 року. ПП «Дока» за цим договором придбано цілісний майновий комплекс магазину № 382, що складався з основних і оборотних засобів, фінансових активів, заборгованості, а також приміщень площею 125 кв. м. Відповідно до плану магазина № 382, вони складаються з приміщень першого поверху, № 55, поз.2-12 (т.1,а.с.33).
Крім того, рішенням Дніпропетровського міськвиконкому від 09 серпня 1996 року № 1105 були внесені зміни до рішення від 18 квітня 1996 року № 584, а саме, виключені приміщення, продані 22 березня 1996 року ПП «Дока» та уточнено таким чином їх площу (т.1 а.с.67-68).
Суд правильно встановив, що АТЗТ «Дніпровинторг» продало самеОСОБА_1 приміщення першого поверху № 55, поз.3-9, АДРЕСА_1 які Представництвом Фонду державного майна України у м. Дніпропетровську було продано двічі - 1111 «Дока», а у наступному - АП «Дніпровинторг», і саме з цих підстав арбітражним судом у рішенні від 14 жовтня 1996 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 30 квітня 1996 року в частині 125 кв.м. При цьому, відповідно до матеріалів справи АТЗТ «Дніпровинторг» таОСОБА_1 не заперечували факт продажуОСОБА_1 тих самих приміщень, що були предметом судових спорів між АТЗТ «Дніпровинторг» та ПП „Дока" в арбітражних судах.
АТЗТ«Дніпровинторг» при розгляді справи зазначав про уточнення площі приміщень, що були предметом спору з ПП «Дока» - 127,1 кв.м., замість 125кв.м., та про наступний продаж саме цих приміщень АДРЕСА_1 -ОСОБА_1 (т.1, а.с.54,55,88, т.2, а.с.1,71).
Суд також не може прийняти до уваги доводи представників відповідачів, що ПП «Дока» не набуло права власності на спірні приміщення, аОСОБА_1 є добросовісним набувачем, оскільки вони зроблені без врахування ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, що був чинним на момент спірних відносин.
Тому правильним є висновок суду про те, що спірне приміщення було придбане позивачем у відповідності до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та застосування судом ст.ст. 24,25 цього Закону в редакції на момент укладення договору, щодо моменту виникнення права власності у покупця, порядку укладення угоди та розрахунків по ній. Згідно п.1.2. договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22 березня 1996 року між позивачем та Представництвом Фонду державного майна України в м. Дніпропетровську, право власності на відчужуване майно переходить після підписання, нотаріального посвідчення і реєстрації цього договору виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, після повної оплати ціни продажу об'єкта у відповідності з чинним законодавством. Позивачем всі викладені умови були виконані.
Вказані обставини свідчать про набуття ПП «Дока» права власності на цілісний майновий комплекс, придбаний за договором від 22 березня 1996 року, у тому числі на спірні приміщення, а вибуття спірних приміщень із володіння відбулося по мимо волі ПП «Дока».
Обґрунтованим є висновок суду про те, що договір купівлі-продажу між АТЗТ «Дніпровинторг» іОСОБА_1 від 19 червня 1998 року, який випливає з недійсного договору, не породжує правові наслідки для цього договору, оскільки АТЗТ «Дніпровинторг» не мав прав власності і не міг відчужувати спірне майно. А тому суд правильно застосував норми ст.59,145, 225 ЦК УРСР 1963 року щодо недійсності угод та їх наслідків - право власника на витребування майна від добросовісного набувача, виселення зі спірних приміщень відповідачів, та зобов'язання звільнення їх від майна.
Такі висновки суду є обґрунтованими і щодо договору оренди, укладеного 20 грудня 2000 року міжОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнання його недійсним.
За таких обставин не було підстав у суду першої інстанції для задоволення зустрічного позовуОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності закриття провадження у справі не відповідають вимогам закону, оскільки наявні договори перешкоджають власнику володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307,308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 липня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменті проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців із моменту проголошення.