Справа № 420/22166/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року                                                                         м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,     Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 06.07.2023, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998, та врахувати довідку про заробітну плату м. Волгодонськ російської федерації від 22.04.2019 №52.7.2.06-02/К-25859.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 06.07.2023 щодо призначення пенсії. За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області рішенням від 14.07.2023 №155950017846 було  відмовлено у призначенні пенсії, та до страхового стажу не зараховані період роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав – учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач зазначає, що безпідставними є посилання відповідача на відсутність правових підстав для зарахування страхового стажу за спірні періоди роботи на території росії, у зв`язку із тим, що з 01.01.2023 було припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, з огляду на те, що право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації як країни, з якої він вибув.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕП/38560/23 від 26.09.2023 р.), зазначаючи, зокрема, що територіальним органом Пенсійного фонду України, розглянувши заяву та додані до неї документи, 14.07.2023 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за №155950017846 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років, в наявності 3 згідно розрахунку стажу лише 24 роки 07 місяців 15 днів, а для визначення права на пенсію - 27 років 07 місяців 14 днів. Повідомлено позивача, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998, оскільки організації знаходяться на території Російської Федерації, тобто згідно ст. 45 Закону №1058 період роботи на території Російської Федерації зараховується лише по 31.12.1991 на підставі ст. 11 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (період до 31.12.1991 зараховується без легалізації). Однак, з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для української сторони цей міжнародний договір припинив дію 19.06.2023 у відповідності до листа Міністерства закордонних справ від 29.12.2022 №72/14-612-108210. Отже, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058, а зарахування до страхового стажу періодів роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по теперішній час, не передбачено чинним законодавством. Відтак, відповідач вважає, що Головним управлінням правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового стажу відносно ОСОБА_1 спірного періоду роботи у зв`язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні страхового стажу роботи.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,     Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/22166/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,     Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

06.07.2023 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії відповідно до    вимог Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV.

За принципом екстериторіальності розгляд зазначеної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.

14.07.2023, на підставі заяви, та наданих документів, Головним управління Пенсійного фонду України в Сумській області винесено рішення № 155950017846 про відмову у призначенні пенсії.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 04.09.1998 р.р., оскільки організації знаходяться на території Російської Федерації, тобто згідно ст. 45 Закону №1058 період роботи на території Російської Федерації зараховується лише по 31.12.1991 на підставі ст. 11 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15.04.1994 (період до 31.12.1991 зараховується без легалізації). Однак, з 01.01.2023 Російська Федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для української сторони цей міжнародний договір припинив дію 19.06.2023 у відповідності до листа Міністерства закордонних справ від 29.12.2022 №72/14-612-108210. Отже, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом №1058, а зарахування до страхового стажу періодів роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по теперішній час, не передбачено чинним законодавством.

         Не погоджуючись із Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи чинного законодавства.

Частиною 2    статті 19 Конституції України    встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені    Конституцією    та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до    ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 04.06.2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно до статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Абзацом другим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно статті 62 Закону Закон №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.

Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.

У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень наведеного вище пункту вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. До заяви про призначення пенсії за віком може подаватись довідка про заробітну плату (дохід).

Згідно із оскаржуваним рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області від 14.07.2023 року № № 155950017846 визнається, що документально підтверджений загальний (страховий) стаж ОСОБА_1  становить 27 років 7 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 04.09.1998, оскільки з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.09.1992 року.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно трудової книжки ОСОБА_1   НОМЕР_1 , позивач 14 лютого 1985 року був прийнятий на роботу прибиральницею службових приміщень до Волгодонського промислового об`єднання атомного енергетичного будівництва «Атоммаш» імені Л.І. Брежнева (російська федерація) (запис № 8). 04 вересня 1998 року позивач була звільнена з вказаного підприємства.

Аналогічні періоди роботи зазначені і в довідці про заробітну плату м. Волгодонськ російської федерації від 22.04.2019 №52.7.2.06-02/К-25859, що підтверджує стаж роботи у Волгодонському промисловому об`єднанні атомного енергетичного будівництва «Атоммаш» імені Л.І. Брежнева, яка міститься в матеріалах справи.

Щодо не зарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 на території російської федерації до її страхового стажу, суд зазначає наступне.

При визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.

Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Принагідно суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328) передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.

Отже, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1  періодів роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998 року, з огляду на те, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов`язкова для України як держави-учасниці. Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов`язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію.

Надана трудова книжка позивача із здійсненими записами про періоди роботи з 14 лютого 1985 року по 04.09.1998 року є достатнім підтвердженням права позивача на пенсію за віком. При цьому доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача або ж доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача, відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд доходить до висновку, що дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998 року року є безпідставними та не обґрунтованими.

Зважаючи на те, що звернення до суду з цим позовом обумовлено, фактично, незгодою позивача із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від від 14.07.2023 року № № 155950017846, то суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування названого рішення.

Визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 14.07.2023 року № № 155950017846, виходячи з повноважень, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 06.07.2023, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998, та врахувати довідку про заробітну плату м. Волгодонськ російської федерації від 22.04.2019 №52.7.2.06-02/К-25859.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,     Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.

Керуючись статтями 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,     Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити.

2.  Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію з 06.07.2023, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 04.09.1998, та врахувати довідку про заробітну плату м. Волгодонськ російської федерації від 22.04.2019 №52.7.2.06-02/К-25859.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) гривні 44 копійок.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Берестовська, будинок 1 ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 429 (чотириста двадцять дев`ять) гривні 44 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

                        Суддя                                                                        Ю.В. Харченко