УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2011 року м.Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого: судді Хопти С.Ф.,
суддів: Мережко М.В., Оношко Г.М.,
при секретарі Зінченко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2010 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Білоцерківська перша державна нотаріальна контора про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання частково недійсним договору дарування,
встановила:
У липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 22 липня 2002 року померла його мати ОСОБА_3 Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Він фактично прийняв спадщину після смерті матері проживаючи в квартирі, яка йому з батьками належала в рівних частках, тому не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
В січні 2008 року йому випадкового стало відомо, що його батько, ОСОБА_4 отримав
свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частину квартири і грошові вклади.
Уточнивши позовні вимоги просив встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане липня 2003 року за реєстром № 2-2983, а також визнати за ним право власності на 1/6 щетину квартири АДРЕСА_2. Також просив встановити факт прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 та визнати частково неійсним договір дарування 2/3 частин спірної квартири, які ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня тюку позов задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_2 спадщини у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 після померлої 22 липня 2002 року ОСОБА_3 Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 липня 2003 року і зареєстроване державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 в реєстрі № 2-2983, згідно якого спадкоємцем майна після померлої ОСОБА_3 є ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно у вигляді 1/6 частини квартири АДРЕСА_3 після померлої 22 липня 2002 року ОСОБА_3 Визнано частково недійсним договір дарування частини квартири укладений 5 липня 2008 року, згідно якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі № 1-3508. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 548 ЦК України в редакції 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
За змістом п.1 ч.І ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого комунальною службою приватизації м.Біла Церква від 30 травня 2002 року № 33439, право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано в рівних частках за ОСОБА_2В та його батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Вказані особи були зареєстровані та проживали в зазначеній квартирі.
22 липня 2002 року померла ОСОБА_3 Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Також встановлено, що позивач прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_3, фактично вступив в управління спадковим майном та набув права власності на частину спадкового майна, оскільки, як співвласник квартири був там зареєстрований на день смерті спадкодавця, користувався спадковою частиною квартири, приймав участь у сплаті комунальних послуг, і як особа, яка має пільги, оформив пільги по їх сплаті. Оскільки ОСОБА_3 належала 1/3 частина спірної квартири і до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_4, а позивач по справі ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після померлої, а тому і ОСОБА_4 і ОСОБА_2 мали право на 1/6 частину спадкової квартири кожний.
Також судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3 в спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який зареєстрованій у спірній квартирі і на час ухвалення рішення. При подачі документів ОСОБА_4 подав до нотаріальної контори довідку № 1538 від 4 червня 2003 року ЖЕК № 9 про те, що в квартирі їм 5 будинку № 130 по вулиці Гайок в м.Біла Церква зареєстровані та проживають лише ОСОБА_4 і ОСОБА_3 В подальшому Білоцерківська Перша державна нотаріальна контора на підставі недостовірних даних вищевказаної довідки видала 24 липня 2003 року свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцем майна після померлої ОСОБА_3 є її чоловік ОСОБА_4 і спадкове майно складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 та грошового вкладу у філії Ощадного банку.
Таким чином, свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 липня 2003 року і зареєстроване державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 в реєстрі під номером 2-2983, було видано на підставі документів, а саме довідки 1538 від 4 червня 2003 року ЖЕК №9, яка містила недостовірну інформацію щодо зареєстрованих у спірній квартирі осіб, та без врахування того, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_3, і мав право на 1/6 спадкову частину квартири з часу прийняття спадщини.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про встановлення факту прийняття ОСОБА_2 спадщини у вигляді 1/6 частини квартири АДРЕСА_4 та визнання за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, і з врахуванням прийнятої частки спадкового майна визнав за ОСОБА_2 на ? частину спірної квартири та про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3, виданого 24 липня 2003 року на ім'я ОСОБА_4 незаконним.
Правильним є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним договору дарування частини квартири від 5 липня 2008 року, згідно якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 2/3 частини спірної квартири, оскільки ОСОБА_4 мав право подарувати ОСОБА_1 тільки належну йому частину квартири, яка з урахуванням прийнятої ним у спадок частки дружини та його особистої 1/3 частини разом становить 1/2 частину спірної квартири, а не 2/3 частини квартири.
Ухвалюючи у справі рішення, суд першої інстанції правильно керувався нормами Цивільного кодексу України в редакції 1963 р. щодо спадкового майна, враховуючи ті обставини, що спадщина була прийнята спадкоємцями у 2002 році до набрання з 1 січня 2004 року чинності діючим ЦК України, а тому відповідно до ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись до спадщини, яка відкрилась і була прийнята спадкоємцями до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у гри роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як встановлено судом, про наявність спірного свідоцтва про право на спадщину на ім’я відповідача позивач дізнався у 2008 році, а тому висновок суду про початок перебігу строку позовної давності з 2008 року ґрунтується на матеріалах справи та вимогах до ч.1 ст.261 ЦК України.
Посилання апелянта на те, що позивач не прийняв спадщину після смерті матері спростовуються встановленими судом обставинами про те, що позивач, як співвласник зазначеної квартири був зареєстрований там, користувався квартирою протягом шести місяців з часу відкриття спадщини, приймав участь у сплаті комунальних послуг, як особа, яка має пільги, оформив пільги по їх сплаті і фактично вступив в управління спадковим майном та набув права власності на частину спадкового майна в порядку ст. 548 ЦК України в редакції 196З року з часу відкриття спадщини.
Доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку позовної давності спростовуються встановленими судом обставинами про те, що про порушення його права позивач дізнався у 2008 році, з позовом він звернувся у липні 2008 року, а тому не пропустив строк позовної давності.
Інші доводи скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підтверджених належними доказами про те, що відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину на підставі довідки, яка містила недостовірну інформацію щодо зареєстрованих у спірній квартирі осіб, та без врахування того, що ОСОБА_2 фактично прийняв спадщину після померлої матері ОСОБА_3, і мав право на 1/6 спадкову частину квартири з часу прийняття спадщини.
Решта доводів апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду.
Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно навів у рішенні правові підстави в обґрунтування своїх висновків.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції в порядку ст. 303 ЦПК У країни, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: