ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2015 року Справа № 921/114/15-г/7

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівКорнілової Ж.О.,Чернова Є.В.,

за участю представників:

позивача -Смакота Н.І.,

відповідача -Решетука А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.09.2015

у справі№921/114/15-г/7

за позовомПАТ "НАК "Нафтогаз України"

доКПТМ "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради

про стягнення 4272275,12 грн. інфляційних втрат та 3% річних

встановив:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.03.2015 (суддя Стадник М.С.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 (судді: Якімець Г.Г., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст.11,530,611,625,629,653 ЦК України, ст.193 ГК України та ст.ст.4,43 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що умовами укладених між сторонами договорів №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014 про організацію взаєморозрахунків було передбачено погашення тільки частини основного боргу за поставлений газ в розмірі 22098563,44 грн., в той час як інша частина заборгованості (в сумі 5083287,85 грн.) самостійно сплачувалася відповідачем власними коштами з періодичним простроченням, що стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

30 вересня 2011 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненернго" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/2321/11 (надалі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011р. та у 2012р. імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу (п.3.3 договору).

Пунктом 5.1,5.2 договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ). Ціна за 1000куб.м. газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000куб.м. природного газу - 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

При цьому, оплата за газ здійснюється виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

05.10.2012 року між сторонами укладено додаткову угоду №1, якою внесено зміни щодо об'ємів газу, а саме: у 2012 року - 20662,184 тис. куб.м.: в тому числі у жовтні 2012 року - 3978,0 тис. куб.м., у листопаді 2012 року - 7297,0 тис. куб.м. та в грудні 2012 року - 9205,0 тис. куб.м., вартість газу з ПДВ - 1309,20 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищенаведених умов договору ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом 2012р. було поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 27181851,29 грн. згідно з наявним у справі актами приймання-передачі природного газу.

Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу виконував не вчасно та не в повному обсязі, з огляду на що, порушив умови п.6.1 договору.

Згідно з актом звірки розрахунків станом на 13.02.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 26398563,44 грн., що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, що нараховані у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу №14/2321/11 від 30.09.2011 щодо оплати вартості поставленого природного газу.

Разом з тим, 14 лютого 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області (сторона-1), Департаментом фінансів Тернопільської облдержадміністрації (сторона-2), Управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської облдержадміністрації (сторона-3), Комунальним підприємством теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради (сторона-4) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона-5) підписано п'ятисторонній договір №181/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ "Про державний бюджет України на 2014 рік").

Згідно п.п.4-8 сторона-1 перераховує на рахунок сторони-2 кошти у сумі 11683700 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-2 перераховує на рахунок сторони-3 кошти у сумі 11683700 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-3 перераховує на рахунок сторони-4 кошти у сумі 11683700 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-4 перераховує на рахунок сторони-5 (позивача) кошти у сумі 11683700 грн., у тому числі податок на додану вартість 1947283,33 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2012 році згідно з договором від 30 вересня 2011 року №14/2321/11.

Відповідно до пп.2 п.10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

1 квітня 2014 року на виконання умов договору №181/30 від 14.02.2014 відповідачем сплачено на рахунок позивача кошти у розмірі 11683700 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1127 від 01.04.2014 та випискою з банківського рахунку (а.с.54,55).

В подальшому, 22 жовтня 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області (сторона-1), Департаментом фінансів Тернопільської облдержадміністрації (сторона-2), Управлінням житлово-комунального господарства Тернопільської облдержадміністрації (сторона-3), Комунальним підприємством теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради (сторона-4) та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (сторона-5) підписано ще один п'ятисторонній Договір №872/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ "Про державний бюджет України на 2014 рік").

Згідно п.п.4-8 сторона-1 перераховує на рахунок сторони-2 кошти у сумі 10414863,44 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-2 перераховує на рахунок сторони-3 кошти у сумі 10414863,44 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-3 перераховує на рахунок сторони-4 кошти у сумі 10414863,44 грн. для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню. Сторона-4 перераховує на рахунок сторони-5 (позивача) кошти у сумі 10414863,44 грн., у тому числі податок на додану вартість 1735810,57 грн., для погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2012 році згідно з договором від 30.09.2011 №14/2321/11.

Відповідно до пп.2 п.10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

27 жовтня 2014 року на виконання умов договору №872//30 від 22.10.2014, відповідачем сплачено на рахунок позивача кошти у розмірі 10414863,44 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4254 від 27.10.2014 та випискою з банківського рахунку (а.с.64,65).

Відповідно до п.15 договорів №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014 сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають жодної претензії стосовно предмета договору.

Отже, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони змінили порядок та строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений за договором купівлі-продажу №14/2321/11 від 30.09.2011. При цьому, для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, необхідно, щоб оплата за природний газ була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до змісту якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач (Комунальне підприємство теплових мереж "Тернопільміськтеплокомуненерго" Тернопільської міської ради) виконало свої зобов'язання по сплаті коштів за договором купівлі-продажу природного газу №14/2321/11 від 30.09.2011 в порядку та строки, визначені умовами п.7 договорів про організацію взаєморозрахунків №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а згідно акту звіряння розрахунків станом на 31 грудня 2014 року заборгованість за договором №14/2321/11 від 30.09.2011 у відповідача перед позивачем відсутня (а.с.66).

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за порушення строків виконання зобов'язання по оплаті спожитого природного газу (постанови ВСУ від 09.09.2014 у справі №5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 01.07.2015 у справі №924/1230/14 тощо).

Апеляційним судом не взято до уваги доводи скаржника про часткову оплату відповідачем природного газу, поставленого за договором №14/2321/11 від 30.09.2011 року власними коштами, які не були зазначені у договорах про організацію взаєморозрахунків №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014, з тих мотивів, що, підписуючи вказані договори про організацію взаєморозрахунків, позивач погодився з усіма їх умовами, відповідно до яких з метою виконання договорів, сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору, а після їх виконання вони не мають одна до одної жодних претензій.

Враховуючи наведене, апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки проведення остаточного розрахунку за поставлений природний газ відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №14/2321/11 від 30.09.2011 року здійснено відповідачем у порядку та строки, передбачені у договорах про організацію взаєморозрахунків.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів про наявність підстав для відмови в позові повністю, з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Судами попередніх інстанцій в ході дослідження та правової оцінки наявних у справі платіжних документів встановлено ті обставини, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом 2012р. було поставлено відповідачу прийнято природний газ на загальну суму 27181851,29 грн., станом на 13.02.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем складала 26398563,44 грн., з якої відповідачем 22098563,44 грн. погашено у квітні та жовтні 2014р. в ході виконання договорів №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014 про організацію взаєморозрахунків, внаслідок чого станом на 31 грудня 2014 року у відповідача перед позивачем була відсутня заборгованість за договором №14/2321/11 від 30.09.2011.

Враховуючи умови договорів №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014 про організацію взаєморозрахунків, колегія суддів наголошує на тому, що сторони, уклавши вказані договори, змінили порядок і строк проведення розрахунків виключно в частині заборгованості в сумі 22098563,44 грн. за природний газ, поставлений за договором від 30.09.2011р., що помилково залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги ч.1 ст.47 і ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Оцінюючи спірні правовідносини сторін, колегія зазначає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень не була врахована та істотна обставина, що позивачем в період з 14.11.2012р. по 26.10.2014р. нараховувалися пеня, інфляційні втрати та 3% річних не на суму грн., а на більшу суму заборгованості, яка поступово погашалася відповідачем з періодичним простроченням. При цьому, предметом договору про організацію взаєморозрахунків було погашення основного боргу відповідача лише на суму 545000 грн., що не звільняє останнього від обов'язку сплатити кредитору відповідні нарахування на суму.

Колегія суддів визнає передчасним висновок апеляційного суду щодо відхилення доводів скаржника про часткову оплату відповідачем природного газу, поставленого за договором №14/2321/11 від 30.09.2011, власними коштами, які не були зазначені у договорах про організацію взаєморозрахунків №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014, який (висновок) мотивований тим, що, підписуючи вказані договори про організацію взаєморозрахунків, позивач погодився з усіма їх умовами, відповідно до яких сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору та після їх виконання не мають одна до одної жодних претензій, оскільки, в дійсності, в п.15 договорів про організацію взаєморозрахунків сторони зафіксували те, що після їх виконання вони не мають жодної претензії стосовно предмета договору, в той час предметом договорів №181/30 та №872/30 визначено погашення заборгованості в загальній сумі 22098563,44 грн. за спожитий природний газ у 2012 році згідно з договором від 30.09.2011 №14/2321/11.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не відхилено та не спростовано твердження скаржника про те, умовами укладених між сторонами договорів №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014 про організацію взаєморозрахунків було передбачено погашення тільки частини основного боргу за поставлений газ в розмірі 22098563,44 грн., в той час як інша частина заборгованості (в сумі 5083287,85 грн.) самостійно сплачувалася відповідачем власними коштами з періодичними простроченнями. Відтак, судами в аспекті перевірки правильності здійснених позивачем нарахувань не розмежовано розмір основного боргу, погашеного протягом спірного періоду відповідачем власними коштами з простроченням, та суму заборгованості, охоплену договорами про організацію взаєморозрахунків, яка разом складають вартість газу, спожитого в жовтні-грудні 2012р.

Зокрема, всупереч встановленим фактичним обставинам справи судами не надано належної правової оцінки розрахунку розміру позовних вимог та акту звірки розрахунків станом на 13.02.2014 року (а.с.17-18), з яких вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховуються позивачем на суму основного боргу (26398563,44 грн.), яка в спірний період значно перевищувала загальний розмір заборгованості (22098563,44 грн.), строк сплати якої було змінено та врегульовано договорами про організацію взаєморозрахунків №181/30 від 14.02.2014 та №872/30 від 22.10.2014.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо встановлення дійсного розміру інфляційних втрат та 3% річних, правомірно нарахованих та підлягаючих до стягнення за період з 14.11.2012р. по 26.10.2014р. на суму основного боргу, самостійно сплачену відповідачем своїми коштами з допущеними простроченнями, з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

При цьому, на підставі ст.22 ГПК України позивач при новому розгляді справи не позбавлений права надати уточнений розрахунок розміру позовних вимог з врахуванням необхідності його зменшення.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 26.03.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 у справі №921/114/15-г/7 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Ж.Корнілова

Є.Чернов