КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 927/1017/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 02.12.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техновіт Агро» на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року

у справі № 927/1017/15 (суддя Моцьор В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техновіт Агро»

до приватного сільськогосподарського підприємства «Яна Плюс»

про стягнення 181 825,00 грн. та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року по справі № 927/1017/15 у задоволенні позову ТОВ «Техновіт Агро» (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до приватного сільськогосподарського підприємства «Яна Плюс» про стягнення 181 825,00 грн. та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 08.09.2015 року ТОВ «Техновіт Агро» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року по справі № 927/1017/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Техновіт Агро» повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Крім того, скаржник просив відновити строк на подання апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу приватне сільськогосподарське підприємство «Яна Плюс» заперечило проти доводів зазначених у апеляційній скарзі ТОВ «Техновіт Агро». Представник відповідача вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні 02.12.2015 року представник ТОВ «Техновіт Агро» надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та додаткових письмових пояснень до скарги, та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.12.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 08.09.2015 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

04 серпня 2014 року між приватним сільськогосподарським підприємством «Яна Плюс» (продавець, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Техновіт Агро» (покупець, позивач) було укладено договір купівлі-продажу №8 (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору відповідач зобов'язався продати позивачу жито озиме «Сіверське» урожаю 2014 року, у терміни, визначені цим договором, а покупець зобов'язався прийняти сільськогосподарську продукцію (надалі - товар) і сплатити його вартість в розмірі, порядку та терміни, що визначені цим договором.

Згідно з п.1.2 договору поставка товару здійснюється партіями. Асортимент, кількість, номенклатура, ціна, терміни та умови поставки кожної партії товару, який постачається згідно даного договору, визначаються у додаткових угодах, специфікаціях та інших додатках, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.3.1, 3.2, 3.5 договору ціна за одну метричну тону товару та загальна вартість товару передбачені у додатку до даного договору. Повна вартість договору визначається на підставі ціни, погодженої сторонами у додатках до дійсного договору. Ціна товару формується згідно з тарифами на додаткові послуги, що надаються продавцем покупцю по прийманню, умовах доставки, очищення, сушіння, зберігання або зважування товарів, які вказані у додатках до даного договору.

Відповідно до п.5.1, 5.2 договору відвантаження товару в рамках договору, здійснюється в термін, зазначений в додатку до договору, автомобільним транспортом, або без його використання, згідно умов, зазначених в додатку до договору (відповідно до правил Інкотермс 2010). Транспортна інструкція покупця є невід'ємною частиною договору та документ, що підтверджує наміри на відвантаження товару.

Відповідно до п.5.6 продавець самостійно власним коштом, проводить завантаження товару, якщо інше не передбачено в додатках до дійсного договору.

Відповідно до п.9.2 право власності на товар, що поставляється по договору, переходить від продавця до покупця у відповідності з умовами, які передбачені у додатках до цього договору.

Договір набирає законної сили з моменту підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а у випадку несвоєчасного виконання сторонами/однією із сторін своїх зобов'язань - до повного виконання сторонами/однією із сторін своїх зобов'язань відповідно до договору (п. 12.1 договору).

З матеріалів справи також вбачається, що сторонами укладено додаток №1 від 04 серпня 2014 року до договору купівлі-продажу №8 від 04 серпня 2014 року, яким визначено, що продавець передає у повне право власності покупця товар, а покупець приймає та зобов'язується оплатити товар - жито озиме «Сіверське» 3 класу в кількості 715 тонн загальною вартістю 929500,00 грн. Товар поставляється і ціна відповідно погоджена сторонами на умовах поставки: FСA (залізничний вагон покупця ст. Камка) та підпорядковуються умовам Інкотермс-2010. Умови оплати: попередня оплата.

Як зазначає позивач, він виконав умови договору щодо оплати товару та перерахував відповідачу кошти в сумі 929500,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 1000983112 та виписка за 05 серпня 2014 року. Позивач вважає, що оскільки відповідач прийняв оплату вартості товару то відповідно до п.3.5 договору зобов'язався зберігати товар до відвантаження в транспорт покупця відповідно до транспортної інструкції. Проте, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, не передав у власність позивача та не відвантажив у транспорт позивача товар - 715 тон жита озимого «Сіверське» 3 класу. В зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач відповідно до п.7.2 договору нарахував відповідачу пеню за прострочення відвантаження товару за період з 04 березня 2015 року по 01 липня 2015 року в сумі 181825,00грн.

Так, у липні 2015 року ТОВ «Техновіт Агро», звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Яна Плюс» та з урахуванням заяви про зміну предмету позову позивач просив суд стягнути з відповідача 181 825,00 грн. та зобов'язати приватне сільськогосподарське підприємство «Яна Плюс» передати товар на умовах FСA.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року по справі № 927/1017/15 у задоволенні позову ТОВ «Техновіт Агро» до приватного сільськогосподарського підприємства «Яна Плюс» відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, як вірно вказав суд першої інстанції, умовами договору передбачено, що асортимент, кількість, номенклатура, ціна, терміни та умови поставки, оплата та момент переходу права власності на товар визначаються у додатку договору.

В обґрунтування позовної заяви, позивач посилається на те, що оскільки покупцем було оплачено товар то він набув право власності на цей товар та продавець повинен був його зберігати до моменту поставки та передачі покупцю.

Проте, з вказаними доводами позивача судова колегія погодитися не може виходячи з наступного.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, додаток №1 від 04 серпня 2014 року до договору не містить жодної умови щодо строку (терміну) відвантаження товару. Проте, сторонами в договорі чітко визначено, що транспортна інструкція покупця є невід'ємною частиною договору та документом, що підтверджує наміри на відвантаження товару.

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено судом апеляційної інстанції, покупець у відповідності до рахунку на оплату № 23 від 05.08.2014 року перерахував продавцю кошти в сумі 929500,00 грн., про що свідчить виписка з банківського рахунку за 05 серпня 2014 року. Листом №17/09-1 від 17 вересня 2014 року ТОВ «Техновіт Агро» підтвердило намір на відвантаження товару та повідомило ПСП «Яна Плюс» про надання транспортної інструкції щодо визначеного додатком №1 товару має відбутися 22 вересня 2014 року, в якій буде зазначено термін відвантаження товару. Тобто, позивач сам відкладав строк відвантаження товару.

Натомість, як встановлено судом у зазначену дату (22 вересня 2014 року) ПСП «Яна Плюс» не було отримано жодної транспортної інструкції від ТОВ «Техновіт Агро», так само продавцем у вказану дату не було отримано від покупця й жодного іншого документа з вимогою щодо відвантаження товару.

Транспортна інструкція була направлена відповідачу лише 19 лютого 2015 року, якою передбачалось здійснення відвантаження товару з 25 лютого 2015 року по 03 березня 2015 року, про що свідчить лист від 19 лютого 2015 року №19/02-1-1. Тобто, після строку дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що листом № 26 від 24 лютого 2015 року відповідач повідомив позивача, що не має можливості відвантажити товар до 15 березня 2015 року та додатково повідомить про дату і місце відвантаження.

При цьому, відповідно до листа ПСП «Яна Плюс» від 03 березня 2015 року № 30, відповідач відмовився від виконання зобов'язань щодо передачі товару позивачу, оскільки ТОВ «Техновіт Агро» впродовж дії договору не направило ПСП «Яна Плюс» транспортної інструкції та просило повідомити реквізити для повернення попередньої оплати в сумі 929500,00грн. (лист № 58 від 10 квітня 2015 року). 23 квітня 2015 року відповідач повернув позивачеві отримані від останнього грошові кошти у сумі 929500,00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 428 від 23 квітня 2015 року.

Судова колегія звертає увагу на те, що у відповідності до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строк договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до пункту 12.1 договору він діє до 31 грудня 2014 року. Тобто, позивач звернувся до відповідача з вимогою на відвантаження товару вже після закінчення строку дії договору №8 від 04 серпня 2014 року. Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач сам відкладав строк відвантаження товару.

Таким чином судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не було виконано умови договору, якими чітко визначено настання строку виконання обов'язку відповідача відвантажити товар, а саме вказівка на пред'явлення позивачем транспортної інструкції.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що строк поставки товару не встановлений сторонами у договорі, однак сторони встановили строк дії договору, тому товар мав бути поставлений протягом дії договору. Колегія суддів вважає, що строк виконання зобов'язання поставки вважається обумовленим і тоді, коли в договорі відсутні конкретні строки передачі товарів, але визначений строк дії договору. У цьому випадку передача товару може бути здійснена в розумний строк у межах дії договору.

Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема у своїй постанові від 30.07.2008 року у справі № 11/314.

Отже, продавець повинен був поставити товар протягом дії договору. Умовами договору (додаток № 1) передбачено, що поставка здійснюється на умовах FCA, тобто в місце, вказане покупцем, перевізнику, вказаному покупцем. Проте, протягом строку дії договору покупець не повідомив зазначених відомостей, чим фактично унеможливив виконання договору продавцем. Такі докази в матеріалах справи відсутні. Тому прострочення поставки мало місце саме з вини покупця.

Частиною 4 статті 612 ЦК передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 701 ЦК якщо покупець не з'явився або не вчинив інших необхідних дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається, що покупець відмовився від договору, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, умовами договору не було передбачено обов'язку відповідача зберігати товар з дати його попередньої оплати, проведеної покупцем, до узгодження сторонами часу здійснення відвантаження сільськогосподарської продукції. Пунктом 9.2 договору було визначено, лише, що право власності на товар, що поставляється по договору, переходить від продавця до покупця у відповідності з умовами, які передбачені у додатках до цього договору. В свою чергу, додаток №1 так само не містив жодної умови щодо моменту переходу права власності на визначений додатком товар від продавця до покупця.

Пунктом 9.3 договору сторони передбачили, лише, що право власності на переданий покупцю товар, зберігається за продавцем до повної оплати товару.

Колегія суддів вважає, що дане положення вказує не на такий момент припинення права власності на товар, як внесення покупцем повної вартості товару, а на збереження права власності за продавцем на вже переданий покупцеві товар у разі, якщо на момент такої передачі оплата товару у повному обсязі покупцем не проведена.

При цьому, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що починаючи із часу попередньої оплати, до покупця перейшло право власності на товар, тобто з 05 серпня 2014 року.

Судова колегія звертає увагу, що пунктом 1 додатку № 1 до договору передбачено лише те, що продавець передає у повне право власності покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за певною ціною, кількістю та асортиментом. Отже, підписання сторонами вказаного додатку № 1 не означає факт переходу права власності на товар, оскільки сам цей додаток передбачає наявність у покупця зобов'язання щодо прийняття товару, а так само вказує на певні умови поставки товару згідно Інкотермс-2000 (FСA), згідно яких, продавець мав доставити вантаж, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Правила Інкотермс тільки вказують, яка саме із сторін договору купівлі-продажу повинна здійснити необхідні для перевезення і страхування дії, коли продавець передає товар покупцю, і які витрати несе кожна із сторін. Правила Інкотермс не вказують на ціну, що підлягає сплаті або спосіб оплати. Вони також не регламентують перехід права власності на товар або наслідки порушення договору.

Згідно частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки, сторонами не було визначено моменту переходу права власності на товар за Договором, то у даному випадку до відносин сторін також неможливо застосувати і положення статті 667 ЦК України щодо обов'язку продавця зберігати товар до передання останнього, в разі переходу права власності на товар до покупця раніше від передання товару.

Позивач просить суд зобов'язати ПСП «Яна Плюс» передати ТОВ «Техновіт Агро» на умовах FCA (залізничний вагон покупця ст. Камка, Щорського району, Чернігівської області) за договором купівлі-продажу №8 від 04 серпня 2014 року 715 тон жита озимого «Сіверське» 3-го класу.

Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Цивільні права та обов'язки виникають у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (ст.16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: присудження до виконання обов'язку в натурі.

Згідно ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін й погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що умовами договору купівлі-продажу № 8 від 04 серпня 2014 року сторони передбачали продаж позивачу жита озимого «Сіверське» урожаю 2014 року дія якого (договору) скінчилась 31 грудня 2014 року. Отже, застосування вказаного способу захисту прав та законних інтересів суб'єкта господарювання (управленої сторони) є можливим виключно у разі, коли наявним є дійсний обов'язок іншого суб'єкта (зобов'язаної сторони), який виник на передбачених законом підставах і який не було виконано належним чином.

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що дана вимога є безпідставною та такою, що не відповідає дійсності. Позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів порушення відповідачем зобов'язань по договору, а тому підстави для застосування до нього передбачених договором санкцій за прострочення поставки товару відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку, та у відповідності до умов спірного договору, як право покупця надати продавцеві транспортну інструкцію для відвантаження товару за договором, так і зобов'язання прийняти товар, могли бути здійснені виключно до 31 грудня 2014 року. Вчинені дії ТОВ «Техновіт Агро» що спрямовані на забезпечення виконання договору після 31 грудня 2014 року і так само на застосування до відповідача тих чи інших заходів господарсько-правової відповідальності у даному випадку не можуть породжувати жодних юридичних наслідків та є необґрунтованими.

За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні даного позову.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Техновіт Агро» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року залишити без змін.

При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду з четвертої сторінки одинадцятого абзацу останнє речення в якому, суд першої інстанції зазначив, що покупець (позивач) 05 серпня 2014 року оплатив товар, тобто з 05 серпня 2014 року до нього перейшло право власності на товар.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техновіт Агро» на рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року у справі № 927/1017/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року у справі № 927/1017/15 залишити без змін.

3. Виключити з мотивувальної частини рішення господарського суду Чернігівської області від 08.09.2015 року у справі № 927/1017/15 з четвертої сторінки одинадцятого абзацу останнє речення - «Покупець (позивач) 05 серпня 2014 року оплатив товар, тобто з 05 серпня 2014 року до нього перейшло право власності на товар.».

4. Матеріали справи № 927/1017/15 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 07.12.2015 року