Провадження №2/760/4660/15

Справа №760/9927/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,- В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя, в якій просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину набутого за час спільного проживання з відповідачкою майна, та виділити йому у власність із спільного майна подружжя 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, що складається з двох кімнат, загальною площею 45. 81 кв.м. житловою площею 28. 20 кв.м.

Обґрунтовуючи свої вимоги посилається на ту обставину, що 24.12.1997 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб.

26.01.2015 року на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва шлюб було розірвано.

Позивач вказує, що під час перебування у шлюбі, він з відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. придбали 1/2 частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45, 81 кв.м., житловою площею 28,20 кв.м.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки частина спірної квартири є об'єктом права спільної сумісної власності відповідно до положень ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, то вона має бути виділена у його власність.

Позивач в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Вказував на ту обставину, що на час придбання спірної частки квартири він працював, отримував стабільний дохід, в той час, як відповідачка не працювала, не займалась підприємницькою діяльністю, а тому не могла без його допомоги її придбати.

Крім того, стверджував, що на купівлю спірної частки ним були витрачені власні кошти, отримані від продажу належного йому спадкового майна, а тому підстав вважати спірне майно особистою приватною власністю відповідача у суду не має.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог. Подала до суду письмові пояснення в яких, заперечуючи проти задоволення позову, вказувала на те, що 24.12.1997 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві між нею та позивачем було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_4.

26.01.2015 року на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва шлюб було розірвано.

Підтвердила, що під час перебування у шлюбі з позивачем, дійсно на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. була придбана 1/2 частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45, 81 кв.м., житловою площею 28,20 кв.м.. Однак, придбання ? частини квартири відбувалось без участі позивача, та за її особисті кошти, отримані до укладення шлюбу з позивачем та без матеріальної його допомоги, так-як з 1997 року по 2001 рік він перебував у Бучанській виправній колонії № 85.

На підтвердження своїх доводів надала суду копії договору продажу від 19 червня 2001 року квартири, за адресою: АДРЕСА_2; договору купівлі від 04 липня 2001 року квартири за адресою: АДРЕСА_3; договору продажу від 18 серпня 2004 року квартири за адресою: АДРЕСА_3 договору купівлі від 18 серпня 2004 року квартири за адресою: АДРЕСА_1, а їх оригінали для огляду суду в судове засідання.

Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.1997 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві між позивачем та відповідачкою було зареєстровано шлюб, актовий запис № 945 (а.с. 40).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_4 (а.с. 41).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.08.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П, за реєстровим № 3021, за яким 26.08.2004 року видано реєстраційне посвідчення, ОСОБА_2, діюча від свого імені та імені та в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 придбали двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45, 81 кв.м., житловою площею 28,20 кв.м., в рівних частинах.

Згідно довідки БТІ квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (в рівних долях) на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18.08.2004 року (а.с. 36).

Позивач просить визнати за ним право власності на ? вищевказаної квартири, вказуючи, що ? спірної квартири придбане ним з відповідачкою у шлюбі та є їх спільною власністю, відповідачка просить відмовити в позові, вказуючи, що ? квартири придбана нею, хоча і в шлюбі, однак, за її особисті кошти.

Суд, вважає, що позиція позивача є необгрунтованою, а позиція відповідачки заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що дійсно спірна частка квартири придбана відповідачкою в період перебування у шлюбі з позивачем, однак доводи позивача про те, що дане майно є майном подружжя, виходячи з того, що ним надавались кошти на його придбання та з положень ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, судом оцінюються критично, виходячи з наступного.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Відповідачка вказує, що нею спірну частку квартири було придбано за власні кошти, які отримала від продажу власного нерухомого майна, вказана позиція обґрунтовується наступним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва 20 квітня 1994 року, згідно з розпорядженням № 1563 від 20 квітня 1994 року та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 28 квітня 1994 року в реєстровій книзі за № 796, двокімнатна квартира, за адресою: АДРЕСА_2, належала відповідачці та ОСОБА_5 в рівних частинах.

19 червня 2001 року відповідачка разом з ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І., продали належну їм на праві приватної власності квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 56).

04 липня 2001 року відповідачка разом із своєю малолітньою донькою (ОСОБА_4) та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назарчук Н.В., купили в рівних долях, трьох кімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 56,50 кв.м., а житловою площею 42,60 кв.м. (а.с.57).

18 серпня 2004 року відповідачка разом із своєю малолітньою донькою та ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П., продали вищевказану квартиру (а.с. 59).

У цей же день (18 серпня 2004 року), відповідачка разом із своєю малолітньою донькою, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В.П., купили в рівних частках, двох кімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58).

Згідно довідки (форми № 3) від 30.01.2015 року № 243, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з 14.10.2004 року зареєстровані та проживають відповідачка разом з дочкою (а.с. 5).

З пояснень сторін в судовому засіданні судом встановлено, що з 1997 року по 2001 рік позивач перебував у Бучанській виправній колонії № 85.

Надана позивачем копія договору купівлі - продажу квартири від 19.03.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук З.М., за адресою: АДРЕСА_4, на який він посилається, як на доказ джерела отримання коштів, які були витрачені ним на придбання спірної частини квартири, суд не приймає до уваги, так-як він не відповідає вимогам належності та допустимості, як це зазначено в ст.ст.57-59 ЦПК України, в зв'язку з тим, що власником зазначеної у договорі квартири був ОСОБА_10, якому квартира і належала на підставі свідоцтва про право на спадщину, а не позивач (а.с. 66).

Крім того, судом враховано, що позивачем не надано доказів того, що від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4, від продавця/власника (ОСОБА_10) на його користь були передані кошти.

До того ж, суд звертає увагу на те, що позивачем залишено поза увагою, що квартира за адресою: АДРЕСА_1, була придбана відповідачкою з її донькою у рівних долях, тобто по ? частині на кожну, а враховуючи те, що станом на 18.08.2004 донька була малолітньою, то відповідачка діяла в її інтересах і грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. були сплачені саме нею.

Таким чином, позивачем будь-яких належних доказів своїм твердженням, які б заслуговували на увагу, щодо надання саме ним коштів на придбання спірної частини квартири, не навів та суду не надав.

Згідно вимог ст. ст. 57, 58, 59, 60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що придбання спірної частини квартири та загалом всієї квартири за адресою: АДРЕСА_1, було здійснено за особисті кошти відповідачки, отриманих від продажу квартири, що належала їй на праві приватної власності.

Зазначена позиція суду кореспондується з позицію Верховного Суду України викладеної в постанові Верховного суду України від 25 листопада 2015 року справа № 6-2333 цс 15, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Крім того, слід звернути увагу, також на ту обставину, що купівля квартири за адресою: АДРЕСА_1, відбувалась за участю малолітньої ОСОБА_4 та відповідачки, яка діяла виключно в межах, встановлених законодавством (ч. ч. 2-5 ст. 177 СК України). Позивач погоджується з тією обставиною, що малолітній ОСОБА_4 належить одна друга квартири, визнаючи тим самим факт, що куплена вона з продажу квартири АДРЕСА_3, що є підтвердженням позиції відповідачки .

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

При недоведеності під час розгляду справи факту порушень його прав, та на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 60, 62, 65, 68, 70 Сімейного кодексу України, ст.ст. 15, 57-58, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І. А. Усатова