Справа № 2-5252/08
№2-980/09
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. СІМФЕРОПОЛЯ АР КРИМ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2009 р. м. Сімферополь
Центральний районний суд м.Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого - судді ОСІПОВА Ю.В.
при секретарі – Юрченко Т.О.
за участю позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та відшкодування моральної шкоди,-
в с т а н о в и в:
20.10.2008р. ОСОБА_3, посилаючись на ст.ст.625,1046-149 ЦК України, звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в розмірі 20 000грн. а також моральної шкоди в розмірі 5000грн.
Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 5.06.2008р. вона із відповідачем фактично уклала договір позики, за умовами якого, вона передала відповідачу - ОСОБА_2 у позику 20000 грн., які остання зобов’язалася повернути до 5.09.2008р., однак, в порушення умов договору, до цього часу борг не повернула і відповідно, свої зобов’язання за договором не виконала.
Окрім того, даними протиправними діями відповідача їй була завдана моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, переживаннях, неодноразових зверненнях до відповідача та до органів внутрішніх справ, тривалих строках неповернення боргу, і яку вона оцінює у 5000грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, посилаючись на ст.ст.625,1046-149 ЦК України, свої позовні вимоги уточнила та остаточно просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, на загальну суму – 21570 грн., моральну шкоду в розмірі 5000грн., а також реально понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 215,70грн., витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 30грн., та витрати пов’язані із викликом відповідача до суду через засоби масової інформації в сумі 697,43грн.
Відповідач – ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала у повному обсязі, та по суті п/вимог пояснила, що зазначені кошти розмірі 20 000грн. вона дійсно брала у позивачки в борг, а в залог віддала останній усі правовстановлюючі документи на свою квартиру, однак у встановлений строк, тобто ще в серпні 2008р., у повному обсязі їх повернула, але при цьому, розписку у позивачки не забрала, оскільки вважала, що це не важно, забрала лише у неї документи на свою квартиру.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає що позов ОСОБА_3 обгрунтований та підлягає задоволенню у повному обсязі.
До такого висновку суд приходить з наступних підстав.
Судом із матеріалів справи встановлено, що 5.06.2008р. сторони між собою фактично уклали договір позики, за умовами якого, позивач ОСОБА_3 передала відповідачу - ОСОБА_2 у позику 20 000 грн., які остання зобов’язалася повернути в строк до 5.09.2008р., однак, в порушення умов даного договору, до цього часу борг так і не повернула і відповідно, свої зобов’язання за цим договором не виконала, що підтверджується представленим позивачем оригіналом власноручно написаної відповідачкою розписки від 5.06.2008р.
Також, в судовому засіданні позивачка наполягала, що вказана вище сума боргу ОСОБА_2 до цього часу їй не повернена і відповідачка в останній час уникає з нею будь-яких зустрічей і контактів.
Згідно із вимогами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % (три) відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Як вбачається з вимог ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику, в даному випадку - грошові кошти, в такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором.
В ст.1050 ЦК України зазначається, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України.
Зі змісту ст.1051 ЦК України, крім того вбачається, що, якщо договір позики був укладений у письмовій формі, то рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд вважає, що вимоги ОСОБА_3, в частині стягнення суми основного боргу із 3% річних та індексом інфляції обґрунтовані, повністю засновані на законі, і відповідно підлягають задоволенню у повному обсязі.
Що ж стосується пояснень відповідача про те, що вона в серпні 2008р., без свідків, нібито повертала позивачці зазначені кошти, а остання, в свою чергу, віддала їй назад усі правовстановлюючі документи на її квартиру, то суд до них ставиться критично, розцінює як вибрану форму захисту та до уваги не приймає з тих підстав, що вони абсолютно нічим не обґрунтовані та, в порушення вимог ст.60 ЦПК України - недоведені і до того ж, повністю спростовуються оригіналом власноручної розписки ОСОБА_2, яка зберігалася та була надана суду саме позивачкою, а також і показами ОСОБА_3, яка пояснила, що дійсно віддала назад відповідачці документи на її квартиру, які зберігалися у неї в якості залогу, оскільки відповідачка пообіцяла продати свою квартиру та розрахуватися з боргом, але до сьогоднішнього дня цього не зробила.
Крім того, суд вважає, що усі реально сплачені позивачкою судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи, також підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3 у відповідності до ст.ст.85,88 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у розмірі 215,70 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. та витрати, пов’язані із викликом відповідача до суду через засоби масової інформації в сумі 697,43грн.
У відповідності до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Ст.23 Цивільного кодексу України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно із вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. (із змінами №5 від 25.05.2001р.) , суди при розгляді цивільних справ про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди повинні керуватися наступним: п.4 – позивач повинен зазначити, в чому саме полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується; п.5 ч.2 - відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; п.9 - розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних тощо) , яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно із ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню ж підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, що ж стосується позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідачки на її користь моральної шкоди в розмірі 5000грн., то, приймаючи до уваги відсутність у неї будь-яких беззаперечних доказів спричинення останньої, а також недоведеність настання шкідливих наслідків для неї в результаті протиправних дій відповідача, причинного зв’язку між ними, а також необґрунтованістю суми заявленої моральної шкоди і відсутністю розрахунку цієї суми, суд вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити у повному обсязі.
Керуючись вимогами ст.ст.23,625,629,1047-1051,1167 ЦК України , Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. (із змінами №5 від 25.05.2001р.), а також ст.ст.5,6,10,11,60,61,64,85,88,209,212-215,218,223 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в:
Цивільний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 5.06.2008р. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних – в розмірі 21570 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі, а саме: судовий збір в сумі 215,70 грн., 30 грн. за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та витрати пов’язані із викликом відповідача до суду через засоби масової інформації в сумі 697,43грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 – відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд АР Крим через Центральний районний суд м.Сімферополя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий у справі:
С у д д я Ю.В.ОСІПОВ