ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2006 р. | № 2-17/88-2006 (2-17/2714-05, 2-17/2336-04, 2-17/16364-03) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | М. Остапенка, |
суддів: | Є. Борденюк, В. Харченка, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Малого приватного підприємства (МПП) “ВИР-Юг” |
на постанову | від 17.04.2006 року |
Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | № 2-17/88-2006 |
за позовом | МПП “ВИР-Юг” |
до | Закритого акціонерного товариства (ЗАТ) “Пансіонат “Кастрополь” |
треті особи | Дочірнє підприємство “Ялтакурорт” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” |
про | стягнення 108 125,00 грн. |
В судове засідання прибули представники сторін: |
позивача | Марчук Ю.І. (дов. від 11.06.2003 року) |
третіх осіб | Чураченко Д.О. (дов. від 27.03.2006 року) |
Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представників позивача та третіх осіб та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами.
МПП “ВИР-Юг” та “Пансіонат “Кастрополь” філією Ялтинського відділення ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” був укладений договір № 4 від 17.06.1999 року, відповідно до якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) приймає на себе зобов’язання щодо виконання поточного ремонту корпусів, підлоги їдальні відповідно до кошторису; та договір № 5 від 05.01.2001 року, відповідно до якого замовник (відповідач) доручає, а підрядник (позивач) приймає на себе зобов’язання щодо виконання капітального ремонту корпусу № 15 відповідно до кошторису.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09-13.09.2002 року у справі № 2-8/7841-2002 за позовом МПП “ВИР-Юг” до “Пансіонат “Кастрополь” філії Ялтинського відділення ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” про спонукання прийняти роботи, виконані за договором підряду № 5 від 05.01.2001 року, та стягнення заборгованості у розмірі 344 248,60 грн., враховуючи положення п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, договір № 4 від 17.06.1999 року та договір № 5 від 05.01.2001 року визнані недійсними, в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.12.2002 року рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09-13.09.2002 року у справі № 2-8/7841-2002 скасовано у зв’язку з незалученням до участі у справі двох інших відповідачів –ДП Ялтакурорт” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” та ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, МПП “ВИР-Юг” відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 344 248,60 грн., та, з урахуванням ухвал Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.12.2003 року, від 10.02.2004 року, від 15.06.2004 року, договір № 4 від 17.06.1999 року та договір № 5 від 05.01.2001 року визнані недійсними, також, зокрема, роз’яснено, що ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР не застосована, зважаючи на недоведення МПП “ВИР-Юг” своїх позовних вимог.
Судові рішення у справі № 2-8/7841-2002 мотивовані тим, що “Пансіонат “Кастрополь” як філія Ялтинського відділення ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” на момент укладення договору № 4 від 17.06.1999 року та договору № 5 від 05.01.2001 року не мала необхідного обсягу правоздатності, а саме, не була юридичною особою, і, крім того, зазначені договори затверджені Ялтинським відділенням ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”, яке також не мало необхідних для здійснення зазначених дій повноважень та правових підстав.
19.10.2000 року “Пансіонат “Кастрополь” зареєстрований як закрите акціонерне товариство “Пансіонат “Кастрополь”, що вбачається, зокрема, зі свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи від 19.10.2000 року, та довідки Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим № 09/2-5-1119/660 від 20.10.2000 року про включення ЗАТ “Пансіонат “Кастрополь” до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Виходячи з наведених обставин, 04.11.2003 року МПП “ВИР-Юг” звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з ЗАТ “Пансіонат “Кастрополь” вартості ремонтних робіт за договором № 4 від 17.06.1999 року у розмірі 30 137,00 грн., та за договором № 5 від 05.01.2001 року - у розмірі 77 988,00 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР про те, що по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Позивач зазначає, що вартість виконаних робіт за укладеними між сторонами договорами складає 258 191,00 грн., які відповідно до банківської виписки за травень-липень 2002 року були частково оплачені на суму 166 848,81 грн., проте, решта вартості робіт не оплачена відповідачем, зокрема, на суму 108 125,00 грн., яка і підлягає стягненню, на думку МПП “ВИР-Юг”, з ЗАТ “Пансіонат “Кастрополь” в порядку реституції.
На підтвердження виконання робіт на суму позовних вимог за укладеними між сторонами у справі договорами МПП “ВИР-Юг” додані акти приймання виконаних робіт, зокрема, по договору № 5 від 05.01.2001 року: копії акту № 15 від 12.09.2002 року на суму 53 764,00 грн., акт № 15 від 12.09.2002 року на суму 5 131,00 грн., акт № 15 від 12.09.2002 року на суму 3 053,00 грн., акту № 15 від 12.09.2002 року на суму 16 040,00 грн., а всього на суму 77 988,00 грн., а по договору № 4 від 17.06.1999 року - акт за травень від 03.05.2001 року на суму 30 137,00 грн..
Разом з тим, позивач зазначає, що право вимоги всього отриманого ним по договорам, визнаним у встановленому порядку недійсними, виникло з 03.05.2001 року, тобто з моменту прийняття остаточних робіт за укладеними між сторонами договорами.
В ході розгляду справи МПП “ВИР-Юг” заявою від 16.09.2004 року змінило позовні вимоги та просило стягнути з ЗАТ “Пансіонат “Кастрополь” вартість ремонту за договором № 4 від 17.06.1999 року у розмірі 30 137,00 грн. та за договором № 5 від 05.01.2001 року у розмірі 77 988,00 грн., а всього на суму 108 125,00 грн., від позовних вимог щодо визнання недійсними даних договорів позивач відмовився та просив провадження в цій частині припинити.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.11.2004 року у справі № 2-17/88-2006 провадження зупинено, призначена судова будівельно-технічна експертиза за клопотанням позивача.
Відповідно до висновку експерта Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз № 23 від 06.11.2005 року визначити чи були фактично виконані роботи по спальному корпусу № 15 и “комунальній (робочій) їдальні” літера “Ш” в ЗАТ “Пансіонат “Кастрополь” не вбачається можливим у зв’язку з недопуском експерта до огляду зазначених об’єктів.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2005 року провадження у справі № 2-17/88-2006 поновлено.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2006 року у справі № 2-17/88-2006 провадження по справі в частині визнання недійсними договору № 4 від 17.06.1999 року та договору № 5 від 05.01.2001 року припинено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2006 року у справі № 2-17/88-2006 (суддя В. Гайворонський) в позові відмовлено.
Рішення у справі мотивоване відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 108 125,00 грн. вартості ремонтних робіт за визнаними недійсними договорами № 4 від 17.06.1999 року та № 5 від 05.01.2001 року, а також пропуском МПП “ВИР-Юг” строку позовної давності для звернення до суду.
Господарський суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 345 ЦК УРСР замовник зобов'язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором.
Проте, надані позивачем на підтвердження виконання робіт за договорами № 4 від 17.06.1999 року та № 5 від 05.01.2001 року акти прийняття виконаних робіт не відповідають, зокрема, Типовій формі акту-прийняття виконаних робіт Ф-2, яка затверджена Міністерством статистики та Державним комітетом України у справах містобудування та архітектури № 26/5 від 27.01.1997 року "Про затвердження типових форм первісних облікових документів з обліку капітальне будівництва", відповідно до якої такі акти підлягають затвердженню замовником, тобто уповноваженою особою підприємства.
Так, акти № 15 від 12.09.2002 року на суму 53 764,00 грн., акт № 15 від 12.09.2002 року на суму 5 131,00 грн., акт № 15 від 12.09.2002 року на суму 3 053,00 грн., акту № 15 від 12.09.2002 року на суму 16 040,00 грн. по договору № 5 від 05.01.2001 року зі сторони замовника підписані інженером по технічному нагляду, прізвище якого не зазначено та підпис не завірено, до того ж ремонтні роботи по зазначеним актам не відображені в акті звірки взаємних розрахунків від 01.01.2002 року, що не заперечується МПП “ВИР-Юг”.
За наведених обставин, господарський суд Автономної Республіки Крим дійшов висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині.
Разом з тим, як додаткова підстава відмови у позові щодо стягнення 77 988,00 грн. зазначено пропуск МПП “ВИР-Юг” строку позовної давності в цій частині позовних вимог, враховуючи те, що моментом виникнення зобов’язань щодо оплати виконаних робіт є вересень 2000 року відповідно до наданих актів приймання виконаних робіт, а час звернення до господарського суду з позовом - 04.11.2003 року.
Копія наданого суду акту від 03.05.2001 року також не оцінена господарським судом першої інстанції як належний доказ виконання робіт за договором № 4 від 17.06.1999 року на суму 30 137,00 грн., які також не відображені в акті звірки взаємних розрахунків від 01.01.2002 року, враховуючи його підписання невідомою особою, посада якої не зазначена.
Враховуючи відсутність інших доказів на підтвердження виконання робіт на суму 30 137,00 грн. за договором № 4 від 17.06.1999 року, позов в цій частині також визнаний недоведеним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 року (колегія суддів: Г. Прокопанич, В. Гонтарь, Н.Горошко) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2006 року у справі № 2-17/88-2006 залишене без зміни з тих же мотивів.
Проте, господарським судом апеляційної інстанції змінена мотивувальна частина рішення, зокрема, в частині посилання на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення за захистом права, яке він вважає порушеним, враховуючи те, що господарським судом першої інстанції заявлені позовні вимоги визнані недоведеними та безпідставними.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, МПП “ВИР-Юг” посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень норм права.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем в порядку вищенаведеної процесуальної норми не доведено обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача вартості ремонту за договором № 4 від 17.06.1999 року у розмірі 30 137,00 грн. та за договором № 5 від 05.01.2001 року у розмірі 77 988,00 грн., а всього на суму 108 125,00 грн..
Згідно з імперативними вимогами ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові доказі чи додатково перевіряти докази.
За наведених обставин, враховуючи, що відповідно до ст. 345 ЦК УРСР обов’язок сплати винагороди підрядчикові виникає у замовника лише після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлене законом або договором, а умовами укладених між сторонами договорів передбачено, що розрахунки за договорами здійснюються платіжними дорученнями замовника відповідно виконаних робіт по акту Ф-2К8 (пункти 5. 1.), господарські суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119—11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу МПП “ВИР-Юг” залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.04.2006 року у справі № 2-17/88-2006 залишити без зміни.
Головуючий, суддя М. Остапенко
Судді: Є. Борденюк
В. Харченко