УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" грудня 2015 р. Справа № 906/1438/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №07-07-2/1 від 07.07.2015р.,

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Марго" (Київська обл., м.Біла Церква)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" (Житомирська обл., Черняхівський р-н, с.Щеніїв)

про стягнення 317109,60 грн. (згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог від 03.12.2015р. за вх.02-44/1194/15)

Приватне підприємство "Марго" (Київська обл., м. Біла Церква) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" (Житомирська обл., Черняхівський р-н, с.Щеніїв) про стягнення 1019128,30 грн.

Господарським судом ухвалою від 16.09.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/1438/15, розгляд справи призначено на 29.10.2015р. та зобов'язано сторони надати суду докази на підтвердження своїх вимог та заперечень.

У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Ляхевич А.А. розгляд справи №906/1438/15, призначений на "29" жовтня 2015 р. о 11:00, не відбувся.

За таких обставин, господарським судом ухвалою від 03.11.2015р. розгляд справи призначено на 12.11.2015р.

За обґрунтованим клопотанням представника відповідача від 11.11.2015, для надання відповідачу можливості виконати вимоги ухвали суду, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи також необхідність подання додаткових доказів, господарським судом ухвалою від 12.11.2015р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів згідно ч.3 ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 26.11.2015р.

Господарським судом ухвалою від 26.11.2015 розгляд справи було відкладено на 04.12.2015 за клопотанням представника позивача у зв'язку з необхідністю подання заперечення на відзив відповідача.

04.12.2015 від відповідача надійшли додаткові пояснення від 03.12.2015 до відзиву.

04.12.2015 за вх.02-44/1194/15 від позивача надійшла заява від 03.12.2015 про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути з відповідача 371109,60 грн. заборгованості та повернути позивачу частину сплаченого судового збору у розмірі 9720,29 грн.

До заяви додано копію довіреності на представника та докази направлення відповідачу вказаної заяви. (а.с.96-97).

Згідно п. 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає клопотання позивача від 05.06.2015 до розгляду.

При цьому, суд враховує, що згідно п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду № 18, ...у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. За абз. 4 п. 4.6 цієї ж постанови, зменшення позивачем суми позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

За таких обставин, спір вирішується з урахуванням вказаної заяви.

В судовому засіданні представник позивача змінені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог від 03.12.2015 та з урахуванням пояснення по справі від 03.12.2015.

Відповідач свого уповноваженого представника в засідання суду від 04.12.2015 не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить витяг з реєстру відправлень рекомендованої кореспонденції.

Так, відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, правова позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву (а.с. 76-78).

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи та його явка в судове засідання не визнавалася обов’язковою, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, неодноразово для надання можливості сторонам здійснити звірку власних розрахунків та подати відповідні докази в наступне слухання справи, призначене на іншу дату, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору.

Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2012 між ПП "Марго" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агростем" ( покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 28-03-2, згідно якого продавець продає, а покупець купує товари згідно із специфікацією та за умовами зазначеними у додатках до договору, що є невід'ємною частиною даного договору.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.1, 3.1 договору, сторони погодили ціну та умови здійснення оплати за товар.

Сторонами також погоджено, що покупець здійснює оплату за товар згідно до додатків до договору (п.3.2 договору).

Згідно з п. 4.2. договору, продавець зобов'язується передати товар згідно графіку, наведеному в додатках за умови надходження коштів п.3.2.

Відповідно до п. 10.2 договору № 28-03-2 від 28.03.2012, даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до проведення остаточних розрахунків.

Згідно з позовної заяви, заяви про зменшення позовних вимог від 03.12.2015 та як вбачається з матеріалів справи на виконання договору № 28-03-2 від 28.03.2012 позивачем було здійснено 3 поставки:

- поставка за видатковою накладною № РН-000121 від 18.04.2012 на суму 104463,24 грн.;

- поставка за видатковою накладною № РН-000481 від 20.06.2012 на суму 371109,60 грн.;

- поставка за видатковою накладною № РН-000580 від 13.09.2012 на суму 243579,36 грн.

Однак відповідач виконав свій обов'язок з оплати товару частково на суму 348042,60 грн. Вказане підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 82-86).

Залишок несплачених грошових коштів складає 371109,60 грн.

Сторонами була проведена звірка розрахунків станом на 11.11.2013, що підтверджується актом звірки (а.с. 16).

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем було здійснено оплату товару "Штефікур" у розмірі 116773,20 грн., який не забрав зі складу позивача шляхом самовивозу, відповідно до умов п. 4.1. договору.

Як вказує позивач, грошові кошти в сумі 116773,20 грн. не були зараховані останнім в рахунок погашення існуючої заборгованості відповідача у зв'язку з непідписанням ТОВ "Агростем" угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 08.08.2015, яка направлялась відповідачу цінним листом з описом вкладення, та отримана останнім, що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.19-23).

12.08.2015, з метою врегулювання питання по заборгованості позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про виконання обов'язку щодо сплати грошових коштів протягом семи днів, однак вказана вимога залишилася без відповіді та задоволення.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву від 25.11.2015 факт наявності заборгованості перед позивачем у сумі 371109,60 грн. підтверджує.

Відповідач підтримує доводи позивача щодо того, що оскільки частина поставок по договору здійснена без внесення змін до нього, то сторонами не узгоджено строк здійснення розрахунку. Вважає, що оскільки спірна поставка за видатковою накладною № РН- 000481 на суму 317109,60 грн. відбулася 20.06.2012, отже обов'язок відповідача щодо її оплати виник у той же день - 20.06.2012.

Водночас відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Окрім того, відповідач у відзиві на позов (а.с. 76-78) та у додаткових поясненнях (а.с. 98-100) звертає увагу суду на те, що сторонами не було підписано обов'язковий додаток до договору, передбачений, зокрема п.2.1 договору, який був би підставою для застосування валютного еквіваленту ціни товару за поставкою згідно накладної № РН-000481 від 20.06.2012.

Слід зазначити, що серед найменувань товару, перелічених у додатку №1 до договору № 28-03-2 від 28.03.2012 (а.с. 12) відсутні такі найменування товару, які в наявності у накладній РН-000481 від 20.06.2012 - "штефодим" та " Ріпо"

Наведене вище свідчить про те, що поставка товару відповідачу за вищезазначеною накладною з урахуванням положень п. 1.1, 2.1, 3.1, 3.2 договору № 28-03-2 від 28.03.2012 на суму 317109,60 грн. була здійснена поза межами договору № 28-03-2 від 28.03.2012 та відповідно не врегульована ним, тобто між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладеними у спрощений спосіб, передбачений ч. 1 ст. 181 ГПК України, договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, судом встановлено, що поставка товару здійснювалася на підставі видаткових накладних.

Станом на дату прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем згідно поставки за видатковою накладною № РН 000481 від 20.06.2012 становить 317109,60 грн., що не спростовано відповідачем в процесі розгляду справи . Відповідач доказів її погашення не надав.

Враховуючи приписи ст. 692 ЦК України, вимоги позивача про стягнення з відповідача 317109,60 грн. є обґрунтованими.

Розглядаючи подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності суд враховує наступне.

Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст.267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Нормами ч.1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач в обґрунтування поданої заяви вказує, що, оскільки спірна поставка на суму 317109,12 грн. відбулася 20.06.2012, обов'язок щодо її оплати виник у той же день, а отже перебіг строку позовної давності для позивача, в рамках спірних правовідносин, почався з 21.06.2012, та сплив - 21.06.2015.

Позивач у своєму поясненні від 03.12.2015 за вх. № 17269/15 від 04.12.2015 щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності заперечив.

В обґрунтування таких заперечень позивач посилається на те, що відповідач підписавши акт звірки розрахунків від 11.11.2013 підтвердив наявність заборгованості перед позивачем у сумі 317109,60 грн., а отже і визнав її, тому враховуючи норми чинного законодавства вважає строк позовної давності таким, що перервався з моменту підписання вказаного акту.

Як вбачається з матеріалів справи, акт звірки розрахунків за період з 01.01.2013 по 10.11.2013 підписаний сторонами 11.11.2013.

З вказаного акту вбачається, що сальдо на 01.01.2013 складає 254336,35 грн., тобто 317109,60 грн. (заборгованість відповідача) - 116773,20 грн. (сума сплаченого та не отриманого товару (штефікур) за договором.

Частиною 1. ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Також господарський суд враховує, що відповідно п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Виходячи з викладеного перебіг позовної давності було перервано з моменту підписання акту звірки розрахунків від 11.11.2013.

Враховуючи вищевикладене, позивач правомірно звернувся до господарського суду в межах строку позовної давності.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин та враховуючи встановлені судом обставини справи, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі; стягненню з відповідача підлягає 317109,60 грн. заборгованості.

У зв'язку із надмірною сплатою позивачем судового збору, останньому слід повернути з державного бюджету України 9720,29 грн. зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агростем" (12344, Житомирська обл., Черняхівський р-н, с.Щеніїв, вул. Поліщука, буд.3, ідентифікаційний код 37376945) на користь Приватного підприємства "Марго" (09100, Київська обл., м.Біла Церква, вул. Шевченка, буд. 158, ідентифікаційний код 20619598):

- 371109,60 грн. - боргу,

- 5566,64 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Приватному підприємству "Марго" (09100, Київська обл., м.Біла Церква, вул. Шевченка, буд. 158, ідентифікаційний код 20619598) з Державного бюджету України:

- 9720,29 грн. зайво сплаченого судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.12.15

Суддя Ляхевич А.А.

Віддрукувати:

1- у справу

2- позивачу (рек.)

3- відповідачу (рек. )