АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4529/15 Справа № 191/1690/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі – Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року по справі за позовом приватного підприємства «Зевс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року приватне підприємство «Зевс» (далі – ПП «Зевс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи тим, 08 квітня 2013 року між ними та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого вони передали у власність відповідача грошові кошти в розмірі 90.000 грн., які останній зобов'язався повернути до 15 березня 2014 року.

Зазначали, що 08 квітня 2013 року вони надали ОСОБА_2 позику в сумі 40.000 грн., а 17 січня 2014 року ще 50.000 грн.

Вказували, що грошові кошти були видані з каси підприємства, що підтверджується видатково-касовими ордерами.

Посилаючись на те, що відповідач станом на 15 квітня 2014 року заборгованість не повернув, чим порушив умови договору позики, тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за договором позики в розмірі 90.000 грн. та судовий збір в розмірі 900 грн.

Заочним рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року позовні вимоги ПП «Зевс» задоволені.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким у задоволені позову ПП «Зевс» відмовити у повному обсязі, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 10,60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов’язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 08 квітня 2013 року між ПП «Зевс» (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (позику), а останній зобов’язується повернути таку ж суму грошей у визначений цим договором строк. Сума позики за цим договором складає 90.000 грн. Позичальник зобов’язався повернути позику до 15 березня 2014 року (а.с.3).

Пунктами 2.1,2.3 договору позики від 08 квітня 2013 року сторонами визначено, що позика надається у готівковій формі з каси підприємства, а також позика може надаватися частинами. Факт надання позики засвідчується видатковим касовим ордером.

З копії видатково-касового ордеру №94 від 08 квітня 2013 року вбачається, що ПП «Зевс» надало ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40.000 грн., які відповідач отримав, про що свідчить його особистий підпис (а.с.4).

Згідно копії видатково-касового ордеру №12 від 17 січня 2014 року ПП «Зевс» надало ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 50.000 грн., які відповідач також отримав і про що свідчить його особистий підпис (а.с.5).

Оригінали зазначених видатково-касових ордерів та договору позики були оглянуті в ході судового засідання в апеляційному суді.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Зевс» про стягнення з відповідача суми боргу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги законні, обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідач повинен виконувати умови підписаного ним договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Частиною першою ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, №6-1967цс15 та, згідно ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Нормами ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Тобто, підписуючи даний договір позики та отримавши грошові кошти відповідач погодився на викладені в ньому умови виконання покладених на себе зобов’язань, а саме на строк повернення суми позики та відповідальність за його порушення.

У відповідності до вимог ст.545 ЦК України відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про виконання ним свого обов’язку, а тому сума заборгованості за договором позики підлягає стягненню з відповідача.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він підписував чистий бланк договору позики є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Доводи відповідача, що існує ще один договір позики від 08 квітня 2013 року на суму 40.000 грн., колегія суддів до уваги не приймає, оскільки даний договір не був предметом розгляду.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що ПП «Зевс» є юридичною особою, яка займається реалізацією горілчаних виробів, а не наданням фінансових коштів, тому договори позики є фіктивними, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки аналіз норм чинного законодавства (зокрема п.п.6,7 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст.ст.553,1046 ЦК України) дає підстави для висновку, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительства), можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг, але й юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, і фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Посилання на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем не було надано оригіналів документів також не є підставою для задоволення апеляційної скарги тому, що представником позивача у судові засідання в суді апеляційної інстанції надавалися оригінали документів, а саме видатково-касовий ордер №94 від 08 квітня 2013 року, видатково-касовий ордер №12 від 17 січня 2014 року, договір позики від 08 квітня 2013 року, які були оглянуті та досліджені в ході судових засідань.

Крім того, судовою колегію було задоволено клопотання ОСОБА_2 про призначення судової почеркознавчої експертизи. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2015 року така експертиза була призначена, експерт запросив у суду вільні зразки підпису ОСОБА_2 (зі всіма варіантами підпису) за період до 2013 року, які можуть знаходитись в заявах, квитанціях, особистих паперах, бажано в нотаріально посвідчених документах (15-20 документів), проте останній не надав додаткові матеріали.

06 листопада 2015 року до апеляційного суду надійшло повідомлення Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №3833-15 від 30 жовтня 2015 року про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи, де зазначено, що зразки повинні бути надані у об’ємі достатньому для формування науково-обґрунтованого висновку, а ОСОБА_2 не надані вільні зразки підпису (зі всіма варіантами підпису) за період до 2013 року у кількості 15-20 документів, а надані у кількості 2-х документів (а.с.216-218).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року провадження у справі відновлено.

За положеннями ст.146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 ухилився від подання експертам необхідних документів, апеляційний суд вважає, що висновки районного суду обґрунтовані.

Посилання ОСОБА_2 на те що його було звільнено з ПП «Зевс», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не мають відношення до повернення грошових коштів за договором позики.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не свідчать про незаконність та неправильність рішення суду.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.304,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, –

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_3