Справа № 367/5390/14-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.

Провадження № 22-ц/780/5921/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 4 09.12.2015

УХВАЛА

Іменем України

09 грудня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Приходька К.П.,

суддів Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

при секретарі: Дрозд Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

встановила:

у серпні 2014 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Просила визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 25 липня 2009 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, від якого вони мають сина – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з матір’ю. В період шлюбу нею спільно з відповідачем було набуте наступне майно: двокімнатна квартира №37, яка знаходиться за адресою Київська область, м. Буча, вул. Бориса Гмирі, 4, загальною площею 56,8кв.м., житловою площею 28,2кв.м.; власником даної квартири є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 31.08.2013 року, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції Київської області ОСОБА_5

Позивачка вказує, що відповідно до квитанцій про сплату за повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва від 20.04.2013 року, угода №605 від 16.02.2012 року вартість квартири становить 338 128,50 гривень. Оскільки вище вказане майно було набуте ними під час перебування у шлюбі, дане майно слід вважати спільним сумісним майном подружжя. Вважає, що так як майно, а саме квартира АДРЕСА_1 набуте ними у шлюбі, то у відповідності до ст.70 Сімейного кодексу України воно повинно ділитися між ними в рівних частках, а саме по 1/2 частині кожному. Оскільки на сьогоднішній день домовленості про порядок поділу вищевказаного майна між ними не досягнуто, вона змушена звернутися до суду з даним позовом.

В подальшому під час розгляду справи позивачка уточнила свої позовні вимоги та посилаючись на зазначені вище обставини також вказує, що дійсно 10 лютого 2010 року вона та відповідач придбали квартиру №18, що розташована в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровську, відповідач придбав 9/10 частки квартири, а вона – 1/10 частку квартири; вартість квартири за договором купівлі-продажу складає 55 326,0 гривень. Із цієї суми 90% - 49 793,40 гривень сплатив відповідач, 10 % - 5 532,60 гривень сплатила вона. У договору купівлі-продажу сторони зазначили, що гроші, які кожен з них сплатив за договором є їхньою особистою приватною власністю, оскільки були набуті ними до реєстрації шлюбу. За час перебування у шлюбі ринкова вартість квартири суттєво виросла в ціні, тому вони вирішили її продати.

Вказує, що 12 квітня 2013 року вона та відповідач продали квартиру №18 в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровську. Відповідно до умов договору продаж зазначеної квартири було здійснено за 370 000,0 гривень; від продажу квартири відповідачем було отримано 333 000,0 гривень, нею – 37 000, 0 гривень. Отже на продажі квартири подружжя заробило 314 674,0 гривень, зазначена сума становить різницю між сумою за продаж квартири №18 в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровську та сумою, за яку було придбано квартиру 10 лютого 2010 року. Таким чином, продаж даної квартири відбувся під час перебування позивачки та відповідача у шлюбі, а кошти, отримані ними від продажу квартири №18 в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровськ є їхньою сумісною власністю.

Позивачка вказує, що на дохід, отриманий в результаті продажу квартири №18 в будинку № 56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровськ нею та відповідачем в період шлюбу була придбана двокімнатна квартира №37, яка знаходиться за адресою Київська область, м. Буча, вул. Бориса Гмирі, 4. Відповідно до квитанцій про сплату за повне внесення вкладу у спільну діяльність з будівництва від 20.04.2013 року, угода №605 від 16.02.2012 року вартість квартири становить 338 128,50 гривень. Дані кошти були сплачені із спільного доходу, який був зароблений на продажі квартири №18 в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровськ. Оскільки вищевказане майно було набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час перебування їх у шлюбі, дане майно слід вважати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3.

Зазначила, що за час подружнього життя у них з відповідачем народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; на даний час ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір’ю. Оскільки їх син проживає разом з матір’ю, то вони потребують більшої площі для проживання разом, а тому просить суд визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 2/3 частини квартири.

А тому просила визнати за нею у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Поділено спільне майно подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Виділено ОСОБА_3 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_3 право власності на вказане майно.

Виділено ОСОБА_2 із спільної сумісної власності подружжя 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 право власності на вказане майно.

В інший частині позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішення відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного суміжного майна подружжя. Зазначив, що рішення є незаконне, ухвалене в результаті неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме судом першої інстанції не було взято до уваги повне з'ясування усіх фактичних обставин справи та не досліджено і не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається насамперед, що відповідачем особисто була придбана квартира АДРЕСА_1 загальною площею 56,8кв.м., житловою площею 28,2кв.м., що визнається позивачем і підтверджується копіями Свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 8763760 від 31.08.2013 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав на їх обтяжень, індексний номер 8763789 від 31.08.2013 року, виданих Реєстраційною службою Бучанського міського управління юстиції Київської області.

Також, що сплачені кошти в інвестування будівництва спірної квартири були отримані відповідачем від продажу №18 в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровську повністю визнається позивачем, про що зазначалося позивачкою письмово у заяві про зміну позовних вимог та усно під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того відповідачем була успадкована після смерті 27 лютого 2012 року ОСОБА_6, спадщина у вигляді права на отримання компенсації на оплату ритуальних послуг по вкладах, які знаходяться в додатковому офісі №17/0161 на рахунках №22560; №0573982 згідно документу Управління операційної підтримки «ЦСКО «Южний порт» ОАО «Сбербанк Росії» від 21.06.2012 року, а також квартири №30 яка знаходиться в м. Ярославлі по Суздальському шосе, той факт, що частина коштів від продажу отриманої у спадок квартири, які були особистою власністю відповідача, також були спрямовані на придбання спірної квартири, суд першої інстанції уваги не звернув.

Також судом першої інстанції було залишено поза увагою, що за час спільного проживання однією сім’єю, тобто з 2009 року по 2014 рік, позивачка взагалі на працювала і будь-яких особистих доходів не мала. Таким чином, навіть за наявності бажання сторони не могла придбати за власні кошти спірну квартиру.

Тобто застосовуючи положення ст.60 СК України, та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен був установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

У відповідності до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що, квартира АДРЕСА_4 придбана в період зареєстрованого шлюбу позивачки та відповідача, а тому є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, частки їх в праві спільної сумісної власності є рівними, а тому, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про порядок поділу спірної квартири, слід поділити спірну квартиру між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та виділити кожному по 1/2 частині, визнавши за ними право власності на належні їм частки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_7 до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі не підлягають доказуванню; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.60 СК України та ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

ОСОБА_7 до ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2О перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 липня 2009 року, від даного шлюбу вони мають неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_2О та ОСОБА_3 було розірвано.

Встановлено, що під час зареєстрованого шлюбу відповідачем ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1 загальною площею 56,8кв.м., житловою площею 28,2кв.м. , що підтверджується копіями Свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 8763760 від 31.08.2013 року та ОСОБА_7 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 8763789 від 31.08.2013 року, виданих Реєстраційною службою Бучанського міського управління юстиції Київської області. В спірній квартирі позивачка зареєстрована з 08.02.2014 року, що підтверджується копією її паспорту.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 12 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_2, ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_8 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за №499, продавці передали у власність покупцю квартиру №18 за адресою м. Дніпропетровськ, житловий масив Тополя-3 будинок №56. ОСОБА_7 п.1.3 даного договору квартира належить продавцям на праві спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_2 належить 9/10 часток квартири, ОСОБА_3 – 1/10 частка квартири на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 10.02.2010 року за реєстровим №182 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за № 821464 згідно ОСОБА_7 з Державного реєстру правочинів №8234803, виданого 10.02.2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.03.2010 року згідно ОСОБА_7 №25531794 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 10.03.2010 року Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, реєстраційний номер: 29656900. У п. 1.4 даного договору також зазначено, що продавці стверджують, що вони є подружжям з 25.07.2009 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії І-КИ №140951, виданим 25.07.2009 року Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №410. Відповідно до правовстановлюючого документа, а саме договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 10.02.2010 року за реєстровим №182 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, продавці купили цю квартиру у спільну часткову власність за гроші, які належали кожному з них особисто. Продавці стверджують, що вони мають усі права власників щодо вільного розпорядження зазначеною квартирою (відповідними частками), яка є об’єктом їх спільної часткової власності, та не відноситься до спільної сумісної власності подружжя (ст.ст.57,60,65,74,97 Сімейного кодексу України), оскільки вони набували відповідні частки квартири під час шлюбу, але за кошти, які належали кожному з них особисто, і осіб які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану квартиру ( або її частку) немає. Відповідно до п.2.1 даного договору продаж зазначеної квартири за домовленістю сторін вчиняється за 370 000,0 гривень, які отримані продавцями від покупця повністю до підписання цього договору, а саме ОСОБА_2 отримано 333 000,0 гривень, ОСОБА_3 отримано 37 000,0 гривень.

Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (продавці) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (покупці), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрованого в реєстрі за №182 продавці передають у власність покупцям, а покупці приймають і сплачують в спільну часткову власність квартиру №18, що розташована в будинку №56 на житловому масиві Тополя-3 у м. Дніпропетровську, визначену цим договором грошову суму. ОСОБА_2 купує 9/10 частки квартири, а ОСОБА_3 купує 1/10 частки квартири. Відповідно до п.3 даного договору ціна квартири складає 55 326,0 гривень, які продавці отримали від покупців повністю до підписання цього договору, з яких 90% , що дорівнює 49 793,40 гривень сплачує ОСОБА_2, а 10%, що дорівнює 5 532,60 гривень сплачує ОСОБА_3. Відповідно до п. 6 даного договору покупці повідомляють, що вони є подружжям з 25 липня 2009 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим 25.07.2009 року Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, серії І-КИ №140951, актовий запис №410, а також що вони купують цю квартиру у спільну часткову власність. В подальшому кожен із співвласників може володіти, користуватися та розпоряджатися своєю частковою у спільній власності без згоди другого співвласника з урахуванням особливостей, встановлених цивільним законодавством України щодо розпорядження частками у спільній власності. Відповідно до п.7 даного договору ОСОБА_2 повідомляє, що гроші, які він сплачує за цим договором є його особистою приватною власністю, оскільки набуті ним до реєстрації шлюбу. Відповідно до п.8 даного договору ОСОБА_3 повідомляє, що гроші, які вона сплачує за цим договором є її особистою приватною власністю, оскільки набуті нею до реєстрації шлюбу. ОСОБА_7 розписки від 10.02.2010 року, яка видана ОСОБА_12, він, ОСОБА_12 отримав за продану квартиру, яка знаходиться за адресою ж/м Тополя АДРЕСА_5 від ОСОБА_2 повну суму в розмірі 45 000,0 доларів США.

ОСОБА_7 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 10.03.2010 року, номер витягу 25531794 квартира №18 в будинку №56 житловий масив Тополя-3 м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області належить на праві власності ОСОБА_3 – 1/10 частина, ОСОБА_2 – 9/10 частин згідно договору купівлі-продажу ВИИ № 578764, реєстр 182, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10

ОСОБА_7 договору купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_14 (продавець) та ОСОБА_15 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованого в реєстрі за №241 продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність квартиру №37, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 138, відповідно до п. 6 даного договору продаж квартири здійснено за 31800,0 гривень.

ОСОБА_7 Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 2012 року, посвідченого нотаріусом Ярославського нотаріального округу ОСОБА_17, зареєстрованого в реєстрі за №3-2319 спадкоємцем вказаного в заповіті ОСОБА_6, померлої 27 лютого 2012 року є ОСОБА_2; спадщина, на яку видано дане свідоцтво складається із права на отримання компенсації на оплату ритуальних послуг по вкладах, які знаходяться в додатковому офісі №17/0161 на рахунках №22560; №0573982 згідно документу Управління операційної підтримки «ЦСКО «Южний порт» ОАО «Сбербанк Росії» від 21.06.2012 року. Також згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 2012 року, посвідченого нотаріусом Ярославського нотаріального округу ОСОБА_17, зареєстрованого в реєстрі за №3-2316 спадкоємцем вказаного в заповіті ОСОБА_6, померлої 27 лютого 2012 року є ОСОБА_2; спадщина, на яку видано дане свідоцтво складається із квартири №30, яка знаходиться в м. Ярославлі по Суздальському шосе, 22; інвентаризаційна вартість квартири за даними технічної інвентаризації складає 327 549,0 рублів, реєстрація права не проводилась.

ОСОБА_7 акту про сумісне проживання дитини з матір’ю від 14 серпня 2015 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з матір’ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_6.

Відповідності до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

ОСОБА_7 до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

ОСОБА_7 п.30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 р., рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об’єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що грошові кошти використані для придбання спірної квартири не були спільними сумісними коштами подружжя, а також посилання представника відповідача на ті обставини, що позивачка в період шлюбу не працювала, знаходилась у декретній відпустці, а тому не мала коштів на придбання квартири, суд, виходячи із положень ст.60 СК України, вважає безпідставними.

Безпідставними є доводи скарги, що суд не врахував докази, які він представив. Як зазначено було вище, відповідно до ст.60 СК України все майно набуте подружжям за час шлюбу є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Обов’язок довести, що майно набуте у шлюбі є особистою приватною власністю відповідача покладається саме на нього, у тому числі шляхом подання позову про визнання майна придбаного в період шлюбних відносин з позивачкою його особистою приватною власністю.

Отже, аналізуючи вищезазначене, колегія судів, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку задовольнивши позов частково.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.    

Оскільки рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів,-

ухвалила :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді