СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
11.06.2009 Справа № 2-а-732/08/2702
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської О.А.,
суддів Дадінської Т.В. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Галайдіна Г.І.
за участю представників сторін:
прокурор: Військової прокуратури Севастопольського гарнізону - Горщак Руслана Миколайовича, посвідчення №324, видане 12.11.2008;
позивач: ОСОБА_1 - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;
представника відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 довіреністьНОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2;
розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону на постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя (суддя Майданік А.П. ) від 11.11.08 у справі № 2-а-732/08,
за позовом Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону (вул. Суворова, б. 27, Севастополь, 99110)
в інтересах ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2)
про стягнення грошової компенсації замість речового майна та бездіяльності,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 11 листопада 2008 року (суддя Майданік А.П.) у справі №2а-732/08 відмовлено у задоволенні позову Заступника прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації замість речового майна та бездіяльності.
Не погодившись з постановою суду, Заступник прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, позов задовольнити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2009 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Лядової Т.Р., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Дугаренко О.В.
В судовому засіданні у порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства було оголошено перерву з 26.05.2009 року по 09.06.2009 року.
Розпорядженням голови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2009 року у складі судової колегії було здійснено заміну судді Дугаренко О.В., у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі, на суддю Лядову Т.Р.
В судовому засіданні у порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства було оголошено перерву з 09.06.2009 року по 11.06.2009 року.
Позивач у судове засідання не з'явився, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників сторін.
На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Заступник прокурора Севастопольського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації замість речового майна в сумі 4948,62грн.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що ОСОБА_1 у відповідності з чинним законодавством, як колишній військовослужбовець, має право на отримання грошової компенсації вартості не отриманого речового майна.
Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив у повному обсязі. Рішення суду було мотивовано тим, що Законом України "Про деякі заходи економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року з 11 березня 2000 року призупинена дія частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням компенсації за них, отже, вимоги позивача про стягнення компенсації за речове майно задоволенню не підлягають, оскільки суперечать положенням діючого законодавства.
Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин і додержання норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції постанови, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці під час проходження військової служби одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за їх бажанням - грошову компенсацію замість них.
Тобто, дана норма регулює питання виплати компенсацій військовослужбовцям за ці види забезпечення під час проходженням ними служби та відповідно до Закону України "Про деякі міри по економії бюджетних коштів" була призупинена саме для цієї категорії військовослужбовців.
Разом з тим, в Положенні "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1135 від 22.07.1998 (із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444) зазначається, що при звільненні військовослужбовців з ними проводиться розрахунок згідно з законодавством, а пунктом 27 цієї постанови від 28.10.2004 передбачено, військовослужбовці звільнені у запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу до 28.12.2007 у ІНФОРМАЦІЯ_1, після чого був звільнений у запас з лав Збройних сил України за віком.
Позивачем не було пропущено строку для звернення до суду з позовом про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 грошової компенсації за неодержане речове майно при звільненні, оскільки на підставі наказу Командувача Військово-морських сил Збройних сил України №40-ПМ від 21.12.2007 ОСОБА_1 був звільнений у запас, а адміністративний позов було пред'явлено до суду 03.06.2008, тобто, річний строк, встановлений частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем не пропущено.
При звільненні відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме: не видано грошову компенсацію за речове майно, згідно з довідкою №15 (а. с. 5).
Згідно з довідкою-розрахунком №15 на виплату грошової компенсації на невидане речове майно ОСОБА_1 на суму 4948,62грн., грошова компенсація за невидане належне речове майно позивачу надано не було.
Відповідно до частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 5 статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 22 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статей 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
У Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 відзначено, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пункти 3.1, 3.2 Рішення).
Таку ж правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002.
Таким чином, судова колегія вважає, що викладені у постанові Гагарінського районного суду міста Севастополя висновки про відмову у задоволенні позовних вимог за даними доказами є такими, що не відповідають закону.
Статтями 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з додержанням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі; в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Відповідно до частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.
Керуючись статтями 195, 196, пунктом 3 статті 198, пунктом 4 статті 202, частиною 2 статті 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону задовольнити частково.
2.Постанову Гагарінського районного суду міста Севастополя (суддя Майданік А.П.) від 11.11.08 у справі № 2-а-732/08 скасувати.
3.Прийняти нову постанову.
4.Позовні вимоги Заступника прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації замість речового майна та бездіяльності задовольнити частково.
5.Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 4948,62грн.
6.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 червня 2009 р.
Головуючий суддя О.А.Щепанська
Судді Т.В. Дадінська
Т.Р.Лядова