ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" лютого 2007 р. Справа № 2/1374
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шкляр Л.Т.
суддів: Гулової А.Г.
Пасічник С.С.
при секретарях Швидченко О.В. Ямковій О.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Яроцького О.М. - директора,
Шкабрія М.П. - представника за довіреністю від 30.01.2007р.
(присутнього в засіданні суду 01.02.2007р.),
від відповідача: Третякова В.М. - директора,
Кухарчука О.Ф. - представника за довіреністю №12-01
від 01.02.2007р.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердрев",
м. Бердичів
на рішення господарського суду Житомирської області
від "16" червня 2006 р. у справі № 2/1374 ( суддя Брагіна Я.В. )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердрев", м. Бердичів
до Колективного підприємства "Бердичівський Авторемонтний завод", м. Бердичів
про стягнення 1173,95 доларів США, 11235,92 EUR, та 276642, 94 грн. збитків; 108541, 01 грн. витрат, пов'язаних із ремонтом орендованих приміщень; 275,39 грн. боргу по орендній платі; 6390,81 грн. заборгованості по переплаті за електроенергію; 5 400 грн. збитків, пов'язаних із наданням юридичних послуг, 200 000 грн. моральної шкоди ( згідно із заявою про зміну позовних вимог )
з оголошеною в засіданні суду 01.02.2007р. перервою до 20.02.2007р. згідно зі ст.77 ГПК України,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.06.2006 р.позов ТОВ "Інтердрев" задоволено частково : стягнуто з Комунального підприємства "Бердичівський авторемонтний завод" ( м. Бердичів Житомирської області ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердрев" ( м. Бердичів Житомирської області ) :
- 275,39 грн. - переплати, пов'язаної із сплатою орендних платежів,
- 2,75 грн. витрат з державного мита,
- 0,53 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови в задоволенні решти позову з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального й процесуального права; крім того, висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, а саме :
- на думку скаржника, у позивача саме з вини відповідача виникла кредиторська заборгованість, яка вважається збитками;
- позивач наголошує, що у відповідача перед ним виникла заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 6 390,81 грн.;
- безпідставною є відмова суду в задоволенні вимог про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката; скаржник стверджує, що СПД Шкабрій М.П., з яким укладено договір про правове обслуговування, має свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю №1203 від 15.10.1998 р.;
- позивач зазначає, що йому завдано моральну шкоду саме відповідачем у зв"язку з тим, що принижено ділову репутацію .
У судовому засіданні керівник та представник позивача апеляційну скаргу підтримали.
Відповідач у письмовому відзиві №150-01 від 30.10.2006 р. на апеляційну скаргу та його керівник й представник в судових засіданнях проти скарги заперечили, вважаючи оскаржене рішення законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши пояснення керівників та представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що відсутні підстави для її задоволення з огляду на таке.
Як свідчать матеріали справи, 01 березня та 04 червня 2001р. між позивачем і відповідачем були укладені договори на оренду виробничого приміщення та обладнання, за якими відповідач передав у тимчасове користування два приміщення, 35 кв.м. і обладнання строком на десять років відповідно до додатків до договору для використання в цілях переробки деревини, зберігання продукції, ремонту транспортних засобів (а.с.132-134,136,т.1).
Пунктом 6.1. зазначеного вище договору визначено права і обов’язки позивача як орендаря, серед яких: використовувати об’єкт оренди за цільовим призначенням; проводити поточний та капітальний ремонт за згодою позивача; своєчасно здійснювати орендні платежі та оплачувати використану електроенергію; утримувати орендоване майно у повній справності.
Пунктами 2.1 та 5.1 договору визначено права і обов'язки відповідача , зокрема: передати майно позивачеві, здійснювати перевірку порядку використання орендарем майна, що орендується, у відповідності до умов договору; ознайомити позивача з правилами технічної експлуатації майна, що орендується, і за необхідності направити свого фахівця для проведення відповідного інструктажу на місці експлуатації; надавати інформаційне та консультаційне сприяння позивачеві щодо порядку експлуатації орендованого майна, забезпечувати орендаря електроенергією при наявності її на підприємстві орендодавця.
Як встановлено постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 24 січня 2006 року відповідач надіслав позивачеві лист 08.08.03 року, в якому повідомив про одностороннє розірвання договору оренди, а також опломбував приміщення та обладнання, які здавались в оренду позивачеві.
Тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтердрев" подало позов про усунення перешкод в користуванні орендованим майном (а.с.47-48,т.2).
Ухвалою господарського суду від 11 листопада 2003 року у справі № 15/91"Д" (а.с.41,т.1) було припинено провадження у справі, в зв'язку із затвердженням мирової угоди, згідно з якою відповідач зобов'язувався із 11.11.03 року зняти пломби із приміщень та обладнання по договору оренди , які були встановлені в серпні 2003 року та дотримуватись умов договору оренди.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 01 серпня 2005 року у справі №8/100"Д" (а.с.209, т.1) встановлено, що відповідач не виконав умови зазначеної вище мирової угоди, затвердженої судом.
Зазначене рішення суду вступило в законну силу, оскільки постановою Житомирського апеляційного суду залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с.47-48, т.2).
Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Проте апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків в розмірі 1173,95 доларів США; 11235,92 EUR і 276642,94грн. та витрат, пов'язаних з ремонтом приміщення враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, і відшкодування збитків. А збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушено (упущена вигода) (ст.22 ЦК України).
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.614 ЦК України).
Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або одержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню, відносяться: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст.225 ГК України).
Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язання виникає за наявності: збитків, протиправності дій (вини), безпосереднього причинного зв'язку між збитками і протиправними діями - вини.
Таким чином, тільки за наявності усіх перелічених вище підстав відповідач повинен відшкодувати збитки (неодержані доходи) позивачеві.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав належних доказів, що підтверджували би причинення йому збитків та розмір збитків у зв'язку з порушенням зобов'язання відповідачем та причинного зв'язку між діями відповідача і збитками.
На підставі ч.2 ст.623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем докази, зокрема: договори від 04.04.01р., від 12.10.01р., від 15.05.03р., від 27.02.03р., від 01.09.03р., контракти від 26.03.02р., від 19.04.02р. і від 29.01.03р.; рішення суду Житомирської області, якими стягнуто заборгованість з позивача за отримані кошти чи товари, а також претензії, вимоги (листи) (а.с. 27-34, 53-64, 169,173,178,183-188 - т.1, а.с.75 - 87, 90-96,113-115,133,137- т.2 ) про стягнення боргу з позивача не можуть бути прийняті як належні докази, оскільки вони підтверджують факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, за які він не розрахувався на протязі 2001р.-липня 2003року, тобто ще до порушення умов договорів оренди відповідачем (до 08.08.03р.).
Враховуючи вимоги ст.225 ГК України, ст.22 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку, що не являються збитками борги позивача за отримані товари, кошти від інших юридичних чи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також що відсутній причинний зв'язок між діями відповідача і збитками, якщо такі і поніс позивач (сплачену неустойку, штраф).
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з ремонтом орендованого приміщення та обладнання на загальну суму 108541грн.
Проте в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вартість ремонту приміщення та обладнання, в порушення вимог ст.33 ГПК України позивач не довів, що на ремонт витрачено саме вищевказану суму.
Надані позивачем докази, а саме: акти від 06.07.01р. від 25.06.01р.,від 30.03.02 р., від 30.11.01р., від 31.10.01р., від 27.09.01р., від 20.07.01р. від 31.12.01р. (а.с.17- 26,т.1) складені в односторонньому порядку позивачем, вартість ремонту не узгоджена з відповідачем.
Суд першої інстанції дав вірну оцінку вищезазначеним документам.
Слід зазначити, що місцевий суд врахував і такі обставини, що договір оренди приміщення та обладнання укладений на десять років. Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.06.04 року у справі 15/33"Д" відмовлено в позові відповідача до позивача про розірвання договору оренди та звільнення орендованого приміщення, а рішенням у справі 8/100"Д" зобов'язано відповідача виконати умови мирової угоди 11.11.03 року та зняти пломби зі столярного цеху, складського приміщення і здійснювати пропуск працівників позивача та його транспорту до орендованого приміщення.
З врахуванням вищевикладеного господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач безпідставно заявив позов про стягнення вартості ремонту, прийнятого в оренду майна ще і тому, що позивач вправі використовувати орендоване майно протягом дії договорів оренди (десяти років), оскільки договори оренди не розірвані.
Однією з позовних вимог була також вимога про стягнення з відповідача переплачених коштів за використану електроенергію в сумі 6390,81грн. з посиланням на те, що відповідач безпідставно нараховував позивачу вартість використаної електроенергії ( відносно кількості використаної електроенергії спір між сторонами відсутній ).
Судова колегія вважає, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до п.4.6,4.7 договору оренди від 01.03.01 року позивач зобов'язувався сплачувати безпосередньо відповідачеві вартість використаної електроенергії до 15 числа кожного місяця ( у орендаря відсутній прямий договір з електромережами ).
З"ясуванням наявних у справі доказів судової колегією встановлено, що орендар ( позивач ) здійснював оплату використаної електроенергії на підставі виставлених орендодавцем рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями ( а.спр.77-100, т. 3 ).
Відомості ( довідки ) про витрати електроенергії підписувались керівником відповідача й представником позивача та скріплювались печаткою останнього ( 128-137, т.3 ).
Згідно з п.7.12 "Правил користування електричною енергією", затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.96р., з відповідними змінами, зареєстрованих в Міністерстві України 14.11.02 року за №903/7191 " обсяг електричної енергії, спожитої основним споживачем, визначається як різниця між обсягом електричної енергії, визначеним за показами розрахункового засобу обліку основного споживача, та обсягом електричної енергії, визначеним засобом обліку субспоживача, з урахуванням втрат електричної енергії, пов'язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача.
Пунктом 1.2 вищезазначених Правил надано визначення понять, які вживаються в Правилах.
Слід зазначити, що КП "Бердичівський авторемонтний завод" є основним споживачем, а ТОВ "Інтердрев" - субспоживачем в розумінні згаданого пункту Правил.
Із матеріалів справи вбачається, що саме КП "Бердичівський авторемонтний завод" уклав з енергопостачальною організацією (Бердичівським РЕМ) договір №26 про постачання електричної енергії ( а. спр. 8-11, т.4 ), відповідно до якого споживач ( відповідач у справі ) взяв на себе зобов"язання здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії відповідно до Методики розрахунків плати за перетоки реактивної енергії між енергопостачальною організацією та споживачем.
Бердичівський РЕМ виставляв основному споживачу рахунки на активну й реактивну електроенергію та генерацію.
Втрати електричної енергії в мережах основного споживача, пов'язані з передачею електричної енергії субспоживачам, ураховуються пропорційно до частки її споживання різними субспоживачами (п.7.16 зазначених вище Правил).
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу нараховувались втрати на кількість спожитої ним електроенергії згідно з показниками лічильника пропорційно до частки її споживання, як передбачено Правилами користування електричною енергією .
Судова колегія вважає, що позивач не довів факту переплати вартості спожитої електроенергії.
Акт звірки розрахунків, в якому позивачем відображено наявність переплати за використану електроенергію, не являється належним доказом в розумінні ст.ст.34,36 ГПК України, оскільки він підписаний в односторонньому порядку, а також відображені в ньому дані не підтверджуються документально.
У заяві про збільшення позовних вимог скаржник зазначив, що відповідач фактично в порушення вимог постанови НКРЕ №15/1 від 13.06.1996 р. продавав позивачу електричну енергію, не маючи відповідної ліцензії.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає виробництво та продаж електричної енергії, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії.
КП "Бердичівський авторемонтний завод" не займався таким видом діяльності як продаж електроенергії, а був лише посередником між енергопостачальною організацією та субспоживачем. Така діяльність ліцензуванню не підлягає.
Враховуючи викладене, посилання позивача на відсутність у відповідача дозволу на продаж електроенергії безпідставні.
Крім того, із листа за №07/1-04 від 12.11.2005 р. прокуратури Житомирської області ( а. спр.74,75, т.3 ) та листа вих.№50/8/26-01 від 08.01.2005 р. за підписом заступника начальника Бердичівського МГВПМ капітана податкової міліції Ю.В.Вознюка ( а. спр.126,127, т.3 ) вбачається, що за результатами перевірки, проведеної відділом дослідчих перевірок Бердичівського ГВПМ, факт відпуску Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтердрев" електроенергії за вищими, ніж затверджені НКРЕ тарифами не встановлено.
Підсумовуючи вищевикладене, безпідставними є позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по переплаті за електроенергію.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів, пов'язаних з переплатою орендних платежів в сумі 275,39 грн. станом на 08.08.03 р. судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п.4.1 договору оренди від 01.03.01р. та пункту 4.1 додатку до нього позивач зобов'язувався сплачувати орендні платежі таким чином: з 04.04.01р. по 30.04.01р. -500грн., з 01.05.01р. - 1000грн., з 01.11.01р. 1500грн., з 01.07.02р. по 31.07.02р. 1000грн., а з 01.08.02р. до закінчення терміну оренди - 400грн.(а.с.133-135,т.1).
Згідно з п.4.1 договору оренди від 04.06.01року позивач зобов'язувався сплачувати орендні платежі в сумі 60грн. в місяць (а.с.132,т.1).
На підставі виставлених рахунків позивач перерахував орендну плату станом на 08.08.03року більше на 275,39грн., що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками (а.с.22,26,30,31,34,37,40,77,79,80 -86, т.3) і не заперечується представником відповідача. Судова колегія вважає, що у вищевказаній частині позовні вимоги обґрунтовані. За таких обставин господарський суд першої інстанції підставно стягнув вищезазначену суму на користь позивача.
Вимогою позивача, крім вказаного вище, було також стягнення з відповідача моральної (немайнової шкоди) у розмірі 200 000 грн.
В письмових поясненнях ( а. спр. 56-60 ) та в апеляційній скарзі скаржник зазначив про завдання йому моральної шкоди, що полягає у приниженні ділової репутації, оскільки відповідач своїми діями порушив права позивача, який не міг виконувати замовлення інших осіб та здійснювати виробничу діяльність.
Відповідно до п.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, тобто за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв"язку.
Пунктом 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Таким чином, для встановлення факту завдання моральної шкоди, особа, яка звернулась до суду з вимогою про її відшкодування, повинна довести кожний з елементів сукупності юридичних фактів.
Судова колегія вважає, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди як юридичній особі.
Таким чином, господарський суд Житомирської області правомірно відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог у вказаній частині.
Згідно з уточненими вимогами позивач просив стягнути з відповідача збитки, понесені в зв'язку з оплатою юридичних послуг в сумі 5400грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України " Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Стаття 2 Закону України " Про адвокатуру" визначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум у вигляді судових витрат, які були сплачені стороною за отримання юридичних послуг лише адвокату, а не будь - якому представнику.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що виконавець по договору про надання юридичних послуг № 21 від 20.08.03р. - Шкабрій Михайло Петрович має статус адвоката в розумінні ст. 2 Закону України " Про адвокатуру".
Крім того, із договору №21 від 20.08.03 року, укладеного між позивачем і приватним підприємцем Шкабрій Михайлом Петровичем випливає, що останній здійснює роботи по правовому обслуговуванню позивача (а.с.35-36), а не надає правову допомогу щодо представництва інтересів в суді по даній справі . Рахунком №2 від 02.04.04р. та актом виконаних робіт від 05.04.04р. підтверджується, що приватний підприємець надавав допомогу і в частині підготовки відзиву по іншій справі, зокрема: по справі №15/34.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, який правомірно відмовив у позові про стягнення 5400,00грн. збитків по сплаті за юридичні послуги. Крім того, судом першої інстанції вірно вирішено питання розподілу судових витрат.
Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржене рішення законне і обґрунтоване, відповідає матеріалам справи та вимогам чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги не є переконливими, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому його слід залишити без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2006року у справі №2/1374 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердрев" (м. Бердичів Житомирської області) - без задоволення.
2. Матеріали справи №2/1374 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Шкляр Л.Т.
судді:
Гулова А.Г.
Пасічник С.С.
ВІддрук.4 прим.:
-----------------------
1 - до справи
2,3 - стор.
4 - в наряд
- Номер:
- Опис: стягнення 616158,69 грн
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 2/1374
- Суд: Господарський суд Житомирської області
- Суддя: Шкляр Л.Т.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 06.04.2004
- Дата етапу: 16.06.2006