ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2006 р. | № 11/36 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області,
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2006
зі справи № 11/36
за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі його Дніпродзержинської філії (далі –Банк), м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області,
до відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського” (далі –Товариство),
третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю “Уніпромсервіс” (далі – ТОВ “Уніпромсервіс”), м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області,
про стягнення 1 048 823,12 грн.,
за участю представників:
позивача –Пінчука Ю.А., Романюка І.О.,
відповідача –Гаврилова А.А.,
третьої особи –Мартюшева Д.В., Нікуліна О.М.,
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства боргу в сумі 1 048 823,12 грн., який виник внаслідок невиконання умов договорів від 22.02.2001 № 253/21-0488-02 та від 14.12.2001 № 203/22-0409-02, право вимоги за якими позивачеві передано ТОВ “Уніпромсервіс” на підставі договору уступки вимоги від 25.02.2004 № 1.
Рішенням названого суду від 14.04.2006 (суддя Мельниченко І.Ф.) позов задоволено частково: з відповідача стягнуто 908 061 грн. боргу; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте рішення суд мотивував наявністю у позивача права вимоги, доведеністю відповідної частини позову та зверненням Банку з позовом до суду в межах строку позовної давності.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого суду скасувати через неправильне застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення про відмову в позові або припинити провадження у справі.
Банк і ТОВ “Уніпромсервіс” (кожен окремо) подали відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначили про безпідставність її доводів, та просили судове рішення зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін і третьої особи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 25.02.2004 Банком і ТОВ “Уніпромсервіс” укладено генеральну угоду № 105/4-3-4 (далі –Угода) врахування векселів з реверсом, згідно з якою Банк надав ТОВ “Уніпромсервіс” кредит, а ТОВ “Уніпромсервіс” зобов'язалося передати у власність банку векселі шляхом здійснення на них бланкового індосаменту та викупити ці векселі до настання строку їх оплати в порядку, визначеному цією угодою;
- згідно з пунктом 1.2 Угоди ТОВ “Уніпромсервіс” зобов'язалося здійснити зворотній викуп всіх векселів у строк до 24.02.2005; зобов'язання забезпечено договором застави майнових прав від 25.02.2004 № 1 (далі –Договір застави);
- відповідно до Договору застави ТОВ “Уніпромсервіс” передало у заставу право вимоги дебіторської заборгованості в сумі 351 009,43 грн. за договором від 22.02.2001 № 253/21-0488-02 та право вимоги дебіторської заборгованості в сумі 697 813, 69 грн. за договором від 14.12.2001 № 203/22-0409-02, які укладено ТОВ “Уніпромсервіс” і Товариством;
- 25.02.2004 сторонами за Договором застави укладено договір уступки вимоги № 1 (далі –Договір уступки) під відкладальною умовою, відповідно до умов якого перший кредитор (ТОВ “Уніпромсервіс”) передав новому кредитору (Банку) право вимоги дебіторської заборгованості в загальній сумі 1 048 823, 12 грн. (351 009,43 грн. + 697 813,69 грн.) за договорами від 22.02.2001 № 253/21-0488-02 та від 14.12.2001 № 203/22-0409-02;
- згідно з пунктом 1.2 Договору уступки право вимоги Банку виникає в разі, якщо ТОВ “Уніпромсервіс” не виконає (або виконає неповністю) перед Банком свої зобов'язання за Угодою;
- відповідно до реєстру від 22.04.2004 № 3 та згідно з актом приймання-передачі векселя від 22.04.2004 № 5 позивачу пред'явлено до обліку простий вексель № 65305051678341 номінальною вартістю 997 823 грн. з умовою зворотного викупу (реверсу) та процентною ставкою 21,5% річних, викуп якого ТОВ “Уніпромсервіс” не здійснило;
- сума заборгованості ТОВ “Уніпромсервіс” перед Банком за кредитом становить 997 823 грн. (980 541,26 грн. основного боргу та заборгованість за відсотками в сумі 17 281,74 грн.);
- звіркою встановлено, що заборгованість Товариства за договором від 22.02.2001 № 253/21-0488-02 становить 328 650,28 грн., а за договором від 14.12.2001 № 203/22-0409-02 –579 410,72 грн.
Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення коштів на користь Банку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 517 ЦК України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення; боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора; якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Водночас статтею 519 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, для правильного вирішення даного спору місцевому суду належало: дослідити дотримання встановленого порядку передачі вимоги; встановити момент переходу права вимоги від первісного кредитору до Банку, а також факт і обставини передачі новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються; з’ясувати наявність або відсутність повідомлення боржника про заміну кредитора, наявність і зміст заперечень боржника, а також момент їх висування; встановити момент виникнення у позивача права відповідної вимоги. Проте цього судом першої інстанції зроблено не було.
Частиною другою статті 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Між тим фактичні обставини, встановлені господарськими судами під час розгляду справи № 18/413 (т. 1, а.с. 132-133, 134-136, 137-139), яка може мати преюдиціальне значення для даного спору, в якому беруть участь ті самі сторони, судом першої інстанції не з’ясовано.
Водночас, мотивуючи прийняте рішення фактом відсутності з боку позивача пропуску строку позовної давності, місцевий суд послався на приписи частини другої статті 264 ЦК України, яка визначає, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Проте фактичних обставин щодо наявності наведених умов (пред’явлення позову до одного із кількох боржників та/або пред’явлення позову, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач), з якими закон у даному випадку пов’язує переривання перебігу строку позовної давності, суд першої інстанції не встановив і в своєму рішенні не навів, що свідчить про неправильне застосування ним цієї норми матеріального права.
Між тим, за наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності місцевому суду відповідно до приписів статей 261 –265 ЦК України належало з’ясувати момент початку та обставини перебігу строку позовної давності, а в разі спливу позовної давності, керуючись частиною 5 статті 267 ЦК України, - встановити причини пропущення позовної давності та оцінити їх поважність.
Отже, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2006 зі справи № 11/36 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов