УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 р. Справа № 876/4901/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Золочівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Золочівська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «ТІЗ-Карбогаз» до Золочівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

                                                   В С Т А Н О В И В :

У березні 2014 року Приватне підприємство «ТІЗ-Карбогаз» (далі – ПП) звернулося до суду з позовом до Золочівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській (далі – ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі – ППР) від 03.02.2014 №№0000092200, НОМЕР_1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності (нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Приватним підприємством «МТБуд» (далі – ПП-1), фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 (далі – ФОП) та ОСОБА_2 (далі – ФОП-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (далі – ТОВ) та фірмою «ТАLОNА LІМІТЕD» (далі – Фірма) у зв’язку із не підтвердженням їх належними первинними документами, є необґрунтованими. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі №813/2315/14 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано документів, які б підтверджували транспортування придбаного у ТОВ товару – листів нержавійки. До перевірки не було представлено договорів укладених з ПП-1, документів про облікову політику позивача та методику наданої загальної оцінки стану підприємства на ринку, документів, що б підтверджували факт надання ФОП-1 консультативних та інших послуг.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ПП зареєстровано Золочівською районною державною адміністрацією Львівської області 21.12.2005, перебуває на податковому обліку в ОДПІ з 27.12.2005, 10.01.2006 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основними видами його діяльності є оптова торгівля хімічними продуктами, вантажний автомобільний транспорт (а.с.16-17 т.1).

На підставі акта від 21.01.2014 №3/22-33957741 (далі – Акт) планової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2012, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (далі – ПК), п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено та не доплачено податок на прибуток в сумі 243260,33грн, , в т.ч. за І, ІІІ, ІV квартали 2011 року в розмірі 7583,25грн, 5558,41грн і 91562,77грн відповідно, ІІ, ІV квартали 2012 року – 67200грн і 71355,90грн відповідно;

- п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, пунктів 198.2, 198.3, 198.4 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК, в результаті чого занижено ПДВ за липень 2011 року в сумі 9817грн(а.с.14-54 т.1).

Підставою для висновку про наявність порушень позивачем вищевказаних норм податкового законодавства, слугували встановлені відповідачем при проведенні перевірки висновки, що надана ПП первинна документація оформлена не у відповідності до вимог чинного законодавства України та відповідно є такою, що не відображає реальність господарських операцій та не може бути основою формування податкового обліку платника податків.

03.02.2014 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000092200, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 279795,12грн (основний платіж 243260,33грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 36534,79грн);

№0000082200, яким збільшено грошове зобов’язання з ПДВ в розмірі 12271,25грн (основний платіж 9817грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 2454,25грн)(а.с.11-12 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В підпункті 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом п.138.1, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК).

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 цього ж Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу)(п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться у Законі №334/94-ВР, який регулює спірні відносини у відповідному періоді в частині адміністрування податку на прибуток щодо господарських операцій з ТОВ.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених валових витрат (витрат) надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року у справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нереальність (безтоварність) господарських операцій позивача з його вказаними контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме щодо:

ПП-1 договорами підряду від 03.10.2011 №12, 01.09.2011 №10, від 01.12.2011 №№13, 14,15, 16, 17, 18, 19, та актами приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в за жовтень 2011 рік №3, вересень 2011 №2, грудень 2011 рік №№4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 відповідно, виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями про оплату (а.с.75-157, 210-221 т.1);

ФОП договором про консультаційно-інформаційне обслуговування від 12.04.2012 №12/04 з додатку №1 до нього, актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 29.06.2012 №ДК-29/06/2012 року, проектом положення про облікову політику ПП та методикою загальної оцінки (визначення рейтингу) стану підприємства за даними фінансової звітності, карткою рахунку 631 по ФОП (а.с.158-164, 222 т.1, а.с.46-68 т.2);

ФОП-1 договорами про надання інформаційно-консультаційних послуг від 10.03.2012 та 03.07.2012, актами приймання наданих послуг від 29.06.2012 та 18.12.2012 №1 відповідно, актом взаєморозрахунків з ФОП-1, виписками з банківського рахунку та платіжними дорученнями про оплату (а.с.165-173, 201-209 т.1);

ТОВ договором поставки від 02.09.2010 №654/С з додатковою угодою від 31.12.2010 №1 та специфікацією від 10.02.2011, видатковими та податковими накладними, виписками з банківського рахунку про оплату (а.с.174-198 т.1);

Фірмою договором про надання послуг для проведення виставки «Кріоген-Експо» від 27.08.2012 №12/12 та актом від 12.12.2.2012 (а.с.190-196 т.1).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеними основними видами діяльності позивача.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні валових витрат (витрат) та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства у зв’язку з його господарською діяльністю.

Не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що представлені позивачем акти приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, не відповідають затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №554 примірним формам первинних облікових документів (форми №КБ-2в та №КБ-3), оскільки ні положеннями вказаного наказу, ні іншими нормативними документами не встановлено обов'язковість їх застосування при виконанні робіт не за бюджетні кошти та суб'єктами господарювання недержавної форми власності.

У спірний період у штаті позивача не було посади бухгалтера (обліковця) чи юриста, що обумовило укладення відповідних договірних зобов’язань з ФОП і ФОП-1.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари (роботи, послуги) використані ним у своїй господарській діяльності при виконанні своїх договірних зобов’язань із замовниками, у повсякденній діяльності та при проведенні виставки «Кріогер-Експо» м.Москва, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.234-252 т.1, а.с.1-43 т.2).

Відтак, твердження відповідача, що надані позивачем первинні документи оформлені неналежним чином, не підтверджують використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності та не дають право на формування валових витрат (витрат) та податкового кредит, є надуманими.

Податковим органом не представлено доказів участі ПП разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

           У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Золочівської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                                                      В.Я. Качмар

Суддя                     О.М. Гінда

Суддя                     В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 07 грудня 2015 року.