ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р.Справа № 916/3171/15

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від прокурора: Радянський О.Ю. на підставі посвідчення

Від позивача: ОСОБА_2за довіреністю №387 від 30.12.2014р.

Від відповідачів:

-          Федерації профспілок Одеської області: ОСОБА_3 за довіреністю № 01-180/1 від 01.10.2015р., ОСОБА_4 за довіреністю № 01-187 від 05.10.2015р.

-          приватного підприємства „СП Атав”: ОСОБА_5 за довіреністю від 05.08.2015р., ОСОБА_6 за довіреністю від 05.08.2015р.

-          приватного підприємства „Хвилинка”: не з’явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок Одеської області, приватного підприємства „СП Атав”, приватного підприємства „Хвилинка” про визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння та зобов’язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Одеської області (далі по тексту прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок Одеської області (далі по тексту Федерація профспілок Одеської області), приватного підприємства „СП Атав” (далі по тексту ПП „СП Атав”), приватного підприємства „Хвилинка” (далі по тексту ПП „Хвилинка”) про: визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на адміністративну споруду загальною площею 13 746,1 кв.м. ринковою вартістю 303 376 427,00 (триста три мільйони триста сімдесят шість тисяч чотириста двадцять сім грн. 00 коп.), пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння Федерації професійних спілок Одеської області на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення адміністративної споруди площею 13 746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування з незаконного володіння ПП „СП Атав” та ПП „Хвилинка” на користь держави в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов’язання Федерації професійних спілок Одеської області повернути державі в особі Фонду державного майна України шляхом звільнення нежитлові приміщення адміністративної споруди загальною площею 13 746,1 кв.м., пункту охорони площею 5,0 кв.м., гаражу площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; зобов’язання ПП „СП Атав” та ПП „Хвилинка” повернути державі в особі Фонду державного майна України нежитлові приміщення площею 77,4 кв.м. в адміністративній споруді, яка розташована за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1. Свої вимоги прокурор обґрунтовує належністю спірного об’єкта нерухомості в силу законодавчих актів України на праві власності державі в особі Фонду державного майна України, який неправомірно знаходиться у володінні та користуванні відповідачів.

Фондом державного майна України, згідно відзиву, заявлені прокурором позовні вимоги були підтримані у повному обсязі. Однак, слід зазначити, що в процесі розгляду справи представники Фонду недобросовісно готовлячись до судового процесу, не змогли надати будь-які пояснення по суті спору на підтвердження своєї правової позиції та відповісти на питання суду та інших учасників процесу.

Відповідачі повністю заперечують проти позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість. Зокрема, відповідачами було наголошено на пропуску прокурором та позивачем визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 911 від 20.11.1954р. було вирішено відвести Одеському обласному комітету Комуністичної партії України вільну земельну ділянку в південно-західній частині площі імені Жовтневої революції під будівництво будівлі обкому партії.

Постановою Секретаріату Загальносоюзної ОСОБА_7 Професійних спілок № 8-88 від 12.04.1983р. було надано дозвіл Одеській обласній раді професійних спілок придбати будівлю Одеського обкому Компартії України із залишковою вартістю по балансу 1 837 018 рублів та виділити йому на вказану мету позику в розмірі 1,8 рублів із терміном повернення до 01.12.1984року. Надано Одеській обласній раді профспілок дозвіл, в порядку виключення, централізувати в 1983-1984 роках залишки бюджетних коштів профспілкових комітетів, за їх згодою, на суму 0,5 млн. рублів на придбання адміністративної будівлі для ради та комітетів профспілок.

Постановою ОСОБА_8 Одеської обласної ради профспілок №11-38 від 03.02.1984 року адміністративну будівлю за адресою площа Жовтневої революції 1 (нинішня адреса - Куликове поле 1 ) було прийнято на баланс обласної ради профспілок та затверджено акт прийому будівлі. Відповідно до акту №01-33 від 03.02.1984 року спірну будівлю було передано Одеським обкомом Компартії України Одеській обласній раді профспілок з оплатою балансової вартості у розмірі 1 837 018 рублів. До акту додавався висновок №257 про технічний стан будівлі, яка знаходилася у незадовільному стані.

Відповідно до договору від 18.11.1990р., що укладений між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, було вирішено закріпити на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України майно згідно переліку, до якого увійшла зокрема Будівля Спілок, розташована за адресою: м. Одеса, площа Жовтневої революції, 1, 1958 року побудови, загальною площею 1 837,00 кв.м.

Згідно з постановою ХІХ Одеської обласної міжсоюзної конференції профспілок від 20.12.1990р. було вирішено створити Федерацію професійних спілок Одеської області та вважати її правонаступником майна та фінансових коштів облспілпрофу.

Відповідно до реєстраційного посвідчення, складеного Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.12.1992р., домоволодіння № 1 по площі Жовтневої революції в цілому зареєстроване за Одеською обласною радою профспілок на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984р.

В подальшому, відповідно до реєстраційного посвідчення від 02.02.2000р., виданого Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості, будівля № 1 за адресою: Куликове поле, м. Одеса, було зареєстроване за Федерацією професійних спілок Одеської області на праві власності на підставі акту передачі № 01-33 від 03.02.1984р. та записано в реєстраційну книгу № 9неж. стр. 19, реєстр № 2869.

За переконанням прокурора, спірне майно належить до державної власності та повинно перебувати у розпорядженні Фонду державного майна України як майно громадської організації колишнього СРСР, а тому знаходження цього майна у володінні користуванні та розпорядженні інших осіб, в тому числі і відчуження частини спірного майна, без згоди названого органу управління об’єктом державної власності порушує його права як розпорядника державним майном та, відповідно, порушує приписи законодавства, якими врегульовані дані питання.

Враховуючи правову природу заявлених позовних вимог та характер правовідносин, які виникли між сторонами по справі, суд доходить висновку, що всі позовні вимоги безпосередньо пов’язані єдиною юридичною підставою їх виникнення. За переконанням суду, з урахуванням правових позицій всіх учасників процесу, основним питанням, яке підлягає дослідженню при вирішенні даного спору, є з’ясування питання належності спірного майна до державної власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення шляхом звільнення та, як наслідок, відновлення первісного власника у його порушених правах власності можливо виключно у випадку, якщо на момент такого вибуття це майно дійсно належало особі, яка звертається до суду із даними позовними вимогами. Саме тому суд зауважує, що для правильного вирішення спору між сторонами по даній справі та встановлення обґрунтованості заявлених позовних вимог, перш за все, необхідно визначити правомірність виникнення у держави в особі Фонду державного майна України права власності на спірне майно.

Постановою Секретаріату ВЦРПС №8-88 від 12.04.1983 року Одеській обласній раді профспілок було дозволено придбати будівлю колишнього обкому Компартії України за залишковою вартістю по балансу 1 837 018 рублів. З метою придбання вказаної будівлі з коштів ВЦРПС по бюджету профспілок Одеській обласній раді профспілок було виділено позику в зазначеній сумі за умови повернення цих коштів до 01.12.1984 року. Цією же постановою Одеській обласній раді профспілок було дозволено у 1983-1984 роках централізувати залишки бюджетних коштів профспілкових організацій у сумі 0,5 млн. рублів на придбання адміністративної будівлі для ради та комітетів профспілок. Постановою ОСОБА_8 Одеської обласної ради профспілок №11-38 від 03.02.1984 року адміністративну будівлю за адресою Куликове поле 1 (колишня адреса площа Жовтневої революції 1) було прийнято на баланс обласної ради профспілок та затверджено акт прийому будівлі. Відповідно до акту №01-33 від 03.02.1984 року спірну будівлю було передано Одеським обкомом Компартії України Одеській обласній раді профспілок з оплатою балансової вартості у розмірі 1 837 018 рублів. До акту додавався висновок №257 про технічний стан будівлі, яка знаходилася у незадовільному стані.

На момент набуття Одеською обласною радою профспілок права власності на спірне майно, тобто у період існування СРСР, на території УРСР, як радянської республіки питання власності були врегульовані як Конституцією УРСР від 20.04.1978 року так і Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 року. Статтею 10 Конституції УРСР було встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Статтею ст.87 Цивільного кодексу УРСР також було передбачено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Стаття 98 вказаного кодексу визначала, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Більш того, 06 березня 1990 року був прийнятий Закон СРСР „Про власність в СРСР”, статтями 10 та 17 якого було також встановлено, що до колективної власності належить власність орендних підприємств, колективних підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, господарських товариств, господарських асоціацій, громадських організацій та інших об'єднань, які є юридичними особами. Утворення і примноження колективної власності забезпечуються передачею державних підприємств в оренду, наданням колективам трудящих можливості використовувати одержані доходи для викупу державного майна, перетворенням державних підприємств в акціонерні товариства, добровільним об'єднанням майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств. Громадські організації, в тому числі добродійні та інші громадські фонди, можуть мати у власності будинки, споруди, житловий фонд, обладнання, інвентар, майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, кошти, акції, інші цінні папери та інше майно, необхідне для матеріального забезпечення діяльності, передбаченої їхніми статутами (положеннями). У власності громадських організацій (фондів) можуть також бути підприємства, створювані відповідно до цілей, зазначених в їхніх статутах (положеннях), за рахунок коштів цих організацій (фондів).

Крім того приписами статті 21 даної законодавчої норми було визначено майно, яке перебуває у загальносоюзної власності, а саме: майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету. Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди. У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Враховуючи, що поняття форми власності застосовується виключно до суб’єктного складу учасників даних правовідносин, до яких не має відношення термін соціалістичний, який застосовувався з метою відображення державного устрою суспільства в ті часи, вищезазначеними законодавчими актами і були визначені окремі форми власності з метою врегулювання відносин власності у державі. Згідно вищезазначених законодавчих актів, які були чинними на момент придбання Одеською обласною радою профспілок спірної будівлі, профспілкові організації могли набувати право власності на майно, мати статус власника та в повній мірі здійснювати реалізацію зазначених прав. Крім того, слід зазначити, що з огляду на положення статті 21 Закону СРСР „Про власність в СРСР” від 06.03.1990р. майно профспілкових організацій взагалі не було віднесено до загальносоюзної власності.

Правова позиція суду з цього питання підтверджується у тому числі і приписами Закону України „Про власність” N 697-XII від 7 лютого 1991 року, статтею 2 якого було проголошено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Статтею 20 цього Закону було також підтверджено, що професійні спілки є суб'єктами права колективної власності. Об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями) (стаття 28 цього Закону).

Крім того, як і нормою союзного Закону „Про власність в СРСР”, текст якої приводиться по тексту рішення вище, статтею 34 Законом України „Про власність” також були визначені об'єкти права загальнодержавної (республіканської) власності, до яких відносяться: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної ОСОБА_8 України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Постановою Верховної ОСОБА_8 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Указом ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 30 серпня 1991 року N 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Встановити, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності після прийняття Постанови Верховної ОСОБА_8 України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" ( 1427-12 ) без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII також встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю та зобов’язано Кабінет Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Крім того, статтями 3 та 4 цього Закону також було визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_8 Української РСР 29 листопада 1990 року та встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної ОСОБА_8 України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" ( 1427-12 ) без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

          Крім того. Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 10 квітня 1992 року N 2268-XII „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України” було постановлено, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Фонду державного майна України прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.

Проаналізувавши з правової точки зору наведені законодавчі норми, на які посилається прокурор в обґрунтування позову, суд зазначає наступне.

По-перше: на думку суду, поняття загальносоюзного підпорядкування являє собою підпорядкування центральним органам влади та управління, та не може розповсюджуватися на громадські організації, які є самостійними та створені на добровільних началах трудящих за галузевим принципом з метою захисту прав та інтересів працівників підприємств та організацій, на яких вони створені. Профспілкові органи не були підзвітні та підконтрольні органам влади, функціонували на принципах взаємодії як з органами влади, так і з іншими організаціями. Діяльність профспілок збудована на основі виборності та вищим керуючим органом для будь-якої профспілки є профспілкові збори або конференція. Наведена правова позиція суду підтверджується і безпосередньо приписами наведених вище законодавчих актів, якими встановлення права державної власності майна підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування кореспондується із переходом зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. З урахуванням того, що профспілкові організації ніяким чином не можуть знаходитися у віданні державних органів, можна зробити висновок, що наведені акти взагалі не розповсюджуються на профспілкові організації.

Поняття підприємств, організацій союзного підпорядкування, з огляду на зміст вищезазначених нормативних актів, більш детально розкривається в постанові Кабінету Міністрів України „Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” від 13 січня 1995 р. N 18, яка прийнята на виконання вищевказаної постанови Верховної ОСОБА_8 України від 4 лютого 1994 р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР". Вказаною постановою Уряду визначено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, покласти на міністерства повноваження органів управління цим майном згідно з додатком. У додаток до постанови Уряду увійшли наступні організації, які і є загальносоюзними громадськими організаціями колишнього Союзу РСР: 1) Підприємства, організації та об'єкти Міносвіти колишнього Всесоюзного добровільного спортивного товариства "Трудові резерви" (новий орган управління – Міносвіти); 2) Підприємства, організації та об'єкти Міноборони колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР: виробниче мисливсько-риболовецьке об'єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу (новий орган управління – Міноборони); 3) окремі об'єкти колишнього ВЛКСМ: Міжнародний молодіжний табір "Гурзуф" Мінмолодьспорт (ОСОБА_9 Крим), новий орган управління – Мінмолодьспорт; Будинок відпочинку "Аю'Даг", новий орган управління – Мінекономіки.

Майно профспілкових організацій, в тому числі і те, яке не перебувало у віданні центральних профспілкових органів, до даного переліку не увійшло, що підтверджує висновок суду про те, що Одеська обласна профспілкова організація, а в подальшому її правонаступник – Федерація професійних спілок Одеської області, не належала до організацій союзного підпорядкування колишнього СРСР.

По-друге: за переконанням суду безумовне проголошення державною власністю абсолютно всього майна профспілкових організацій є неправомірним з огляду на знаходження у розпорядженні профспілок майна, право власності на яке, в тому числі, належало їм як громадській організації (наприклад, членські внески), так і придбане у незабороненій законом спосіб (наприклад за договором дарування).

З цього приводу слід зазначити також наступне. У п. 7 роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності” від 02.04.94 р. N 02-5/225 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності, слід виходити з того, що знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статуса державної власності. Таким чином спір, як правило, виникає не про визнання права власності, а про те, яке підприємство (організація) має право повного господарського відання (оперативного управління) державним майном.

Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Отже, якщо джерелом фінансування та придбання майна виступали не державні кошти, як в даному випадку, а кошти профспілкових організацій, таке майно не може безумовно вважатись державною власністю.

По-третє: спірне майно ніколи не перебувало у віданні центральних органів профспілок, так як спочатку було придбано та передано Одеській обласній профспілковій організації та в подальшому щодо нього взагалі не було укладено ніяких угод щодо зміни форми власності. Факт укладення між Загальною Конфедерацією Профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України договору від 18.11.1990р., яким було вирішено закріпити на праві власності за Федерацією незалежних профспілок України Будівлю Спілок, розташовану за адресою: м. Одеса, площа Жовтневої революції, 1, 1958 року побудови, загальною площею 1 837,00 кв.м., виключно підтверджує факт не перебування цього майна у відданні центральних профспілкових органів.

Суб’єктивне право власності повністю визначається правомочностями володіння, користування та розпорядження. Зміст права власності профспілок в загальній формі регулюється нормами цивільного права, а деталізовано – актами профспілкових органів, які мають загальне юридичне значення, оскільки державою було надано право на відання таких норм.

10.12.1990р. був прийнятий Закон СРСР „Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності” за №1818-І, статтею 3 якого було встановлено, що профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачене законом. Статтею 20 цього Закону також встановлено, що профспілки володіють, користуються та розпоряджаються майном та коштами, що належать їм на правах власності.

Фактично спеціальний закон про профспілки більш детально відобразив права даних організацій, які в основному вже були встановлені цивільним законодавством.

Постановою ОСОБА_8 загальної Конфедерації профспілок СРСР від 18 листопада 1990 року №2-1а „Про затвердження договору про закріплення права по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном” за Федерацією незалежних профспілок України було закріплене на праві власності майно, у тому числі будинок спілок 1958 року будівництва, розташований за адресою м. Одеса, площа Жовтневої революції 1 (нинішня адреса Куликове поле 1).

На момент проголошення незалежності України та прийняття нормативних актів, якими обґрунтовує свій позов прокурор, в будь-якому випадку спірне майно ніколи не знаходилося у віданні центральних профспілкових органів. Наведене дозволяє зробити висновок, що всі законодавчі акти, на які посилається прокурор, не підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. При цьому, слід зазначити, що будь-яких порушень діючого на час придбання профспілками спірного майна законодавства також судом встановлено не було. Більш того, майно первісно придбалося не центральними органами профспілок, а Одеською обласною радою профспілок, і ніколи не вибувало з її володіння та розпорядження. Наведеним вище договором про закріплення права по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, останнє не передавалося, а за Федерацією незалежних профспілок України було лише закріплене на праві власності майно, яке вже знаходилося на праві власності Одеського облсовпрофа.

Після утворення Федерації професійних спілок Одеської області 20.12.1990 року та реєстрації за Одеською обласною радою профспілок Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації 04.12.1992р. права власності на спірну будівлю останньою реєстраційного посвідчення було діючим цивільне законодавство, яке приводилося по тексту рішення вище, яким профспілки наділялися правомочностями власника тобто мали статус суб’єкта права власності.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до постанови ХІХ Одеської обласної міжсоюзної конференції профспілок від 20.12.1990р. було вирішено створити Федерацію професійних спілок Одеської області та вважати її правонаступником майна та фінансових коштів облспілпрофу, тобто особи, яка первісно придбала вказане майно. При цьому, як вже було зазначено вище по тексту рішення, відповідно до пункту 72 Статуту професійних спілок СРСР, затвердженого ХVІІІ з”їздом профспілок СРСР, профспілки мають статус юридичних осіб, а отже були наділені цивільною правоздатністю відповідно до ст. 26 ЦК УРСР.

Пунктом 24 Положення про Федерацію професійних спілок Одеської області, затвердженого постановою ХІХ Одеської обласної міжспілкової конференції профспілок від 20.12.1990р., ОСОБА_8 Федерації професіональних спілок є правонаступником обласної ради профспілок, в тому числі на власність і майно.

Згідно з п. 6.1 статуту Федерації професійних спілок, затвердженого ХХ Одеською обласною міжспілковою конференцією профспілок 22.12.1995р. та погодженого Управлінням юстиції в Одеській області 18.12.2000р., Федерація в особі ОСОБА_8 Федерації є правонаступником прав та обов’язків ліквідованої в 1990 році обласної ради профспілок.

Суд зауважує, що питання правонаступництва юридичної особи приватного права є внутрішнім питанням її діяльності і не пов’язується із законодавчим оформленням такого права або законодавчою фіксацією такого факту. Вирішення таких питань завжди належало до компетенції органів управління юридичною особою, у зв’язку з чим, в даному випадку, враховуючи зміст постанови ХІХ Одеської обласної міжсоюзної конференції профспілок від 20.12.1990р., Положення про Федерацію професійних спілок Одеської області, що затверджене ХІХ Одеською обласною міжсоюзною конференцією профспілок 20.12.1990р. (з урахуванням доповнень, внесених ХХ Одеською обласною міжсоюзною конференцією профспілок 22.12.1995р.), суд визнає доведеним факт правонаступництва Федерацією професійних спілок Одеської області майнових прав та обов’язків Одеської обласної ради профспілок.

Що стосується посилань прокурора на відсутність належним чином оформленої реєстрації права власності Федерації професійних спілок Одеської області на спірне майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 1 липня 2004 року N 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями; державна реєстрація прав за яким здійснюється з 01.01.2013р. відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України” від 11 лютого 2010 року N 1878-VI) цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Дія цього Закону не поширюється на державну реєстрацію прав на повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні та інші об'єкти цивільних прав, на які поширюється правовий режим нерухомої речі.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В той же час, частиною 4 ст. 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно” визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Слід зазначити, що обов’язковість державної реєстрації права власності на нерухоме майно законодавчо була введена із набуттям чинності Цивільним кодексом України, а саме з 01.01.2004р. Законодавство, що діяло до цього періоду, не передбачала виникнення права власності на нерухомість із моментом державної реєстрації цього права, оскільки відповідно до ст. 128 ЦК УРСР права власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання такого майна.

Оскільки, як встановлено судом, право власності Федерації професійних спілок Одеської області на спірне майно виникло до моменту набрання чинності Цивільним кодексом України, господарський суд доходить висновку, що відсутність державної реєстрації права власності даного відповідача не є обставиною, яка свідчить про ненабуття ним відповідного права.

За таких обставин, суд доходить висновку про недоведеність прокурором факту протиправного вибуття з власності держави адміністративної споруди загальною площею 13 746,1 кв.м., пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1, вимоги про витребування якої у Федерації професійних спілок Одеської області та про визнання за державною права власності на яку заявлені в межах даної справи, оскільки вказане майно ніколи не належало державі Україна.

З викладених обставин, позовні вимоги про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на адміністративну споруду загальною площею 13 746,1 кв.м. ринковою вартістю 303 376 427,00 (триста три мільйони триста сімдесят шість тисяч чотириста двадцять сім грн. 00 коп.), пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1, витребування цього майна у Федерації професійних спілок Одеської області та зобов’язання названого відповідача повернути це майно державі в особі Фонду державного майна України задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог, пред’явлених прокурором до ПП „СП Атав” та ПП „Хвилинка”, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, прокурор наголошує на необхідності витребовування на користь держави майна, що існувало за часів СРСР та належало профспілковим органам, оскільки, за переконанням прокурора, таке майно в силу закону є державною власністю. Вказані обставини стосуються лише п’ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Куликове поле, 1, власником якої є Федерація професійних спілок Одеської області.

Згідно з договором купівлі-продажу від 06.09.1995р. Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було продано, а ПП „Хвилинка” було придбано цілісний майновий комплекс загальною площею 56 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Куликове поле, 1. В подальшому, на підставі вказаного договору Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності № 313 від 10.11.1998р., на підтвердження факту належності ПП „Хвилинка” не житлової окремо стоячої будівлі загальною площею 77,2 кв.м. за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 26.11.2004р. та від 29.12.2004р., які укладені між ПП „Хвилинка” (Продавець) та ПП „СП Атав” (Покупець), Продавцем було відчужено на користь Покупця 21/50 та 29/50 відповідно частин (загалом за двома договорами становить 1/1) нежитлової окремо стоячої будівлі, загальною площею 77,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Куликове поле, 1. Право власності ПП „СП Атав” на вказане майно було зареєстроване в установленому законом порядку.

Отже, майно, дійсним власником якого є ПП „СП Атав”, ніколи не належало профспілковим організаціям та не стосується адміністративної п’ятиповерхової будівлі, щодо якої існує реальний спір про право власності. Крім того, ПП „Хвилинка” на теперішній час взагалі не є власником об’єкту нерухомості - нежитлової окремо стоячої будівлі, загальною площею 77,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Куликове поле, 1.

В сукупності, вищевикладені обставини свідчать про те, що між прокурором, позивачем, ПП „Хвилинка” та ПП „СП Атав” відсутні спірні неврегульовані питання, які стосуються майна колишніх організацій союзного підпорядкування, з приводу належності майна яких державі виник даний спір. З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність між позивачем, прокурором з однієї сторони та відповідачами ПП „Хвилинка” та ПП „СП Атав” з іншої сторони предмету спору, що, з урахуванням положень п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, є підставою для припинення провадження у даній справі щодо позовних вимог, пред’явлених до даних відповідачів.

Підсумовуючи все вищевикладене, відповідно до ст. 10 Конституції УРСР від 20.04.1978р., ст.ст. 87, 98 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963р., ст.ст. 10, 17, 21 Закону СРСР „Про власність в СРСР” від 06.03.1990р., ст.ст. 2, 20, 34 Закону України „Про власність” N 697-XII від 7 лютого 1991р., постановою Верховної ОСОБА_8 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 р. N 506, Указом ОСОБА_8 Верховної ОСОБА_8 України від 30 серпня 1991 року N 1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави”, Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 р. N 1540-XII, постановою Верховної ОСОБА_8 України від 10 квітня 1992 року N 2268-XII „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, постановою Кабінету Міністрів України „Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР” від 13 січня 1995 р. N 18, ст.ст. 3, 20 Закону СРСР „Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності” від 10.12.1990р. за № 1818-І, ст. 182 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 1 липня 2004 року N 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями) позов прокурора, пред’явлений в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, в частині: визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на адміністративну споруду загальною площею 13 746,1 кв.м. ринковою вартістю 303 376 427,00 (триста три мільйони триста сімдесят шість тисяч чотириста двадцять сім грн. 00 коп.), пункт охорони площею 5,0 кв.м., гараж площею 11,0 кв.м., огорожу та мощення, розташовані за адресою: м. Одеса, Куликове поле, 1; витребування цього майна у Федерації професійних спілок Одеської області та про зобов’язання останньої повернути вказане майно Фонду державного майна України задоволенню не підлягає. При цьому. провадження у справі в частині позовних вимог прокурора, пред’явлених до ПП „Хвилинка” та ПП „СП Атав” підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку із відсутністю предмету спору.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат по справі, суд виходить із наступного. Так, на час пред’явлення даного позову, відповідно до положень ст. 5 Закону України „Про судовий збір” у чинній на той час редакції органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору за пред’явлення позовів, що випливають із їх повноважень.

У п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 21 лютого 2013 року N 7 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне. Приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

За таких обставин, враховуючи ціну заявленого позову, визначену прокурором, що являє собою вартість спірного майна в розмірі 303 376 427,00 грн., а також визначені ст. 4 Закону України „Про судовий збір” у чинній редакції ставки судового збору за пред’явлення позовів майнового характеру до господарського суду, із позивача підлягає стягненню в дохід державного бюджету судовий збір за максимальною ставкою в розмірі 182 700 грн. (максимальна ставка 182 700 грн.; ціна позову: 303 376 472,00 грн. * 0,015 = 4 550 647,08 грн., що перевищує розмір максимальної ставки).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Провадження у справі № 916/3171/15 в частині позовних вимог, пред’явлених до приватного підприємства „СП АТАВ”, приватного підприємства „Хвилинка”, - припинити.

2.          В решті позову відмовити.

3.          Стягнути з Фонду державного майна України /01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач – Управління державної казначейської служби у м. Одеса, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, через Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва судовий збір в сумі 182 700 грн. 00 коп. /сто вісімдесят дві тисячі сімсот грн. 00 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 07.12.2015р.

Суддя           С.П. Желєзна