УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_________________________________________

______________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" листопада 2015 р. Справа № 906/267/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 02.07.2015;

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (м.Київ)

до Приватного підприємства "Адлєр" (м.Житомир)

про стягнення 861772,34 грн. (згідно заяви за вих.№325/6 від 23.11.2015 р.)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Адлєр" про стягнення 591343,20 грн., з яких 558600,00 грн. основного боргу; 17316,60 грн. інфляційних втрат; 3213,84 грн. 5% річних та 12212,76 грн. пені.

Згідно бази даних автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" справа №906/267/15 перебувала в провадженні судді Давидюка В.К., проте, останнього з 02.03.2015р. звільнено від виконання обов'язків судді у зв'язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У зв'язку з чим, на підставі п.3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, відповідно до розпорядження керівника апарату господарського суду Житомирської області від 04.03.2015р. №79/2015 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи (заяви)" здійснено повторний автоматичний розподіл справи №906/267/15.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний розподіл) від 04.03.2015р., справу призначено судді - доповідачу Ляхевич А.А.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 05.03.2015р. справу №906/267/15 прийнято до провадження суддею Ляхевич А.А., при цьому, у зв'язку із запланованою відпусткою судді призначено іншу дату слухання справи - 16.04.2015р.

16.03.2015р. від представника відповідача за довіреністю надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. За змістом даного клопотання представник відповідача просить: справу №906/267/15 призначити (та у випадку її відкладення на інші дати, при подальшому її розгляді, призначати) до розгляду в судовому засіданні в режимі відеоконференції; доручити проведення відеоконференції господарському суду міста Києва (01030, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-в), де братиме участь (в режимі відеоконференції) ПП "Адлєр" (адреса для листування: 03038, м. Київ, вул. Ямська, 8).

Господарським судом ухвалою від 19.03.2015 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Адлєр" за вих.№ б/н від 16.09.2015р. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.04.2015р. на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог за вих.№181-2 від 03.04.2015р. (вх.№02-44/334/15), згідно якої останній просить: стягнути з ПП "Адлєр" на користь ТОВ "Агрофлекс" 558600,00 грн. основного боргу, 48039,60 грн. інфляційних, 7116,36 грн. 5% річних, 27042,03 грн. пені; а також, просить покласти на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог в розмірі 12815,96 грн. До заяви додано платіжне доручення №27 від 03.04.2015р. про доплату позивачем судового збору в розмірі 989,10грн. та докази направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог з додатком на адресу відповідача (фіскальний чек №3729 від 03.04.2015р. та опис вкладення від 03.04.2015р.). Вказану заяву було прийнято судом до розгляду, як таку, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України.

24.04.2015р. до суду надійшло клопотання відповідача за вх.№02-44/419/15 про призначення судової експертизи по справі №906/267/15.

Ухвалою суду від 08.05.2015 клопотання ТОВ "Адлєр" про призначення експертизи судом задоволено. Розгляд справи зупинено.

03.11.2015 на адресу суду, із супровідним листом № 17/10102 від 27.10.2015, надійшов висновок експерта № 1/766 від 27.10.2015 у справі № 906/267/15 за позовом ТОВ "Агрофлекс"(м.Київ) до ПП "Адлєр" (м. Житомир). Із зазначеного висновку вбачається, що:

1. Питання: "Чи виконаний підпис від імені директора ПП "Адлєр" на додатках до договору № АФ-56-14 від 13.06.2014 №4 від 16.07.2014, № 5 від 10.08.2014, № 6 від 26.08.2014 (а.с. 30,31,31,т.2) ОСОБА_2?" не вирішувалось у зв'язку з тим, що підписи від імені директора ПП "Адлєр" на додатках №4 від 16.07.2014, № 5 від 10.08.2014, №6 від 26.08.2014 до договору № АФ-56-14 від 13.06.2014 (а.с. 30,31,32,т. 2) виконані за допомогою факсимільного відтворення підпису.

2. Підписи від імені директора ПП "Адлєр" на додатках №4 від 16.07.2014, № 5 від 10.08.2014, № 6 від 26.08.2014 до договору №АФ-56-14 від 13.06.2014 (а.с. 30,31,31,т.2) виконані за допомогою факсимільного відтворення підпису.

3. Відбитки печатки ПП "Адлєр на додатках №4 від 16.07.2014, № 5 від 10.08.2014, № 6 від 26.08.2014 до договору №АФ-56-14 від 13.06.2014 (а.с. 30,31,31,т.2) виконані печаткою ПП "Адлєр", зразки якої надані на дослідження.

Господарським судом ухвалою від 05.11.2015 розгляд справи було поновлено у зв'язку із усуненням обставин що зумовили зупинення провадження у даній справі, призначено дату судового засідання для розгляду спору.

17.11.2015 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення до розгляду справи у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 19.11.2015 у задоволенні вказаного клопотання відповідачу судом відмовлено, оскільки за відповідною заявкою господарського суду Житомирської області в програмі бронювання систем відеоконференцзв'язку, майданчик відеоконференцзв'язку Господарського суду міста Києва (зал №16) на дату призначеного у справі №906/267/15 судового засіданні - 26.11.2015р. об 11год.00хв., був заброньований у період з 09:15 до 17:30 26.11.2015р., а отже, в суду об'єктивно, станом на 26.11.2015, була відсутня будь-яка можливість забезпечення участі представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеонференції.

26.11.2015 на адресу суду від позивача, через канцелярію суду, надійшли письмові пояснення щодо суті спору (заява) № 325/4 від 23.11.2015 з додатками, у якій останній просить стягнути з відповідача на свою користь:

- 558600,00 грн. основного боргу за товар;

- 303170,34 грн. інфляційних, нарахованих на суму основного боргу за період з вересня 2014 по жовтень 2015 року;

- 1,00 грн. 5% річних від суми основного боргу за період з 31.12.2014 р. по 05.05.2015 р.;

- 1,00 грн. пені ;

- покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд даних позовних вимог, а також повернути позивачу надмірну сплаченого судового збору за позовними вимогами про стягнення 5% річних та штрафних санкцій (пені).

30.11.2015 на адресу суду надійшли аналогічні письмові пояснення (заява) № 325/6 від 23.11.2015.

Враховуючи, що подана заява не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає вказану заяву позивача від 23.11.2015 до розгляду.

За таких обставин, спір вирішується з урахуванням поданих заяв від 23.11.2015.

В судовому засіданні представник позивача змінені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та заяв № 325/4, 325/6 від 23.11.2015. В усному порядку зазначив, що у прохальній частині заяв № 325/4, 325/6 від 23.11.2015 останнім було помилково вказано про стягнення інфляційних за період з січня - березня 2015. Просить вважати правильним період нарахування інфляційних з вересня 2014 по жовтень 2015, згідно розрахунку до заяви (а.с. 177, т. 2). Просить закінчити розгляд справи в даному судовому засіданні, посилаючись на значну тривалість розгляду справи.

Відповідач свого уповноваженого представника в засідання суду від 26.11.2015 не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить витяг з реєстру відправлень рекомендованої кореспонденції, а також підпис представника відповідача від 20.11.2015 на клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 153, т.2).

Так, відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, правова позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву (а.с. 86-91, т. 1).

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи та його явка в судове засідання не визнавалася обов’язковою, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Стосовно тривалості розгляду даної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006р. №3477-ІУ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно п.31 Рішення Європейського суду з прав людини від 1 лютого 2007 р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.

Відповідно до п.27 Рішення Європейського суду з прав людини від 8 квітня 2010 року у справі "Гутка проти України" суд також частково погодився з твердженням Уряду України про те, що сторони сприяли тривалості оскаржуваного провадження. Вірним є те, що, хоча стороні в цивільній справі не можна ставити за вину використання доступних за національним законодавством засобів для захисту своїх інтересів, вона має враховувати те, що такі дії неминуче призводять до затягування відповідного провадження (згідно ухвали у справі "Малицька-Васовська проти Польщі" від 5 квітня 2001 року, №41413/98).

Зважаючи на викладене, маючи на меті забезпечити розгляд справи за результатом дослідження усіх доказів по справі в їх сукупності та вжити передбачених законом засобів для встановлення належності і допустимості доказів по справі, а також призначення експертизи у даній справі, суд дійшов висновку, що розумним для розгляду даної справи є саме строк, що мав забезпечити як реалізацію процесуальних прав сторін по справі, так і повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору.

Заслухавши пояснення присутнього представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адлєр" (покупець) укладено договір № АФ-56-14 (а.с. 7-10, т.1), згідно якого постачальник зобов'язаний здійснити поставку насіння озимого ріпаку гібрид "Рідер F1", а покупець оплатити вищезазначений Товар, з урахуванням умов, наведених у цьому договорі та у додатках до цього договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з. п. 3.1, п. 3.2 договору порядок та строки поставки продукції за даним договором визначаються у додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що загальна вартість договору визначається як сума всіх додатків до цього договору.

Сторонами також погоджено застосовувати при проведенні розрахунків за товари курс продажу іноземних валют (Доллар США/Євро) до гривні, що встановлений Українською міжбанковою валютною біржею. Загальна вартість товару за кожним окремим додатком до даного договору, визначена на дату його укладання, у випадку зростання курсу продажу іноземних валют, встановленого МВБ на дату настання остаточних строків розрахунку за окремим додатком порівняно з показником курсу МВБ на момент укладення додатку, або на іншу дату, обумовлену сторонами, збільшується на суму, що дорівнює позитивній різниці між вартістю товару за курсом МВБ на момент настання остаточного розрахунку та вартістю товару на момент укладання додатку, або на іншу дату, обумовлену сторонами. Така позитивна різниця підлягає сплаті покупцем в день проведення остаточних розрахунків за окремим додатком до договору (п.4.1, п.4.2 договору).

Відповідно до п.13.1 договору № АФ-56-14, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно позовної заяви позивач посилається на те, що на поставку насіння озимого ріпаку гібрид "Рідер F1" сторонами підписано додатки №№ 4, 5, 6 до договору № АФ-56-14

Позивач вказує, що на виконання умов договору № АФ-56-14 з додатками до нього, позивач у період з серпня 2014 по вересень 2014 відвантажив відповідачу через уповноваженого представника, який діяв на підставі довіреностей №№500 від 01.09.2014, 501 від 04.08.2014,516 від 13.08.2014, 527 від 14.08.2014, 536 від 18.08.2014, 538 від 19.08.2014, 542 від 20.08.2014, 546 від 22.08.2014, 551 від 26.08.2014, 565 від 29.08.2014, 583 від 08.09.2014 ( а. с. 26-36, т.1), товар на загальну суму 558600,00 грн., в тому числі:

- згідно видаткової накладної № 106 від 01.08.2014 на суму 21000,00 грн. (а.с. 15, т.1),

- згідно видаткової накладної № 107 від 04.08.2014 на суму 72800,00 грн. (а.с. 16, т.1),

- згідно видаткової накладної № 111 від 13.08.2014 на суму 89600,00 грн. (а.с. 17, т.1),

- згідно видаткової накладної №112 від 15.08.2014 на суму 30800,00 грн. (а.с. 18, т.1),

- згідно видаткової накладної №113 від 18.08.2014 на суму 11200,00 грн. (а.с. 19, т.1),

- згідно видаткової накладної № 114 від 19.08.2014 на суму 19600,00 грн. (а.с. 20, т.1),

- згідно видаткової накладної № 115 від 20.08.2014 на суму 53200,00 грн. (а.с. 21, т.1),

- згідно видаткової накладної №116 від 22.08.2015 на суму 36400,00 (а.с. 22, т.1),

- згідно видаткової накладної №118 від 26.08.2015 на суму 217000,00 (а.с. 23, т.1),

- згідно видаткової накладної №122 від 29.08.2014 на суму 2800,00 грн. (а.с. 24, т.1),

- згідно видаткової накладної № 126 від 08.09.2014 на суму 4200,00 грн. (а.с. 25, т.1).

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про те, що його керівником ОСОБА_2 підписано лише договір поставки товару № АФ-56-14 від 13.06.2014 на якому проставлено оригінальну печатку підприємства, жодних дій пов'язаних з підписанням та проставленням оригінальної печатки на додатках № 4 від 16.07.2014, № 5 від 10.08.2014, № 6 від 26.08.2014 не вчинялося. За вказаного останній вважає, що строк оплати, у розумінні п.5.1 договору, визначених додатками до нього, не настав, оскільки сторонами його не погоджено.

Крім того, згідно пояснень представника відповідача наданих в судовому засіданні від 07.05.2015, в присутності керівника ПП "Адлєр" ОСОБА_2, підтверджено, що товар від позивача було отримано по накладним та що заборгованість ПП "Адлєр" перед ТОВ "Агрофлекс" дійсно існує.

При цьому судом враховується, що згідно висновку почеркознавчої та технічної експертизи встановлено, що підписи від імені директора ПП "Адлєр" на додатках № 4 від 16.07.2014, №5 від 10.08.2014, № 6 від 26.08.2014 до договору № АФ-56-14 від 13.06.2014 (а.с. 30,31,32, т.2) виконані за допомогою факсимільного відтворення підпису, а відбитки печатки ПП "Адлєр" на вказаних додатках виконані печаткою ПП "Адлєр", зразки якої надані на дослідження.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оскільки основний договір укладений сторонами в письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою, отже внесення змін до нього шляхом укладення додаткових угод здійснюється в тій самій формі і в тому самому порядку.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що додаткові угоди відповідачем не підписувалися, що підтверджується висновком судової експертизи, умовами договору проставлення факсимільного підпису сторонами не узгоджено, додаткові угоди № 4, 5, 6 не розцінюються судом як укладені та до уваги не приймаються.

Згідно п. 5.1 договору, сторони погодили, що оплата товару, що поставляється у відповідності з умовами цього договору, визначається в доповненнях до цього договору.

Оскільки судом встановлено, що додатки № 4, 5, 6 до договору між сторонами не укладені, господарський суд приймає до уваги, що за приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поставка товару на суму 558600,00грн. була здійснена поза межами договору № АФ-56-14 від 13.06.2014, та відповідно не врегульована ним, тобто між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням у спрощений спосіб, передбачений ч.1 ст. 181 ГК України шляхом видачі сторонами видаткових накладних і довіреностей договору поставки.

Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, відповідач свої зобов'язання по проведенню оплати не виконав. Так, матеріали справи свідчать про те, що неоплаченою, станом на час звернення позивача з даним позовом, становить заборгованість в сумі 558600,00 грн. У зв'язку з несплатою відповідачем боргу в сумі 558600,00 грн. за одержану продукцію позивач надіслав відповідачу претензію №1 від 05.01.2015 за вих.№ 129 про його погашення (а.с.37-38, докази надіслання а.с. 39-40).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України передбачено, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на час прийняття рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем за одержану у період з серпня по вересень 2014 продукцію, згідно видаткових накладних, становить 558600,00грн., що не спростовано відповідачем в процесі розгляду справи. Відповідач доказів її погашення суду не надав.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 558600,00грн. основного боргу є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 1,00 грн., господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Нормами ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно абз. 3 п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, судом встановлено, що поставка товару здійснювалася не за умовами договору, а на підставі видаткових накладних, тому вимоги про стягнення пені необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Однак, оскільки поставка товару здійснювалась не за умовами укладеного договору, заявлені до стягнення позивачем 5 % річних в розмірі 1,00грн., не розцінюються судом як узгоджені сторонами у збільшеному розмірі, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Позивачем розрахунок інфляційних здійснено з урахуванням положень ст. 692 ЦК України.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахованих згідно заяв від 23.11.2015 за період з вересня 2014 по жовтень 2015 в розмірі 303170,34 грн. суд дійшов висновку, що їх здійснено позивачем обґрунтовано та вірно, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Стаття 33 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин та враховуючи встановлені судом обставини справи, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову; стягненню з відповідача підлягає 558600,00 грн. основного боргу та 303170,34 грн. інфляційних; в частині позову про стягнення 01.00 грн. пені та 01.00 грн. 5% річних суд відмовляє.

У зв'язку із надмірною сплатою позивачем судового збору, останньому слід повернути з державного бюджету України 910,86 грн. зайво сплаченого судового збору.

Відповідно до положень ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Адлєр" (01007, м.Житомир, вул.Авіаторів, буд.9, ідентифікаційний код 35954742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (04053, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31355804):

- 558600,00 грн. основного боргу,

- 303170,34 грн. інфляційних,

- 17235,41 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофлекс" (04053, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31355804) з Державного бюджету України:

- 910,86 грн. зайво сплаченого судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.12.15

Суддя Ляхевич А.А.

Віддрукувати: 1- у справу;

2- відповідачу (рек. з пов.)