КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.2006 № 42/136-7/310-48/188
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Решоткіній Т.О.
За участю представників:
від позивача -Кравчук А.М. – представ. за дов. від 01.06.06 № 27/06; Зломинога В.М.- представ. за дов. від 01.06.06 № 26/06;
від відповідача: Комісар С.П. – представ. за дов. від 19.01.06 № Д07/424;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Київгаз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 16.08.2006
у справі № 42/136-7/310-48/188 (Сулім В.В.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київгаз"
до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
про спонукання до укладення договору.
Постанова прийнята 15.11.06, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувались перерви.
ВСТАНОВИВ:
В березні 2004 року Відкрите акціонерне товариства „Київгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго про зобов”язання останнього прийняти п. 4.3 ст. 4 договору про транспортування природного газу № 295905 від 20.12.2002 в запропонованій позивачем редакції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.04 позов задоволено. Зобов”язано відповідача прийняти п.4.3. ст. 4 договору № 295905 від 20.12.2002 в редакції позивача.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.04 рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.04 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.05 рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.04 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.04 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач уточнив позовні вимоги та просив прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача укласти договір № 295905 на транспортування природного газу в 2004 році в редакції, визначеній в його позовних вимогах та визнати договір укладеним з 01.01.04.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.05 позов задоволено. Відповідача зобов'язано укласти договір в редакції позивача, а договір визнано укладеним з 01.01.04.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.05 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.05 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.06 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.05 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.08.05 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.06 справу прийнято до провадження та призначено номер № 42/136-7/310-48/188.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.06 у справі № 42/136-7/310-48/188 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ВАТ „Київгаз” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати.
Свою скаргу заявник мотивує тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано те, що Компанія "Київенерго" своїми діями фактично визнала чинність договору про транспортування природного газу № 295905 з 01 січня 2004 року, оскільки протягом 2004 року між сторонами підписувались акти прийняття послуг з транспортування газу, які складалися до договору № 295905 від 20.12.02, додаткової угоди № 1 від 30.01.03 та додаткової угоди № 2 від 12.12.03. Крім того, в виписках банку на оплату послуг, які надавались підприємством "Київгаз", в призначенні платежу зазначено: "згідно договору № 295905". Кошти надходили на рахунки позивача починаючи з перших чисел січня 2004 року, що підтверджує визнання компанією "Київенерго" чинності договору з 1 січня 2004 року.
Крім того, господарський суд безпідставно вийшов за межі дослідження обставин справи за позовними вимогами, визначивши що договір №295905 від 20.12.2002 року в редакції додаткової угоди №2 та протоколу розбіжностей є неукладеним. Суд не врахував, що домовленість між сторонами досягнута з усіх істотних умов, оскільки спірним є лише пункт 4.3 ст.4 договору, який не є істотною умовою.
Представники відповідача заперечує проти апеляційної скарги. Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є обґрунтованим і відповідає вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та враховуючи, що
20 грудня 2002 року між Державним комунальним підприємством „Київгаз" та Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго" було укладено договір на транспортування природного газу № 295905.
В пункті 1.1 договору сторони визначили, що предметом договору є надання ДКП „Київгаз" послуг з транспортування природного газу, який належить відповідачу, від ГРС магістрального газопроводу по газовим мережам міста до ГРП відповідача, передача газу останньому, а також виконання диспетчерських функцій з контролю та регулювання надходження газу.
Відповідач зобов'язався оплатити позивачу вартість наданих послуг у відповідності до умов договору (п. 1.2 договору).
Згідно п. 7.1 договору строк його дії з 01.01.03 до 31.12.03 включно в частині транспортування газу, а в частині взаєморозрахунків - до їх завершення.
Рішенням Київської міської ради від 27.02.03 № 312/472 та наказом Головного управління комунальної власності м. Києва від 27.10.03 № 329 ДКП „Київгаз" було реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство „Київгаз".
17.11.03 позивач надіслав відповідачу лист № 26/17, в якому повідомив останнього про його реорганізацію та запропонував пролонгувати договір № 295905 від 20.12.02 в частині надання послуг з транспортування газу з 01.01.04 по 31.12.04, а в частині взаєморозрахунків - до їх завершення.
Листом від 01.12.03 № ДОЗ/8961 відповідач погодився на продовження строку дії договору шляхом підписання додаткової угоди до договору та внесенням доповнення до п.4.3. ст.4 договору такого змісту: „Остаточне перерахування суми оплати за послуги з транспортування газу, надані в 2004 році замовник зобов'язується здійснити до 25.01.2005".
В листі від 15.12.2003 № 462/13/15 позивач заперечив проти доповнення п.4.3. ст.4. договору в редакції відповідача та запропонував свою редакцію наступного змісту: „Остаточне перерахування суми оплати за послуги з транспортування газу, надані в грудні 2004 року, замовник зобов'язується здійснити до 25.01.2005".
15.12.2003 відповідач надіслав позивачу проект додаткової угоди № 2 до договору на транспортування природного газу від 20.12.02, в якому п. 4.3. ст. 4 договору викладено в раніше запропонованій відповідачем редакції.
В свою чергу, 25.12.03 позивач повернув відповідачу підписану додаткову угоду № 2 до договору з протоколом розбіжностей, в якому п.4.3. ст. 4 договору було викладено в редакції позивача. В п. 7 угоди сторони доповнили п. 2.1 договору таким: „ВАТ „Київгаз” з 01.01.04 до 31.12.04 (включно) надає послуги з транспортування газу АК „Київенерго”.
09.01.04 відповідач надіслав позивачу підписаний протокол розбіжностей до додаткової угоди № 2 з протоколом узгодження розбіжностей, в якому п.4.3. ст. 4 договору викладено в редакції відповідача.
На протязі 2004 року між сторонами були підписані щомісячні акти прийняття послуг з транспортування газу, в яких зазначалися обсяги протранспортованого газу, тариф та сума до сплати. Крім того, позивачем надані виписки банку відповідача на оплату відповідачем послуг на загальну суму понад 28 млн. грн..
Матеріали справи свідчать, що в березні 2004 року позивач звернувся з позовом до Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго про зобов”язання останнього прийняти п. 4.3 ст. 4 договору про транспортування природного газу № 295905 від 20.12.2002 в запропонованій позивачем редакції.
В травні 2005 року позивач уточнив позовні вимоги та просив прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача укласти договір № 295905 транспортування природного газу в 2004 році в редакції, визначеній в його позовних вимогах та визнати договір укладеним з 01.01.04.
Отже, в даному випадку предметом позовних вимог є зобов”язання відповідача укласти новий договір на транспортування газу в 2004 році на умовах позивача.
В судовому засіданні представники позивача зазначили, що проектом договору на транспортування газу в 2004 році є договір № 295905 від 20.12.02.
Згідно вимог ч.7 ст. 181 Господарського кодексу України якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду доказів застосування до відповідача ч.7 ст. 181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору ( ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Згідно ч.8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що договір №295905 від 20.12.02 є неукладеним, оскільки він не містить всіх істотних умов договору та не відповідає формі, в якій укладаються господарські договори.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.06 у справі № 42/136-7/310-48/188 відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, доводи, на яких ґрунтується апеляційна скарга не є підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.06 у справі № 42/136-7/310-48/188 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи № 42/136-7/310-48/188 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.