ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2011 р.                               Справа № 2a-3328/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

          головуючого судді Шумея М.В.

          секретаря Третяк В.Р.

за участю: представника відповідача ОСОБА_1,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ПП " Фірма " Теплодар" до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними дій та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

ПП «Фірма «Теплодар»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Косівському районі про визнання протиправними дій та зобов’язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Коломийською об’єднаною державною податковою інспекцією при проведенні перевірок позивача та винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень було порушено вимоги Цивілвьного кодексу України, Податкового Кодексу України та значно перевищено компетенцію надану контролюючому органу при визнанні укладених договорів нікчемними. Такі висновки відповідача спростовуються належним чином укладеними договорами, актами приймання виконаних робіт, платіжними дорученнями про оплату робіт, в тому числі і сплату податку на додану вартість, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків. На момент укладення позивачем договорів з ТОВ «Холдинг Інвестиційна компанія Прикарпаття», ТОВ «Технострой-99», ПП «Львівресурс», правоздатність яких як юридичних осіб підтверджуються їх установчими документами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для договорів. Всі зазначені юридичні особи на час укладення договорів та їх виконання були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних. Звернуто увагу на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів не дійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Позивач в судове засідання не з’явився. На адресу суду направив заяву про розгляд справи за його відсутності.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, суду пояснив, що перевірки проводились у відповідності до вимог Податкового кодексу України. В ході перевірок встановлено, що за перевірений період позивачем укладені договори з суб’єктами господарювання з ознаками фіктивності, а саме ТОВ «Холдинг Інвестиційна компанія Прикарпаття», ТОВ «Технострой-99», ПП «Львівресурс». Згідно ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Положення статтей 207 та 208 ГК України застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Зазначили, що Конституцією України та Податковим Кодексом України передбачений обов’язок зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів. Таким чином, у результаті порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов’язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), укладені договора мають протиправний характер. А такі правочини по суті спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, протирічать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемними. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

          Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити.

          Судом встановлено, що Коломийською об’єднаною державною податковою інспекцією було проведено ряд документальних невиїзних перевірок ППФ «Теплодар» щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ПП «Львівресурс» та ТОВ «Технострой-99»їх реальності та повноти відображення в обліку відповідно за липень 2009 року, за червень-вересень 2010 року та за лютий 2011 року.

          За наслідками перевірок складено акти № 663/231/32699570 від 30.05.2011 року, № 2233/231/32699570 від 26.10.2011 року, № 2045/231/32699570 від 12.10.2011 року. В основу висновків зазначених актів відповідачем покладено висновки про порушення вимог статтей 203, 215 та 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Укладені договра не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. А відтак укладені правочини із контрагентами ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ПП «Львівресурс»та ТОВ «Технострой-99»є нікчемними.

          На підставі вищевказаних актів перевірок Коломийською об’єднаною державною податковою інспекцією було винесено податкові повідомлення-рішення: № НОМЕР_1 від 08.06.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання на 5208,75 грн., № НОМЕР_2 від 19.10.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання на 6386,00 грн., № НОМЕР_3 від 19.10.2011 року, яким встановлено суму завищення відємного значення податку на додану вартість 21949 грн. та № НОМЕР_4 від 04 листопада 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання на суму 32032,50 грн.

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

          Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

          Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов’язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

          Доводи ж відповідача можуть містити ознаки фіктивності укладених правочинів, що передбачено статтею 234 ЦК України. Проте в такому випадку вимагається визнання такого правчину недійсним в судовому порядку.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаного договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб’єктивної оцінки відповідача. Однак з даного приводу відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції відповідача.

Жодних доказів того, що заперечувані правочини були спрямовані саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить. Обгрунтовуючи свої припущення посиланням на факт відсутності третьої особи за її місцемзнаходженням, є нічим іншим, як свідченням порушення відповідною особою вимоги законодавства, яке стосується його реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності чи платника податків і зобов’язує його повідомляти реєструючі органи про зміну свого місця знаходження, а у випадку порушення даної вимоги передбачає персональну відповідальність такої особи та її посадових осіб.

До того ж, слід додати, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 ЦК України, є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини спрямовані на відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу –землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об’єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражатиметься в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таким чином законодавець розмежовує поняття “порушення публічного порядку”та “недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам”. Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не тільки не містять таких посилань, а й не доводять умислу позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочинву або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і ¬наявності рішення суду про визнання правочину недійсним".

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

ОСОБА_2 перевірок ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями Податкового Кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

У період, що підлягав перевірці Коломийською оДПІ, ППФ «Теплодар»уклало наступні договори: із ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія Прикарпаття»№ 33 2009 року, із ТОВ «Технострой-99»№ 02/02-11 від 22.02.2011 року та із ПП «Львівресурс».

Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені та було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність факту виконаних робіт (акти виконаних робіт) та платіжних доручень заперечує висновки викладені в акті.

В матеріалах справи наявні акт здачі-прийому виконаних робіт, платіжні доручення, видаткові накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру та банківські виписки з особових рахунків, що підтверджує реальність укладених правочинів та наявність дій спрямованих на їх виконання.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ППФ «Теплодар»правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахуваного) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими наладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту), п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює зокрема, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

1.          порядковий номер податкової накладної.

2.          дату виписування податкової накладної.

3.          повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

4.          податковий номер платника податку (продавця та покупця).

5.          місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

6.          опис номенклатуру товарів, робіт, послуг та їх кількість (обсяг, обєм).

7.          повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача.

8.          ціну поставки без врахування податку.

9.          ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

10.          загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачаєтсья, що вони містять усі передбачені п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»реквізити.

Відповідно до підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит ввжається дата здійснення першої з подій:

Або дата списання коштів з банківсього рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.

Або дата отримання подтакової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

При дослідженні абзацу другого п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що підставою для нарахування податкового кредиту є саме факт сплати податку внаслідок придбання товарів (послуг). При цьому покупець не несе відповідальності за несплату продавцем податку на додану вартість.

З цього приводу слід навести позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові від 26.09.2008 року по справі № 21-358во06/06/54: «Відповідно до п.1.3 ст. 1Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку –особа, яка згідно з цим Законом зобвоязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачуєтсья покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Відповідно до п.п 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначаєтсья виходячи із договірної (контрактоної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняєтсья більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачаєтсья з цієї норми підставою для формування податкового кредиту у покупця є саме нарахування або сплата (залежно від першої події) ПДВ у ціні придбаних товарів.

Податковий кредит ППФ «Теплодар»сформував у відповдіності до Закону України «Про податок на доадну вартість», на підставі наданих податкових накладних, які відповідають усім передбаченим законом вимогам та не визнані недійсними, а отже у позивача на даний час не має передбачених законом підстав для коригування або виключення цих сум з податкового кредиту.

Відповідно до п. 11.4 Закону України «Про податок на додану вартість»зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здіснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюєтсья правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому законі, пріорітет мають норми цього Закону.

Таким чином, припущення перевіряючих про нікчемність правочинів жодним чином не можуть впливати на правила встановлені відповдіними Законами України з питань оподаткування.

Відповідно до ч. 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності, ідентифікаційний код юридичної особи, організаційно-правова форма, центральний чи місцевий орган виконавчої влади до сфери якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відстостків, місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі імя, місце проживання, режстраційний номер облікової картки платника поадтків, якщо засновник –фізична особа, найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник –юридична особа, види діяльності, відомості про органи управління юридичної особи, прізвище, імя по батькові, дата обрання (призначення) та реєстраційний номер облікових карток платників податків, які обираютсья (призначаютсья) до орагну управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи бех довіреності, у тому числі підписувати договори та інше. Відповдіно до статті 18 цього Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатсия на них у спорі як на достовірні.

ТОВ «Холдинг «Інвестиційна компанія Прикарпаття», ТОВ «Технострой-99» та ПП «Львівресурс»на дату укладання договорів та виконання робіт за ними були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на виписку податкових накладних.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даним контрагентом, на підставі наданих ним податкових накладних, слід керуватися його статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Відповдіно до статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»та статтей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушеня правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника податків.

Правила формування податкового кредиту визначені пунктом 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складаєтсья із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звязку з:

1.          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті), послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарьскої діяльності.

2.          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначеної норми вбачаєтсья, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану варість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи –платника податку.

Порядок дій органів ДПС при визнанні нікчемності правочинів регламентується та роз'яснюється наказами ДПА України від 22.02.08 року № 106 «Про організацію роботи юридичних підрозділів в органах державної податкової служби»та наказом від 18.04.08р. № 266 «Про організацію взаємодії органів держаної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів»(надалі по тексту наказ ДПА України № 266), Методичними рекомендаціями органів державної податкової служби по розслідуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, доведеними до регіональних ДПА Листом від 03.02.09р. № 2010/7/10-1017/256.

Метою застосування вищезазначених Методичних рекомендацій є формування належної доказової бази у справах про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними правочинами, як засіб протидії застосуванню схем ухилення від оподаткування недобросовісними платниками, а також необхідність дослідження документообігу (аналіз усіх документів, де відображаються господарські операції), форм здійснення розрахунків, товарного потоку (дослідження фактичного руху товарів від товаровиробника по ланцюгу постачання до кінцевого споживача) для виявлення ознак нікчемності правочину.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податками на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така ж сама правова позиція чітко викладена у листі № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, як висновок у цьому листі зазначено, що ДПА зобов'язує голів ДПА в АР Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі забезпечити належний збір доказової бази для визнання нікчемними правочинів та припинити складання Довідок про начебто нікчемність правочинів, ґрунтуючись виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Водночас як вбачається з матеріалів справи та усних пояснень представників відповідача в судовому засіданні відподвіно до бази даних ДПС, податкової звітності, системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія «Прикарпаття»та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкової зобов’язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту. В результаті порушення контрагентами своїх податкових зобов’язань, принципів господарювання та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з постачальниками на реалізацію товарів (робіт, послуг) на адресу ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія «Прикарпаття», та в свою чергу, угоди укладені ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія «Прикарпаття»на подальшу реалізацію товарів (робіт, послуг) мають протиправний характер. А такий правочин по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави, протирічить інтересам держави і суспільства та вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно із частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.

Отже, відповідачем в порушення норм чинного законодавства України та роз’яснень ДПА України ППФ «Теплодар»притягнено до відповідальності за порушення допущені його контрагентами та на підставі співставлення бази даних ДПС.

Основною мотивацією винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень була та обставина, що контрагентами позивача були допущені порушення чинного законодавства України під час формування податкового кредиту та податкових зобовязань, а відтак укладені договора щодо подальшої реалізації товарів є нікчемними та не створюють реальних наслідків.

Проте, дана обставина не відповідає дійсності та не може бути взята до уваги судом, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно статті 627 відповідно до до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно норм ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена актами здчі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та квитанціями до прибуткового касового ордера.

ПП «Фірма «Теплодар»не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування свої податкових зобов’язань.

          У відповідності до статті 187 Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

          Згідно статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

          У відповідності до статті 198 Податкового кодексу України Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при

передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється

приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Як вже було вищезаначено у період, що підлягав перевірці Коломийською оДПІ, ППФ «Теплодар»уклало наступні договори: із ТОВ «Холдінг «Інвестиційна компанія Прикарпаття»№ 33 2009 року, із ТОВ «Технострой-99»№ 02/02-11 від 22.02.2011 року та із ПП «Львівресурс».

Факт виконання зазначних договір підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт наявними в матеріалах справи.

В матеріалах справи наявні податкові та видаткові накладні, квитанції до прибуткового касового ордеру, що підтверджують реальність виконання договірних зобовязань.

Враховуючи, що операції з придбання послуг проведено на підставі реальних та фактичних правочинів та первинних документів (податкових накладних), складених з дотриманням вимог ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зі змінами та доповненнями, вимог «положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністрества фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»зареєстрованого в Міністерстві юстиції України: 5 червня 1995 року за № 168/704 ППФ «Теплодар»правомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вищезгаданими операціями.

Таким чином на підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку про перевищення Коломийською оДПІ повноважень щодо визнання укладених позивачем правочинів нікчемними та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

          На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 < Текст > Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

                                         ПОСТАНОВИВ:

          Позов задовольнити повністю.

          Скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об"єднаної державної податкової інспекції Форми "Р" від 08.06.2011 року за №0000502310.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об"єднаної державної податкової інспекції Форми "Р" від 19.10.2011 року за №0000902310.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об"єднаної державної податкової інспекції Форми "В4" від 19.10.2011 року за №0000912310.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об"єднаної державної податкової інспекції Форми "Р" від 04.11.2011 року за №0001052310.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

          Суддя:                                                                      Шумей М.В.

          Постанова складена в повному обсязі 08.12.2011 року.