ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 листопада 2015 року                      Справа № 9/5014/969/2012 (5/65/2011)

                                                                                Провадження №17/913/958/15

За позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ

до Приватного акціонерного товариства “Сєвєродонецьке об’єднання Азот”, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 394066751,36 грн.

Суддя Фонова О.С.

У засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю №85/16 від 12.08.2015;

від відповідача – ОСОБА_2, представник за довіреністю №05/50 від 28.11.2014.

Суть спору: розглядаються вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 69425173,13 грн., 3% річних у сумі 8206220,29 грн., пені у сумі 3411912,92 грн., нараховані на борг, що виник за договором постачання природного газу №06/11-48 від 28.01.2011 у сумі 313023445,02 грн. (з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 29.09.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011).

11.11.2015 представником позивача до канцелярії суду було надано письмові пояснення №31/13-4235 від 10.11.2015. в яких позивач зазначає, що 18.09.2015 між сторонами було укладено мирову угоду у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011), умовами якої регулюється порядок погашення відповідачем виключно суми основного боргу у сумі 313023445,02 грн. та судового збору у сумі 73080,00 грн. Крім того, в п.7 мирової угоди сторони підтверджують та однаково розуміють, що предметом цієї мирової угоди не є пеня, 3% річних та інфляційні втрати, тобто стягувач як позивач не відмовляється від позовних вимог у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) стосовно стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Зазначена мирова угода не є домовленістю про передачу Позивачеві відступного прощення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Також позивач звертає увагу на те, що рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) не оскаржувались та, відповідно, не переглядались у суді касаційної інстанції в частині основного боргу у розмірі 313023445,02 грн., умови даної Мирової угоди ніяким чином не впливають на стягнення з Відповідача сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представників сторін, що були присутніми у судовому засіданні, суд

в с т а н о в и в:

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Луганської області з позовною заявою про стягнення з ПрАТ "Сєвєродонецьке об’єднання Азот" заборгованості за договором поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.2011 (далі - Договір), а саме: 313023445,02 грн. - основного боргу, 3411912,92 грн. - пені, 1499085,56 грн. - інфляційних, 659851,08 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Луганської області від 12 грудня 2011 року у справі №5/65/2011 за позовом ДП "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання Азот” про стягнення 318594294,58 грн. позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений природний газ в сумі 313023445,02 грн., зменшену пеню в сумі 2729530,34 грн., інфляційні нарахування в сумі 1499085,56 грн. та 3% річних в сумі 659851,08 грн., а також витрати зі сплати державного мита в сумі 25500,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі № 5/65/2011 рішення господарського суду Луганської області від 12.12.2011 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2012 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.01.2012 та рішення господарського суду Луганської області від 12.12.2011 у справі № 5/65/2011 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

У зв’язку з проведенням антитерористичної операції дану справу було прийнято до розгляду господарським судом Харківської області.

Під час розгляду справи позивачем було надано заяву про збільшення позовних вимог № 31/13-64 від 14.01.2015, яка була прийнята судом до розгляду. Позивачем було збільшено суму інфляційних втрат до 69425173,13 грн. та 3% річних до 8206220,29 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.03.2015 залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 313023445,02 грн. основного боргу, 3411912,92 грн. пені, 69425173,13грн. інфляційних, 8206220,29 грн. 3% річних та 73080,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) рішення господарського суду Харківської області від 18.04.2012 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2012 скасовані в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних у заявлених позивачем сумах. В цій частині справу було направлено на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Таким чином, предметом спору у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) є позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, у заявлених позивачем сумах.

Відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.09.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) підставами для направлення справи на новий розгляд до господарського суду Луганської області стало те, що суди не з’ясували правомірність нарахування штрафних санкцій в період дії обставини непереборної сили.

Крім того, Вищий господарський суд України зазначає, що сторони уклали мирову угоду, у зв’язку з чим, під час нового розгляду судам також слід надати оцінку зазначеній мировій угоді у справі та встановити чи визначена сума боргу, яка узгоджена в угоді є остаточною та чи влаштовує обидві сторони, а також необхідно з'ясувати чи після підписання мирової угоди залишились додаткові претензії сторін один до одного.

Суд касаційної інстанції вказує, що прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, та підлягають скасуванню в цій частині, а справа - передачі в цій частині на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Судом також встановлено, що 16.09.2015 між боржником та стягувачем у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) було укладено мирову угоду, згідно якої боржник зобов’язується сплатити на користь стягувача 313096525,02 грн., в тому числі: основного боргу в сумі 313023445,02 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 73080,00 грн. рівними частинами щомісячно впродовж 23 місяців по 13045688,54 грн., а в 24 місяці – 13045688,60 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв’язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей.

Ухвалою господарського суду Луганської області у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) від 19.11.2015 було затверджено мирову угоду від 16.09.2015 (далі – Мирова угода) в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 313023445,02 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 73080,00 грн.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та відповідача, надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- інфляційні нарахування у сумі 1499085,56 грн., нараховані за березень 2011 року на борг в сумі 107077539,99 грн., та в сумі 67926087,57 грн., нараховані за період з березня по грудень 2014 року, всього - 69425173,13 грн., що нараховані на борг в сумі 313023445,02 грн., який виник за період з січня по березень 2011 року;

- 3% річних у сумі 659851,08 грн. за загальній період з 06.02.2011 06.04.2011 та у сумі 7546369,21 грн. за період з 27.03.2014 по 15.01.2015, всього - 8206220,29 грн.;

- пені у сумі 3411912,92 грн., нарахованої за загальний період з 06.02.2011 по 0.04.2011.

Стосовно стягнення інфляційних нарахувань в сумі 1499085,56 грн., що нараховані за березень 2011 року на борг в сумі 107077539,99 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Як зазначено у п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Згідно пункту 4.1 Договору, остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з розрахунку позивача, він застосував до боргу, що виник за зобов’язаннями лютого 2011 року в сумі 107077539,99 грн., індекс березня 2011 року, тоді як вказаний борг не існував протягом календарного місяця, оскільки повинен був бути сплачений 05.03.2011, а погашений був 23.03.2011, як вбачається з розрахунку позивача.

Отже, період існування боргу в сумі 107077539,99 грн., на який нараховані втрати від інфляції за березень 2011 року, становить з 06.03.2011 по 22.03.2011, тобто менше місяця. А тому, враховуючи вищевказані приписи, інфляція до вказаного боргу за зазначений позивачем період не нараховується.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, у задоволенні інфляційних нарахування в сумі 1499085,53 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

На виконання вказівок постанови Вищого господарського суду України від 29.09.2015 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) суд з’ясовує правомірність нарахування штрафних санкцій в період дії обставин непереборної сили.

Згідно частини 1 статті 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Сертифікатом № 4979 від 02.09.2015 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчено відповідачу настання форс-мажорних обставин, а саме: акти тероризму, військові дії на території Луганської області. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: з 16.04.2014; дата закінчення: тривають, дату встановити неможливо.

Водночас, нарахування пені позивачем відбулось за період з 06.02.2011 по 06.04.2011, однак, на той період обставин непереборної сили, на які посилається відповідач, не існувало, оскільки вони розпочались з 16.04.2014, як вказано у відповідному сертифікаті.

Стосовно 3% річних та втрат від інфляції, що нараховані за період існування обставин непереборної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1- 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вказано у пункті 1.10 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання.

Отже, суд дослідивши правомірність нарахування штрафних санкцій в період дії обставин непереборної сили дійшов висновку про наявність підстав для їх нарахування.

Водночас, як вже було зазначено вище, між сторонами було укладено Мирову угоду від 16.09.2015, яка затверджена ухвалою суду від 19.11.2015.

Згідно пункту 4 Мирової угоди, Боржник зобов’язується сплатити на користь Стягувача 313096525,02 грн., в тому числі: суму основного боргу в розмірі 313023445,02 грн. та 73080,00 грн. витрат по сплаті судового збору рівними частинами щомісячно впродовж 23 місяців по 13 045 688,54 грн., а в двадцять четвертому місяці - 13 045 688,60 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв’язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей.

При цьому місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, вважається місяць, в якому набере чинності нормативно-правовий акт про завершення антитерористичної операції.

Суд зазначає, що мирова угода, що затверджується судом, має дуалістичну правову природу, а саме: поєднує в собі матеріально-правові та процесуально-правові аспекти.

З одного боку, вона є правочином у розумінні змісту ст.ст. 202, 203 ЦК України і є підставою для виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали. З іншого боку – ухвала про її затвердження є процесуальним документом, який містить ознаки виконавчого документу та може виконуватись у разі невиконання примусово.

Частиною 2 статті 604 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Сторони у справі відповідно до вимог вищезазначеної норми замінили первісне зобов'язання про оплату природного газу на умовах договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.2011 (п. 4.1 Договору: остаточний розрахунок за спожитий здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 5-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу) новим зобов'язанням про оплату відповідачем на користь позивача обсягів газу вартістю 313023445,02 грн. в строки, встановлені у п. 4 мирової угоди., а саме: рівними частинами щомісячно впродовж 23 місяців по 13 045 688,54 грн., а в двадцять четвертому місяці - 13 045 688,60 грн., починаючи з місяця, що слідує за місяцем, в якому завершиться антитерористична операція, що проводиться у зв’язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей.

У зв’язку з чим, первісне зобов’язання в частині оплати у встановлений договором строк припинилось.

Наявність судового рішення у справі, а також виконання цього рішення в примусовому порядку не змінює та не впливає на строки та порядок виконання зобов’язань, що передбачені договором поставки газу та мировою угодою.

Рішення суду встановлює та фіксує розмір суми, щодо якої прострочено виконання зобов’язання з оплати за спожитий газ, та яка підлягає стягненню з боржника в примусовому порядку. Водночас, щодо цієї сумі, у зв’язку з укладенням Мирової угоди, почав існувати новий строк її сплати, відмінний від строку, встановленому у договорі на поставу газу.

Частиною 4 ст.604 ЦК України встановлено, що новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Позивач у своїх поясненнях та запереченнях посилається на те, що в Мировій угоді встановлено інше, а саме те, що сторони підтверджують та однаково розуміють, що предметом цієї Мирової угоди не є пеня, три проценти річних та інфляційних втрат, тобто Стягувач як позивач не відмовляється від позовних вимог у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011) стосовно стягнення пені, трьох процентів річних, та інфляційних втрат; зазначена Мирова угода не є домовленістю про передачу Позивачеві відступного (ст.600 ЦК України) прощенням (605 ЦК України) пені, трьох процентів річних, та інфляційних втрат (пункт 7 Мирової угоди).

Однак, суд зазначає, що в пункті 7 Мирової угоди йдеться не про відсутність можливості припинення додаткових зобов’язань у зв’язку з новацією, а про відсутність процесуальних заяв щодо додаткових вимог (відмова від позову), а також чітко прописано чим не є Мирова угода: не є домовленістю про передачу позивачеві відступного (ст.600 ЦК України) прощенням (605 ЦК України) пені, трьох процентів річних, та інфляційних втрат.

Посилання на частину 4 статті 604 ЦК України, як і на власне вказану статтю в цілому, відсутні.

Отже, враховуючи, що сторони укладеною Мировою угодою здійснили новацію, дійсні та вірно нараховані додаткові зобов'язання, пов'язані з договором поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.2011, слід визнати припиненими.

З урахуванням вищевикладеного, а також частково невірним розрахунком втрат від інфляції, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення всіх інфляційних нарахувань, 3% річних, пені у заявлених позивачем до стягнення сумах, слід відмовити.

Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки питання щодо їх розподілу в межах даної справи було вирішено в Мировій угоді, а саме: вони були повністю покладені на відповідача у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 07.12.2015.

Суддя                                                                                 О.С. Фонова