ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2006 р. | № 44/540 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В. |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. |
у справі | №44/540 |
господарського суду | м.Києва |
за позовом | Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" |
до | Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів |
про | стягнення 1 156,68 грн. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м.Києва від 21.02.2006 р. у справі №44/540 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. (судді: Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), позовні вимоги Комунального підприємства "Київ житлоспецексплуатація" задоволено в повному обсязі: стягнуто з Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" 1 156,68 грн. —основного боргу, 102,00 грн. —державного мита, 118,00 грн. —витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі Київське міське відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів просить скасувати рішення господарського суду м.Києва від 21.02.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. у справі №44/540 повністю та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки: по-перше, відповідно до ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" місцеві органи державної виконавчої влади і самоврядування безоплатно надають ветеранським організаціям будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань; при цьому ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами, у зв'язку з чим позивач повинен був звертатися з позовом до місцевих органів державної влади; по-друге, договір оренди нежилого приміщення позивач уклав з Бідзілею М.І., який на час укладання договору вже не був головою Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
18.03.2004 р. між Комунальним підприємством "Київжитлоспецекплуатація" та Київським міським відділенням Всеукраїнського об'єднання ветеранів було укладено договір №01/1327 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади м.Києва, відповідно до умов якого орендодавець–позивач надав, а орендар–відповідач прийняв в оренду нежиле приміщення за адресою: вул.Саксаган ського, буд. №64 літер. А для розміщення організації.
Відповідно до умов договору (п. 4.9) відповідач зобов'язався самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними орендарем із цими організаціями (водопостачання, каналізація, газ, електрична та теплова енергія і т.п.) за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, та пропорційну орендованій площі частку витрат на утримання прибудинкової території та послуг із технічного обслуговування інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж.
01.06.2002 р. між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" в особі Дирекції по експлуатації нежилих будинків та відповідачем було укладено договір №210 про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем центрального опалення, гарячого водопостачання та їх абонентських уводів (далі —договір №210), предметом якого є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат, обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем центрального опалення, гарячого водопостачання та їх абонентських уводів на умовах, передбачених цим договором, в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вул.Саксаганського, буд. №64 літер. А.
Згідно з пп. 2.3.6 п. 2.3 договору №210 відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) на розрахунковий рахунок позивача вартість спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. 6.1 договору №210 термін його дії сторонами встановлений із 01.06.2002 до 31.12.2002 р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 6.4 договору №210). Оскільки відповідних заяв про припинення договору №210 від сторін не надходило, даний договір було пролонговано на тих самих умовах.
Відповідач щомісяця самостійно отримує у Дирекції по експлуатації нежилих будинків платіжні вимоги-доручення, за якими здійснюються розрахунки за отриману теплову енергію. Оплату відповідач повинен здійснювати не пізніше 28 числа поточного місяця. Крім сплати вартості спожитої теплової енергії відповідач повинен сплачувати на рахунок Дирекції вартість послуг із технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем (додаток №2 до договору №210).
Враховуючи, що відповідач взяті на себе за вказаними договорами зобов'язання щодо сплати вартості спожитої теплової енергії та послуг із технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем не виконав, унаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, останній звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги на підставі ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій всебічно і повно дослідили всі обставини справи та дійшли правильного висновку щодо задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог —відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг у відповідача за період із березня 2004 р. по серпень 2005 р. утворилась заборгованість у розмірі 1 156,68 грн.
При цьому відповідач, не заперечуючи проти факту надання позивачем послуг у спірний період і неоплати останніх, вважає, що відповідно до ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він звільнений від сплати орендної плати і комунальних послуг.
Однак господарськими судами встановлено, що позивачем надавалися відповідачу послуги на підставі договору про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем центрального опалення, гарячого водопостачання та їх абонентських уводів від 01.06.2002 р. №210, який є чинним, оскільки його не розірвано і не визнано недійсним в установленому законом порядку, а відповідно до умов зазначеного договору відповідач взяв на себе зобов'язання з оплати наданих послуг (будь-які докази звернення відповідача з позовом про визнання договору недійсним у матеріалах справи відсутні).
Господарським судом апеляційної інстанції цілком правомірно не було взято до уваги доводи відповідача щодо підписання договору оренди неуповноваженою особою Бідзілею М.І., який не був на той час керівником об'єднання, оскільки господарськими судами встановлено, що згідно з довідкою з ЄДРПОУ станом на день укладання договору оренди керівником об'єднання був саме Бідзіля М.І., а будь-яких доказів звернення з позовом про визнання договору недійсним з наведених підстав відповідачем не подано.
Що стосується посилань відповідача на положення ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", слід зазначити, що вказані положення не можуть бути застосовані безпосередньо до спірних відносин сторін, оскільки ці положення регулюють відносини між громадськими організаціями ветеранів та органами державної виконавчої влади, місцевими органами державної виконавчої влади і самоврядування, Урядом Автономної Республіки Крим з приводу безоплатного надання будинків, приміщень, обладнання та іншого майна.
Доводи відповідача на порушення господарським судом п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України щодо розгляду справи за відсутності відповідача спростовуються матеріалами справи, оскільки: по-перше, матеріали справи свідчать про належне повідомлення відповідача про час і місце засідання суду (а.с. 108, 113, т. 1); по-друге, належно уповноважений представник відповідача Зозуля М.Д. 15.05.2006 р. брав участь у засіданні апеляційного господарського суду, який відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглянув справу і перевірив законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Таким чином, встановлені господарським судом апеляційної інстанції із дотриманням правил ст. 43 ГПК України факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 1117 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. у справі №44/540 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Київського міського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2006 р. у справі №44/540 —без змін.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна