АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/ 13348 /2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Арапіна Н.Є.

Доповідач - Поливач Л.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.

при секретарі Бугай О.О.

за участю осіб: представника відповідача «ПАТ «Артем-Банк» Семенюти О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною;

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 02 вересня 2015 року

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 02.09.2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Артем-Банк» про визнання додаткової угоди до кредитного договору недійсною відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_4, діючи в інтересах ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм матеріального та процесуального та права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції хибно встановив, що при укладанні додаткової угоди до кредитного договору сторонами додержано вимоги необхідні для чинності цього правочину, передбачені ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів», враховуючи, що зміни до яких спрямовані на удосконалення нормативного регулювання для підвищення захисту прав кредиторів, вкладників банків і споживачів фінансових послуг з метою зниження рівня ризиків фінансової системи та частки проблемних активів у портфелі банківських установ і забороняють надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України, а також, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Судом також хибно визначено дату сплати заборгованості, правильно 07.08.2013 року. Внесені до кредитного договору від 20.07.2007 №53/07 зміни в частині реструктуризації суми кредитної заборгованості не відповідають встановленим приписам чинного законодавства щодо такого роду правовідносин.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ПАТ «Артем-Банк» Семенюта О.В. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухваленого судом рішення. Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать відповідна розписка ОСОБА_4 Повідомлення представника позивача про час та місце судового засідання свідчить про належне повідомлення самої сторони про час та місце судового засідання. Причини неявки вказані особи суду не повідомили. За таких обставин, колегія суддів розцінила їх як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, у відповідності до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 липня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Артем-Банк» був укладений кредитний договір №53/07, з метою придбання легкового автомобіля на умовах споживчого кредиту, згідно якого відповідач надав позивачу кредит у розмірі 55 495,00 доларів США грн. на строк до 20 липня 2012 року з виплатою за користування коштами в розмірі 13 % річних.

09 серпня 2007 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року.

13 січня 2009 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору №53/07 від 20 липня 2007 року.

В подальшому 06 серпня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Артем-Банк» укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору № 53/07 від 20 липня 2007 року, відповідно до якої сторонами було вирішено викласти п. 1.2 Договору в наступній редакції «Кредит надається строком погашення не пізніше 31 серпня 2023 року (включно) на поточні потреби»; Виключити п.п. 2.1.1, 2.1.2, 3.1, 3.3; Викласти абзац 4 п.2.4 в наступній редакції: «Останню сплату платежу здійснити не пізніше 31 серпня 2023 року»; Доповнити Договір додатком №1 в наступній редакції: «Графік погашення заборгованості по Кредитному договору від 20.07.2007 року № 53/07 сума кредитної заборгованості позичальника становить 29 629,39 Доларів США та належна до сплати щомісячно рівними частинами згідно графіку, що наведений нище».

ОСОБА_3 вважає, що стосовно нього відповідач використав елементи нечесної підприємницької діяльності. Адже знаючи про обмеження, що були встановлені змінами до законодавства, щодо обов'язковості перерахунку в національну валюту суми заборгованості по споживчому кредиту, виданому в іноземній валюті при її реструктуризації, відповідач був зобов'язаний повідомити про це позивача. Просить суд визнати недійсною додаткову угоду від 06.08.2013 року №2 до кредитного договору № 53/07 від 20.07.2007 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_3 позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача в разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями не застосовуються до договорів, укладених поза торговельними або офісними приміщеннями, і які стосуються: 1) договорів споживчого кредиту; 2) правочинів з нерухомим майном; 3) правочинів з цінними паперами; 4) договорів страхування.

Судом встановлено, що відповідно до вимог ч.12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» реструктуризація здійснена за погодженням із споживачем. Оспорювана додаткова угода до кредитного договору встановлює нові умови кредитування в частині: продовження строку договору, зменшення суми щомісячного платежу, виключення умови щодо забезпечення зобов'язань за кредитним договором та застави, визначення графіку платежу.

Судом не встановлено і позивачем не доведено недотримання умов реструктуризації при укладанні додаткової угоди.

Також не ґрунтуються на вимогах закону посилання апелянта на те, що дії банку свідчать про нечесну підприємницьку практику з огляду на таке.

Згідно з вимогами частин 1,6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження здійснення банком нечесної підприємницької практики, тому зазначений довід апеляційної скарги є безпідставним.

В п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При укладенні додаткової угоди до кредитного договору сторони діяли за власним волевиявленням, умови додаткової угоди відповідають вимогам закону.

Висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3І, до ПАТ «Артем-Банк» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню є вірним та таким, що відповідає вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам.

Отже, твердження апелянта про незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального та права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 02 вересня 2015 року залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміна­льних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цьо­го суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: