У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 2 червня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням та доповненнями до нього прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 січня 2009 року,

                                                 в с т а н о в и л а:

         цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1

уродженця м. Балтійська Російської Федерації,

мешканця с. Таврія Веселівського району

Запорізької області,

в силу ст. 89 КК України не судимого,

засуджено: за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

         за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

         На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця с. Воскресінці Коломийського району

Івано-Франківської області,

мешканця Веселівського району Запорізької області,

раніше не судимого,

засуджено: за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років;

         за ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

         На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

         ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

         Так, 20 січня 2007 року приблизно о 9-ій годині ОСОБА_1 та ОСОБА_2, попередньо домовившись між собою на відкрите викрадення майна, прийшли до будинку ОСОБА_3, що в с. Воскресінці Коломийського району Івано-Франківської області. ОСОБА_1 проник до будинку потерпілого. Знаходячись у помешканні, ОСОБА_1 був помічений ОСОБА_3 і, не бажаючи бути викритим, виходячи за межі домовленості з ОСОБА_2., вчинив на потерпілого розбійний напад, під час якого з метою умисного вбивства, схопивши ножа, умисно вбив ОСОБА_3 Після цього, не знайшовши великої суми грошей ОСОБА_1 повернувся до ОСОБА_2 та повідомив останнього про це, а також що вчинив умисне вбивство ОСОБА_3 З метою виявлення грошей та матеріальних цінностей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися до будинку потерпілого, де не знайшовши грошей, заволоділи майном ОСОБА_3 на загальну суму 840 грн.

         У касаційному поданні та доповненні до нього прокурор просить вирок щодо засуджених скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки дії останнього свідчать про наявність у нього попередньої домовленості з ОСОБА_1 на вчинення щодо потерпілого розбійного нападу. Стверджує, що суд необґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 396 КК України, оскільки останній, повідомивши правоохоронні органи про вчинені ОСОБА_1 злочини, тим самим би викрив себе. Вважає, що призначене засудженим покарання не відповідає тяжкості вчинених злочинів та даних щодо їх осіб у наслідок м`якості.

         У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок щодо нього змінити, з урахуванням всіх обставин справи та його особи, пом'якшити призначене покарання.

         Заслухавши доповідь судді, прокурора про часткове підтримання касаційного подання, скасування вироку у частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 396 КК України із закриттям провадження по справі, перевіривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційне подання прокурора слід задовольнити частково з таких підстав.

          Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, за обставин, викладених у вироку, підтверджуються сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів.

         Твердження прокурора про безпідставність перекваліфікації судом дії ОСОБА_2 з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 3 ст. 186 КК України є непереконливими.

         Як убачається з показань засуджених, останні домовилися між собою проникнути до будинку ОСОБА_3 та викрасти належне йому майно.  При цьому засуджені розробили план (ОСОБА_2 проникне до будинку, а ОСОБА_1 залишиться спостерігати за оточуючою обстановкою, оскільки його може впізнати потерпілий) та обговорили мотиви появи ОСОБА_1 у будинку (останній представиться листоношею), тобто засуджені мали намір вчинити крадіжку грошей чи майна, але й не відкидали можливості викрадення шляхом грабежу.

Дані про те, що засуджені попередньо домовилися між собою заволодіти майном потерпілого шляхом розбою у матеріалах справи відсутні, тому суд обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст.186 КК України. 

Разом з тим, вирок в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 396 КК України підлягає скасуванню, а справа - закриттю з таких підстав.

За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення чужого майна, шляхом проникнення у житло.

Співучасник злочину ОСОБА_1 вийшов за межі домовленості щодо обсягу злочинних дій та механізму їх здійснення, вчинивши більш тяжкі інші злочини, за які був засуджений.

Диспозиція ч. 1 ст. 396 КК України передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Ця умисна діяльність виражена в активних діях, які спрямовані на те, щоб факт злочину, або особа, яка його вчинила, не стали відомі правоохоронним органам.

Як убачається з наявних доказів у ОСОБА_2 не було умислу на перешкоджання правоохоронним органам притягнути ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності. Він, як співучасник злочину, сам переховувався, а не переховував ОСОБА_1

Отже, ОСОБА_2 згідно з положеннями ст. 63 Конституції України не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе.

За таких обставин він не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 396 КК України, тому твердження у касаційному поданні про неправильне застосування судом кримінального закону є обґрунтованими.

  Покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і призначене з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних щодо осіб засуджених.

Дане покарання є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

За таких обставин, твердження у касаційному поданні про необґрунтовану м'якість призначеного ОСОБА_2 та ОСОБА_1  покарання, а в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 щодо його суворості, є надуманими.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 395-396 КПК України, колегія суддів

                                               у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційне подання та доповнення до нього прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 січня 2009 року щодо ОСОБА_2 у частині його засудження за ч. 1 ст. 396 КК України скасувати, а провадження по кримінальній справі закрити.

Виключити з вироку застосування судом ст. 70 КК України при визначенні ОСОБА_2 остаточного покарання.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

У решті вирок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни.

                                                 Судді: