номер провадження справи 13/46/15-1/53/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015 Справа № 908/997/15-г

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до відповідача: Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137)

про стягнення 18 441 011 грн. 07 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-135 від 13.05.2014 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 53/10-19 від 05.01.2015 р.;

ОСОБА_3, довіреність № 54/20-19 від 05.01.2015 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Концерну «Міські теплові мережі» 84 701 949 грн. 30 коп. заборгованості за невиконання останнім зобов’язань за договором на купівлю-продаж природного газу № 14/2530/11 від 30.09.2011р., з яких: 66 260 938 грн. 23 коп. основного богу, 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3 903 189 грн. 48 коп. 3 % річних.

Позовні вимоги були заявлені на підставі ст.ст. 526, 611, 625 ЦК України, ст. 22, 193, 231 ГК України та ст.ст. 1, 2, 12, 15, 54 ГПК України.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 24.03.2015р. частково задовольнив позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - ПАТ “НАК “Нафтогаз України”) та стягнув з Концерна "Міські теплові мережі", м.Запоріжжя (далі - Концерн) 66 260 938, 23 грн. основного боргу, 14 537 821, 59 грн. інфляційних втрат, 2 423 516, 51 грн. 3 % річних та 71 801, 10 грн. судового збору. В частині стягнення 3% річних в сумі 1 479 672, 97 грн. відмовлено.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 року у справі № 908/997/15-г позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задоволені частково. Стягнуто з Концерну “Міські теплові мережі” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 66 260 938 грн. 23 коп. основного боргу, 14 537 821грн. 59 коп. інфляційних втрат, 2 423 516 грн. 51 коп. 3 % річних та 71 801 грн. 10 коп. судового збору. В частині стягнення 3 % річних в сумі 1 479 672 грн. 97 коп. – відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015 року у справі № 908/997/15-г рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 року у справі № 908/997/15-г скасовано частково. Абзац другий та третій резолютивної частини рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 р. викладено в наступній редакції: стягнути з Концерну “Міські теплові мережі” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 66 260 грн. 23 коп. основного боргу, 14 198 402 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 3 836 166 грн. 92 коп. 3% річних та 72 729 грн. 30 коп. судового збору. В частині стягнення 3% річних в сумі 67 022 грн. 56 коп. – відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2015 року у справі № 908/997/15-г рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.20158 року у справі № 908/997/15-г в частині позовних вимог про стягнення 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 39 031 89 грн. 48 коп. скасовано з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області. В решті позовних вимог рішення та постанова залишені без змін.

Справу в частині позовних вимог про стягнення 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 39 031 89 грн. 48 коп., розподілену в результаті авторозподілу, було прийнято до розгляду суддею Немченком О.І. ухвалою від 29.10.2015 р. у справі № 908/997/15-г та призначено до слухання в судовому засіданні 24.11.2015 р. о 14 год. 30 хв., про що сторони були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 24.11.2015 р. позивач підтримав позовні вимоги в частині, що розглядається судом у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, з урахуванням поданого розрахунку.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали поданий до суду відзив на позовну заяву, в якому просили позовні вимоги задовольнити частково, відмовивши позивачу в частині стягнення 3% річних в сумі 1 479 672 грн. 97 коп. Не погоджуючись з розрахованою позивачем сумою 3% річних, відповідач виконав контррозрахунок, в якому, в якості початку періоду прострочення по зобов’язанням вересня-грудня 2012 року, використано дату 27.09.2013 р. (наступний день після підписання позивачем актів приймання-передачі природного газу за спірний період).

За заявою представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.09.2011р. між сторонами укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2530/11 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 році та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п.3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.11.1 договору строк його дії в частині реалізації газу - з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості.

Спірним періодом, за яким заявлено позов, є вересень-грудень 2012 року.

На виконання умов договору, позивач в період з вересня по грудень 2012 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 152380341,66 грн. (з врахуванням оплати за транспортування), про що свідчать акти приймання-передачі природного газу: газ, спожитий у вересні 2012 року, оформлений актами приймання-передачі: від 30.09.2012р. - 461,647 тис. куб. м. на суму 2 152 076,43 грн., від 26.11.2012р. - 840,812 тис. куб. м. на суму 3 919 666,89 грн.; газ, спожитий у жовтні 2012 року, оформлений актом від 27.11.2012р. - 2 563,446 тис. куб. м. на 11 950 108, 5 грн.; газ, спожитий у листопаді 2012 року, оформлений актом від 30.11.2012р. - 10975,230 тис. куб. м. на суму 51 163 624,8 грн.; газ, спожитий у грудні 2012 року, оформлений актом від 31.12.2012р. - 17 846,327 тис. куб. м. на суму 83 194 865,04 грн.

Концерном природний газ, отриманий за зазначений період, оплачено частково в сумі 86 119 403 грн. 43 коп.

Сума простроченого основного боргу за спірний період була встановлена судами при первыному розгляді цієї справи та склала 66 260 938 грн. 23 коп., що не оспорюється відповідачем.

Згідно постанови Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. у цій справі предметом цього судового розгляду є вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3 903 189 грн. 48 коп. 3 % річних, які передані на новий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, на новому розгляді знаходиться ця справа в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

При цьому, касаційною інстанцією у постанові було зазначено наступне:

«… колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення 14198402,84 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3836166,92 грн., з наступних мотивів.

Згідно зі ст.526 та ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.14 та ст.629 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов’язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В основу первісного рішення покладено висновок суду першої інстанції про те, що за змістом п.п.3.4,6.1 договору купівлі-продажу природного газу №14/2530/11 акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, в зв'язку з чим, з огляду на підписання сторонами лише 26.09.2013р. актів за вересень-грудень 2012р., на підставі ч.4 ст.612 та ч.1 ст.613 ЦК України період прострочення відповідача за цими актами слід обраховувати починаючи з 27.09.2013р. (на наступний день після їх підписання позивачем-кредитором), а не з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, зазначений висновок колегія суддів вважає неправильним як такий, що не відповідає чинному цивільному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору, з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачуючи зміст пунктів 3.4 та 6.1 договору, неоднаково розуміють термін виконання зобов'язання з оплати щомісячно поставленого газу.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Так, частиною 1 ст.530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору №14/2530/11 передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору №14/2530/11 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну (6 днів) після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п.3.4 договору №14/2530/11 акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовується висновок апеляційного суду про зворотне.

Крім того, колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано докази внесення будь-яких змін до договору №14/2530/11, в тому числі й до п.6.1 цього договору.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов’язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов’язання відповідача за договором не пов’язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту.

Слід зауважити, що умови договору №14/2530/11 не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акта покупцем. Тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов’язанням відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, не врахувавши приписи ч.1 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, що є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України…

…З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом вересня-грудня 2012р., тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 6.1 договору.

В зв'язку з цим, касаційна інстанція враховує те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів за вересень-жовтень 2012р.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п.6.1 договору, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 ст.613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (п.п.3.4,4.1 договору).

При цьому, несвоєчасне підписання та повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов’язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція відхиляє як такі, що суперечать ст.ст.526,530,549,612,613,625,629,692 ЦК України, умовам договору та фактичним обставинам справи, доводи відповідача про виникнення грошового зобов'язання по оплаті обсягів поставленого газу лише після оформлення та підписання позивачем щомісячних актів приймання-передачі природного газу.

Наведеним також спростовуються твердження скаржника про те, що п.6.1 договору в частині визначення строків оплати природного газу може застосовуватися виключно у сукупності з п.3.4 договору, який передбачає наявність акту як підстави для остаточних розрахунків, а акти приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р. були підписані позивачем лише 26.09.2013р., що нібито підтверджується листом позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 (а.с.44), який апеляційним судом кваліфіковано як лист без номера і дати.

Адже, за вищевикладених обставин чіткого визначення договором терміну остаточного розрахунку за поставлений газ, жодним чином не прив'язаного до моменту підписання щомісячних актів приймання-передачі газу, не має істотного значення для правильного вирішення даного спору навіть вірогідне зазначення в листі позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 обставин щодо підписання лише 26.09.2013р. актів приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р.

Більше того, заявник не спростував висновок апеляційного суду про те, що у зазначеному листі відсутні посилання на договір №14/2530/11 від 30.09.2011р., періоди заборгованості та які саме акти приймання-передачі природного газу (за які періоди, їх номери, дати тощо) були підписані 26.09.2013р.

Отже, апеляційний суд в обґрунтування висновку щодо настання прострочення відповідача по оплаті поставленого газу з дати, наступної за датою підписання позивачем трьох актів приймання-передачі газу за вересень-жовтень 2012р., помилково застосував норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України, оскільки сторонами в п.6.1 договору №14/2530/11 чітко визначено строк остаточного розрахунку за фактично поставлений газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість, апеляційна інстанція дійшла правильного висновку про необхідність відліку часу прострочення за газ, спожитий у листопаді 2012 року та оформлений актом від 30.11.2012р. - з 14.12.2012р., а за газ, спожитий у грудні 2012 року та оформлений актом від 31.12.2012р. - з 14.01.2013р.

Відповідно до ст.599 та ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.1.9 та абзаці 3 п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наведеним також спростовуються помилкове твердження скаржника про неправомірне, на його думку, нарахування позивачем 3% річних починаючи з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в той час як термін прострочення виконання грошового зобов'язання має обчислюватися з 15 числа місяця.

Таким чином, за змістом ст.ст.599,612 ЦК України, день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Як зазначено вище, судом апеляційної інстанції без врахування дійсного змісту п.6.1 договору №14/2530/11 помилково застосовано норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України в частині визначення періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати газу, спожитого у вересні та жовтні 2012р., що загалом призвело до неправильного перерахунку судом розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення (вересень-грудень 2012р.), незважаючи на вірність висновків суду в частині визначення періоду прострочення оплати за газ, спожитий у листопаді-грудні 2012р., та в частині виключення із розрахунку днів, коли відповідачем були здійснені оплати.

В свою чергу, суд першої інстанції, не врахувавши приписи ч.1 ст.530, ч.1 ст.692 ЦК України та положення п.6.1 договору №14/2530/11, також дійшов помилкового висновку про те, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, а запізніле підписання позивачем вказаних актів лише 26.09.2013р. є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України…

…В порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено та не спростовано наведені у апеляційній скарзі посилання позивача на те, що місцевим господарським судом невірно визначено дату 26.09.2013р. в якості початку прострочення виконання відповідачем зобов'язання виходячи з листа ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 (а.с.44), який не містив посилань на конкретні акти приймання-передачі та яким оформлено направлення контрагенту лише актів звірки розрахунків станом на 31.07.2013р., на 31.08.2013р. та 30.09.2013р.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення (вересень-грудень 2012р.), підлягаючого до стягнення, з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору…

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, оскільки ними невірно визначено як початок періоду прострочення відповідача за щомісячними платежами за газ, поставлений протягом вересня-грудня 2012 року загалом, так і за окремі місяці (за вересень-жовтень 2012р.), колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови в частині позовних вимог про стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. і передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області. Касаційна інстанція зазначає, що рішення та постанова в частині стягнення основного боргу в сумі 66260938,23 грн. не оспорюються сторонами, що виключає підстави для їх скасування в цій частині позову…».

Розглянувши вказану справу в частині переданій на новий розгляд, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3 903 189 грн. 48 коп. 3 % річних такими, що підлягають задоволенню частково, на підставі наступного:

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, спірним періодом, за яким заявлено позов, є вересень-грудень 2012 року.

Як встановлено судами при розгляді цієї справи, на виконання умов договору, позивач в період з вересня по грудень 2012 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 152 380 341 грн. 66 коп. (з врахуванням оплати за транспортування), про що свідчать акти приймання-передачі природного газу:

-          газ, спожитий у вересні 2012 року, оформлений актами приймання-передачі: від 30.09.2012р. - 461,647 тис. куб. м. на суму 2 152 076,43 грн., від 26.11.2012р. - 840,812 тис. куб. м. на суму 3 919 666,89 грн.;

-          газ, спожитий у жовтні 2012 року, оформлений актом від 27.11.2012р. - 2 563,446 тис. куб. м. на 11 950 108, 5 грн.;

-          газ, спожитий у листопаді 2012 року, оформлений актом від 30.11.2012р. - 10975,230 тис. куб. м. на суму 51 163 624,8 грн.;

-          газ, спожитий у грудні 2012 року, оформлений актом від 31.12.2012р. - 17 846,327 тис. куб. м. на суму 83 194 865,04 грн.

Так, пунктом 6.1 договору №14/2530/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 р. передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Отже, пунктом 6.1 договору №14/2530/11 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів.

Отже, з урахуванням строку, вказаного у п. 6.1 договору, необхідність відліку часу прострочення за газ, спожитий у вересні 2012 року та оформлений актами від 30.09.2012 р. та від 26.11.2012 р. – виникає з 14.10.2012р., за газ, спожитий у жовтні 2012 року та оформлений актом від 27.11.2012р. – виникає з 14.11.2012р., за газ, спожитий у листопаді 2012 року та оформлений актом від 30.11.2012р. – виникає з 14.12.2012р., а за газ, спожитий у грудні 2012 року та оформлений актом від 31.12.2012р. - з 14.01.2013р.

Пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов’язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу, тобто прострочення грошового зобов’язання відповідача за договором не пов’язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту, а тому, посилання відповідача на п. 3.4 договору щодо того, що акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, а останні були підписані лише 26.09.2013 р., а отже і початок періоду прострочення по зобов’язанням вересня-грудня 2012 року, слід використовувати дату 27.09.2013 р. (наступний день після підписання позивачем актів приймання-передачі природного газу за спірний період), є безпідставними.

Враховуючи приписи ч.1 ст.530, ч.1 ст.692 ЦК України та положення п.6.1 договору, суд визнав помилковими доводи відповідача, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, а запізніле підписання позивачем вказаних актів є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Посилання відповідача на встановлення судовими рішеннями в адміністративній справі №808/8133/13-а фактів, що мають преюдиціальне значення при розгляді даного спору, судом до уваги не приймаються, оскільки вказаними судовими рішеннями встановлено фактичні обставини недотримання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у грудні 2013р. та січні 2014р. податкового законодавства шляхом ненаправлення контрагенту податкових накладних за вказаною проплатою, що ніяким чином у грудні 2012р. не звільняє відповідача від виконання обов'язку оплатити спожитий за вересень-листопад 2012р. газ у строк, передбачений п.6.1 договору №14/2530/11. До того ж ці та інші доводи були спростовані судами при розгляді цієї справи.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.1.9 та абзаці 3 п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції, беручи до уваги визначений позивачем період нарахування відповідних сум, встановивши фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення (вересень-грудень 2012р.), підлягаючого до стягнення, з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, з урахуванням рекомендацій Вищого господарського суду України щодо нарахування річних та інфляційних, беручи до уваги необхідність відліку часу прострочення за газ з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, та виключення із розрахунку днів, коли відповідачем здійснювались часткові оплати, провівши їх обґрунтований перерахунок за допомогою ІПС «Законодавство», суд дійшов висновку про часткове задоволення цієї частини позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 891 978 грн. 86 коп. 3% річних та 14 306 357 грн. 52 коп. інфляційних втрат. В решті позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд відмовляє, як у безпідставно заявлених до стягнення.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір відноситься на сторони пропорційно розміру задоволених вимог в частині, що розглядалась судом (з урахуванням розгляду переданої частини позовних вимог).

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ в частині стягнення з Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя 14 537 821 грн. 59 коп. інфляційних втрат та 3 903 189 грн. 48 коп. 3 % річних задовольнити частково.

2. Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720) 3 891 978 (три мільйони вісімсот дев’яносто одна тисяча дев’ятсот сімдесят вісім) грн. 86 коп. 3% річних, 14 306 357 (чотирнадцять мільйонів триста шість тисяч триста п’ятдесят сім) грн. 52 коп. інфляційних втрат та 15 701 (п'ятнадцять тисяч сімсот одна) грн.. 34 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В решті позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити.

                                        Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

           Рішення оформлено і підписано « 02» грудня 2015 року.

                                          Суддя О.І. Немченко