справа № 2–869/2009 (2-3284/08)

                                                категорія 26                                                                                                          

                                                І інстанція

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

26 березня 2009 року Нахімовський районний суд м. Севастополя в складі:

головуючого судді – Кравченко В.Є.,

при секретарі – Володиної К.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

В С Т А Н О В И В:

12 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу, в сумі еквівалентної 10350,00 доларів США – 52267,50 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до розписок про отримання грошових коштів від 11.06.2003 року, від 14.06.2003 року, від 02.07.2003 року, від 31.07.2003 року, від 25.08.2003 року, від 04.09.2003 року він передав у позику відповідачеві 10 350,00 доларів США, а у добровільному порядку ОСОБА_2 зазначені кошти повертати відмовляється, у зв’язку з чим ОСОБА_1, звернувся з відповідним позовом про стягнення цих коштів у судовому порядку, на підставі ст.ст. 1046,1049 ЦК України (а.с. 1-3).

Під час розгляду справи позивачем двічі збільшувались позовні вимоги. Згідно з остаточними уточненнями позову (а.с.51), ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з відповідача суму боргу, в розмірі 81558,00 грн., а також витрати по сплаті державного мита, в сумі 845,59 грн. і 30,00 грн.- витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу.

У судовому засіданні представник позивача просив заявлений позов задовольнити з підстав, зазначених у заяві, при цьому підкреслив, що спірні правовідносини за своєю правовою природою є позикою.

Відповідач проти позову заперечував, стверджуючи, що зазначені кошти він отримував від позивача в якості сплати матеріалів і виконаних для останнього робіт з установки метало-пластикових вікон. Оскільки роботи виконувались без оформлення відповідних договорів і актів прийому – передачі або виконаних робіт, тобто, носили неофіційний характер, ОСОБА_1 і видавались спірні розписки при одержані грошей відповідачем. Окрім того, ОСОБА_2, посилаючись на ч. 5 ст. 261 ЦК України, просив застосувати до вимог позивача строк позовної давності, якій на його погляд сплив до дати звернення позивача до суду з цим позовом, та відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення учасників цивільного процесу та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивачем надані суду розписки на п’яти аркушах, які посвідчують, що ОСОБА_2 сім разів отримував від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму - 10 350,00 доларів США, що на час розгляду справи у суді, з врахуванням уточнень представника позивача склала суму, еквівалентну -81558,00 грн.

Відповідач отримання цих грошових коштів та написання відповідних розписок не заперечує.

Зокрема, 11.06.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 200 доларів США. 14.06.2003 року додатково взяв 50 доларів США. У той же день, 14.06.2003 року взяв ще 100 доларів США. Розписки про отримання зазначених трьох сум виконані на одному аркуші.

02.07.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 200 доларів США. Розписка про отримання цієї суми виконана на окремому аркуші.

31.07.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 6 500 доларів США. Розписка про отримання цієї суми також виконана на окремому аркуші.

25.08.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 3 000 доларів США. Розписка про отримання цієї суми також виконана на окремому аркуші.

04.09.2003 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 300 доларів США. Розписка про отримання цієї суми також виконана на окремому аркуші.

Всі розписки в оригіналі залучені до матеріалів справи (а.с. 6-10).

Разом з тим, посвідчуючи факт передачі грошей, зазначені розписки не містять посилання на підставу їх сплати або зобов’язання ОСОБА_2 їх повернути. Зокрема, зміст відносин характеризується лише словами «взяв» або «отримав».

На момент складення розписок був чинним Цивільний кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР), в редакції від 18 липня 1963 року.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР в редакції від 18 липня 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Виходячи з наведених положень законодавства, істотними умовами договору позики є сума позики або кількість речей та зобов’язання повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до ст. 375 ЦК УРСР, в редакції від 18 липня 1963 року, договір позики на суму понад п'ятдесят карбованців повинен був укладатися у письмовій формі.

Відповідно до п. 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), в редакції від 16 січня 2003 року, який набув чинності 01.01.2004 року, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець)передає у власність другій стороні (позичальникові)грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує  передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Отже, розписка засвідчує лише факт отримання грошей позичальником, вона не замінює договору позики. Боргові документи мають підтверджувати дві обставини: факт отримання боржником грошей та їх кількість та точно визначений строк повернення грошей, а у разі його відсутності - момент пред’явлення вимоги. Отже, обов’язковим реквізитами боргового документу є власноручний підпис боржника(позичальника), а факультативними дата, місце видачі, термін повернення  вказівка про свідків, тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться, зокрема, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Суд вважає, що передача загальної суми  позики частково, коли суми часток позики відрізняються у декілька разів або десятків разів, не відповідає звичаям ділового обороту. Ця обставина, а також подальша поведінка позивача, який вперше звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошей лише у вересні 2006 року, тобто, більш ніж через три роки після складення розписок також не дозволяє витлумачити правочин, укладений між сторонами, як договір позики.

В силу ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Проте, зі змісту розписок, на які позивач посилається як на підставу існування між сторонами саме правовідносин з грошового займу, не вбачається що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дійсно існували саме такі правовідносини, оскільки з цих письмових документів вбачається тільки факт передання грошових коштів, але чітко не зазначено, що кожний раз спірні суми були саме запозичені у позивача, а також не вбачається обов’язок відповідача їх повернути позикодавцеві. Розписки, на підставі яких ОСОБА_1 просить стягнути кошти, на думку суду, містять відомості тільки про передання грошових коштів. Але передання цих коштів може свідчити про наявність інших правовідносин між сторонами, які не породжують для відповідача обов’язок повернути ОСОБА_1 грошові кошти.

Згідно з вимогами ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи принцип диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

     Під час судового розгляду справи при з’ясуванні судом наявності між сторонами іншого первісного зобов’язання, а також питання чи не є спірні правовідносини новацією боргу з метою більш ефективного виконання первісного зобов’язання, представник ОСОБА_1 наполягала на тому, що підставою звернення до суду є існуванні між сторонами тільки відносин позики та виключила  можливість новації боргу у позикове зобов’язання, відповідно до ст.1053 ЦК України.

     Таким чином, суд, проаналізував всі обставини справи в їх сукупності, дійшов до висновку, що позивач не надав належних доказів щодо передачі грошових коштів відповідачеві саме на підставі позики, у зв’язку з чим підстав для задоволення заявленого позову встановлено не було.

Стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, за заявою представника відповідача, судом встановлено наступне.

Цивільним кодексом УРСР в редакції від 18 липня 1963 року для стягнення боргу в подібних відносинах було встановлено загальний строк позовної давності у три роки. Станом на 01.01.2004 року цей строк не закінчився.

Відповідно до п. 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004 року, правила цього Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, питання про позовну давність у спірних відносинах має вирішуватися у відповідності до Глави 19 ЦК України (в редакції від 16 січня 2003 року).

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 посилається на те, що 15.09.2006 року він пред’явив письмову вимогу про сплату боргу, та стверджує, що перебіг строку позовної давності розпочинається від зазначеної вимоги.

Однак відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.  

Відповідно до положень ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У ч. 2 ст. 1046 ЦК України зазначено, що якщо договором не встановлений  строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки підставою заявленого позову є існування, на думку позивача, правовідносин, які витікають з позики, грошові кошти, які були передані на підставі саме цих правовідносин мають бути повернені позичальником ОСОБА_2 протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем відповідної вимоги.

Оскільки листом – вимогою ОСОБА_1 звернувся до відповідача 15.09.2006 року, саме зі спливом 30-денного строку у відповідача і виник обов’язок повернути ці гроші, а у позивача вимагати їх повернення у трирічний термін. Оскільки у листі від 15.09.2006 року була пред’явлена вимога про повернення боргу за всіма розписками, суд не приймає до уваги доводи відповідача про застосування строку позовної давності, починаючи його обчислювати з дня передачі грошей відповідачеві окремо щодо кожної суми – в залежності від дати складання розписки.

Керуючись ст.ст. 152-153 ЦК УРСР в редакції 1963 року, пунктом 4,6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, статей 3, 261,267, 509, 530, 638, 1046,1047,1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 30, 57-60, 79, 89,179, 197, 209, 212-215 ЦПК України, суд

                            В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Нахімовський районний суд м. Севастополя протягом двадцяти днів з дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

                         Суддя -підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Нахімовського районного

суду м.Севастополя                     ОСОБА_3