Категорія 2.13
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2009 року Справа №2а-456/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Гончарової І.А.,
суддів: Островської О.П.,
Ушакова Т.С.,
при секретарі: Богдановій В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення неправомірним, його скасування та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
01 серпня 2008 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в обґрунтування якого зазначив, що 24 липня 2008 року він отримав повідомлення №44 Сектора міграційної служби у Луганській області про відмову в наданні статусу біженця з посиланням на те, що на теперішній час умови, передбачені абз. 2 ст.1 Закону України «Про біженців», відсутні. При цьому у своїй відмові Сектор міграційної служби у Луганській області послався на рішення Держкомміграції України від 19 червня 2008 року № 479-08. Із таким рішенням позивач не погоджується.
У своїй заяві про надання статусу біженця під час співбесіди позивач вказував, що він має громадянство Сирії, прибув до України на навчання. У травні 2006 року одружився з громадянкою Росії ОСОБА_2. Шлюб було зареєстровано у відділі РАЦС Луганського міського управління юстиції. 05.12.2006 року у них народився син ОСОБА_1.
Позивач обґрунтував своє звернення про надання статусу біженця в Україні тим, що він належить до курдської етнічної групи у Сирії, його батько був членом Єдиної партії «Народ» та переслідувався державними органами. Дружина позивача за національністю езидка, люди її віросповідання, національності, які дотримуються релігійних обрядів у Сирії переслідуються, крім того, відносини між мусульманами та езидами небезпечні та шлюбні відносини заборонені. Родичі позивача по телефону йому повідомили, що його повернення до Сирії призведе до загибелі всієї сім'ї, на державному рівні політика сірійського режиму має репресивну визначеність щодо курдів. Відповідач не врахував той факт, що позивач має цілком обґрунтовані побоювання за своє життя, якщо повернеться до Сирії.
На підставі викладеного, позивач просив визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні йому статусу біженця неправомірним, зобов'язати комітет України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця в Україні.
Пізніше позивач уточнював позовні вимоги, посилаючись на доводи, раніше викладені у позовній заяві та просив визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні йому статусу біженця неправомірним та скасувати його, зобов'язати комітет України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця в Україні.
Протягом судового засідання позивач позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що 24 липня 2008 року він отримав повідомлення №44 Сектора міграційної служби у Луганській області про відмову в наданні статусу біженця з посиланням на те, що на теперішній час умови, передбачені абз. 2 ст.1 Закону України «Про біженців», відсутні. Він має громадянство Сирії, прибув до України на навчання. У травні 2006 року одружився з громадянкою Росії ОСОБА_2. Дружина позивача за національністю езидка, відносини між мусульманами та езидами небезпечні та шлюбні відносини заборонені. Позивач посилається на те, що його батько був членом Єдиної партії «Народ» та переслідувався державними органами, потім він загинув. На підставі викладеного позивач просив визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні йому статусу біженця неправомірним та скасувати його, зобов'язати комітет України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця в Україні.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, послався на те, що ненадання позивачем документального доказу усних тверджень не може слугувати причиною відмови у наданні статусу біженця. Відповідач повинен був більш детально оцінити всі докази при вирішенні питання про надання статусу біженця позивачу, а саме: питання по встановленню політичної належності позивача, політичного положення в країні походження, громадянином якої є позивач, визначити, чи є загроза життю та здоров'ю позивача при поверненні його у цю країну. Крім того, позивач перебуває у шлюбі із езидкою, у зв'язку із чим він не зможе проживати разом зі своєю сім'єю у Сирії, оскільки це може спричинити для них негативні наслідки.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, суду пояснив, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання статусу біженця. З метою з'ясування обґрунтованості причин надання статусу біженця із позивачем було проведено співбесіди. На підставі цього, основними причинами, по яким позивач просить надати йому статус біженця, були визначені національні та релігійні. У протоколах співбесіди позивач зазначав, що у політичній діяльності він не приймав участі, а політичне переконання не є причиною для надання статусу біженця. Позивач посилається на свою політичну діяльність як на одну з причин його переслідувань, але документального підтвердження цього він не надав. Крім того, не знайшли підтвердження обставини щодо можливості заподіяння фізичної шкоди позивачу у разі його повернення до Сирії. Крім того, брат та сестра позивача постійно проживають у Сирії, дружина та дитина позивача є громадянами Російської Федерації і вони не збираються переїжджати до України. Таким чином, погрози життю позивача на території Сирії немає. Відповідачем протягом двох тижнів проводилися співбесіди, збиралися необхідні документи, вивчалися матеріали про державу, громадянином якої є позивач, робилися запити до різних служб стосовно політичної обстановки у країні. На підставі отриманих матеріалів позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця на підставі рішення від 19 червня 2008 року. Після відмови у наданні статусу біженця позивачу, такий статус може бути наданий позивачу тільки за рішенням суду.
Заслухавши пояснення сторін, свідка, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 55 Конституції України гарантовано право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною четвертою статті 6 КАС визнано право іноземців та осіб без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України.
У відповідності за ст.2 КАС України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України , цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
У цілому, “обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування” є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Відповідно до Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 201, зазначений комітет є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держкомнацрелігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців. Серед основних завдань якого є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення захисту прав національних меншин України; у сфері міграції, біженців та інших категорій мігрантів.
Статтею 6 Закону України «Про біженців» до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема віднесено:
- прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;
- розгляд скарг на рішення органів міграційної служби про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, скасування зазначених рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців.
До компетенції органів міграційної служби статтею 7 зазначеного Закону віднесено, повноваження, зокрема щодо:
- прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом;
- прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця;
- розгляд заяв про надання статусу біженця та підготовка письмового висновку щодо надання або відмови у наданні статусу біженця;
- перереєстрація осіб, яким надано статус біженця.
Відповідно до абзацу 1 статті 12 Закону України «Про біженців» орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про надання їй статусу біженця, видає заявникові довідку про подання такої заяви, яка є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в анкеті, та інші документи, вимагає додаткові відомості і приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Відповідно до Директив Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином Сирії, постійно проживав у АДРЕСА_1. 22 вересня 2000 року прибув літаком до міста Донецька. З 2001 року навчався у Східноукраїнському національному університеті ім.В.Даля та у 2006 році закінчив університет за спеціальністю «Гнучкі комп'ютерізовані системи і роботехніка», що підтверджується виданим дипломом магістра ДІ № 010604 (арк. справи 11).
Статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні” місцем проживання фізичної особи вважається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, а місцем перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.
Законними підставами для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, відповідно до абзацу третього статті 5 зазначеного Закону, є реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отримання статусу біженця чи притулку в Україні. Для осіб шукачів статусу біженця документами, що засвідчують законність перебування особи на території України є довідка про подання особою заяви про надання їй статусу біженця, довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, довідка про прийняття скарги до розгляду, довідка про звернення до суду, і є дійсними для реалізації прав та виконання обов'язків, передбачених Законом України “Про біженців” та іншими законами України на період чинності довідок.
Статтею 1 Закону України «Про біженців» визначено поняття країни громадянської належності - це країна, громадянином (підданим) якої особа є. За умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є.
У повідомленні Сектору міграційної служби у Луганській області від 24.07.2008 року за № 44 позивачу відмовлено у наданні статусу біженця з посиланням на ст. 10 Закону України «Про біженців», якою передбачено, що статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків). У відмові відповідач посилається на рішення від 19.06.2008 року № 479-08, що винесено на підставі всебічного вивчення матеріалів особової справи Держкомнацрелігій України.
Але суд вважає, що відмова відповідача у наданні статусу біженця позивачу не відповідає закону з таких підстав.
Позивач відносить до курдської етнічної групи в Сирії. Обґрунтовуючи підстави для надання статусу біженця у протоколі співбесіди із представником органу міграційної служби, позивач послався на притиснення з боку представників влади курдського населення. Батько позивача був членом Єдиної партії курдів, яка захищає інтереси курдського народу. Однак сам позивач не приймав участі у політичних заходах та його переслідування з причин політичних переконань з боку державної влади не відбувалися.
Свідоцтвом про шлюб, виданим відділом реєстрації шлюбів та народжень Луганського міського управління юстиції 06 травня 2006 року за № 024659 підтверджується, що 06.05.2006 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Від шлюбу у них 05.12.2006 року народився син ОСОБА_1, про що видане свідоцтво про народження від 31.01.2007 року відділом РАЦС Клинцовського району управління РАЦС Брянської області, РФ, № 655478 (арк. справи 8-10).
У протоколі співбесіди із представником міграційної служби позивач зазначає, що він одружився на курдянці, у свідоцтві про народження дитини вказано, що позивач курд, є громадянином Сирії, а його дружина езидка, є громадянкою Росії. У зв'язку із цим вони не можуть повернутися до Сирії, оскільки езидам заборонено одружуватись та такі шлюби там не визнаються, крім того, це може призвести до фізичної розправи.
Судом встановлено та підтверджується протоколами співбесіди, що дружина позивача проживає в Україні по імміграційній карті, кожні три місяці вона виїздить до батьків у Росію, але позивач не може отримати візу для від'їзду до Російської Федерації. Так, він звертався до посольства Росії в Україні з приводу можливості офіційно потрапити на територію Росії, але отримав відмову з посиланням на те, що він повинен виїхати до Сирії, щоб отримати дозвіл на виїзд до Росії (арк. справи 71-76).
Крім того, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо недопустимості зазначення позивачем на співбесіді із представником органу міграційної служби національних та релігійних причин неможливості його повернення у країну походження, а у судовому засіданні посилання на політичні причину. Суд це пояснює тим, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування, нехай навіть вже за інших причин (зокрема, політичних) може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку людина залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження не змінилася після від'їзду та продовжує становити небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним.
У даному випадку, позивач вважає, що його шлюб із езидкою, віросповідання та участь у політичній партії, яка захищає інтереси курдів, може призвести до негативних наслідків, що також підтверджується попередженнями родичів при розмові з ними позивача.
При визначенні статусу біженця слід враховувати те, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є ключовими у переліку критеріїв. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання», яке є оціночним судженням та свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування, в першу чергу, суб'єктивних обставин є досить важливим. Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути невиносним. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково повинна постраждати фізично від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо), що має місце у даній справі.
Судом встановлено та підтверджуються поясненнями свідка ОСОБА_3 обставини участі позивача у політичній діяльності щодо захисту інтересів курдів, який зазначив, що на святкуванні п'ятдесятиріччя партії у 2007 році у Донецьку був присутнім ОСОБА_1. Позивач є членом курдської організації, яка захищає інтереси курдів, у зв'язку із чим на зібранні, зокрема, обговорювалося курдське питання. Крім того, батько позивача був членом партії (Партія демократичного єднання Курдистану), завданнями якої є відродження курдської культури, партія виступала на захист курдського язика, свободи віросповідання курдів та ін.
Пояснення, надані свідком щодо участі позивача у політичній діяльності також знайшли своє обгрунтування у наданих суду доказах, зокрема, підтверджуються записом на DVD-диску святкування п'ятдесятиріччя із дня заснування Демократичної прогресивної партії Курдистану 14.06.2007 року, із якого вбачається, що позивач ОСОБА_1 приймав участь у зібранні партії, про що йому від партії попередньо було надіслано запрошення (арк. справи 86-87).
Що стосується посилання відповідача на відсутність підтверджуючих доказів неможливості повернення позивача у країну походження, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
Частиною сьомою статті 11 Закону України “Про біженців” передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів.
З'ясовуючи обставини по справі, суд звертає увагу на здійснення відповідачем усіх необхідних дій, передбачених законодавством про біженців, для всебічного вивчення фактів, необхідних для надання статусу біженця позивачу. Так, нормами Закону України “Про біженців” передбачено право, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції органів міграційної служби з метою уточнення інформації, повідомленої заявником, на звернення до відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Частиною шостою статті 13 зазначеного Закону встановлено, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Однак відповідачем не надано доказів всебічного вивчення всіх обставин, на які посилається позивач у своєму зверненні, не надані докази звернення до відповідних органів для отримання необхідної інформації, зокрема, щодо політичних переконань позивача, політичної ситуації у країні його походження.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню та суд вважає за можливе визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_4 неправомірним, скасувати вказане рішення та зобов'язати комітет України у справах національностей та релігій надати ОСОБА_1 статус біженця в Україні.
Положенням ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Конвенцією про статус біженців 1951 року, ст.15, 55 Конституції України, Законом України «Про біженців», ст. ст.2, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, задовольнити повністю.
Визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_4 неправомірним.
Скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 479-08 від 19.06.2008 року про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_4.
Зобов'язати комітет України у справах національностей та релігій прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу біженця в Україні.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 грн. 40 коп. (три грн. сорок коп.).
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складено та підписано 01 червня 2009 року.
Головуюий - суддя: І.А.Гончарова
судді: О.П.Островська
Т.С.Ушаков