УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №285/3011/15-ц Головуючий у 1-й інст. Літвин О. О.

Категорія 46 Доповідач Широкова Л. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Коломієць О.С., Матюшенка І.В.,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – орган опіки та піклування Новоград-Волинської міської ради Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання її такою, що втратила право користування житлом. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником житлового будинку № 36 по вул. 1-го Травня у м. Новоград-Волинському Житомирської області. Відповідачка, яка зареєстрована у вказаному будинку, перешкоджає йому користуватися ним та добровільно не бажає знятися з реєстрації. Зазначеними діями вона порушує його законні права користування і розпорядження своїм майном, а тому просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду та винести нове, яким задовольнити його позов.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що висновок суду про те, що відповідачка приймала участь в утриманні спірного будинку та проживала у ньому є помилковим, оскільки докази на підтвердження цього відсутні у матеріалах справи. Крім того, ОСОБА_3 у судовому засіданні суду першої інстанції вказувала, що ніколи не вселялася до вказаного будинку.

Апелянт також зазначає, що суд необґрунтовано вважав, відповідачку членом його сім’ї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 за договором купівлі- продажу від 26.12.2005 року є власником житлового будинку № 36 по вул. 1-го Травня у м. Новоград-Волинському Житомирської області (а. с. 9).

          Разом із ним   за указаною адресою зареєстрований його син ОСОБА_4, колишня невістка ОСОБА_3, онуки Максим , ОСОБА_5 та ОСОБА_5Д.(а. с.16).

          Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що відповідачка ніколи не проживала у спірному будинку, не бере участі в утриманні житла, тому втратила право користування ним відповідно до положень ч. 2 ст.405 ЦК України.

          Як визначив законодавець, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом    (ч. 2 ст.405 ЦК України). Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з ч. 1 ст.402 ЦК України за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК України право членів сім'ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім'ї власника житла. Таким чином, суб'єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член його сім'ї. Згідно з положеннями ЖК України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64, ч. 3 ст.156 ЖК України). Об'єктом цього сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення, визначеною власником житла.

Разом з тим, позивач, не заперечував, що відповідачка разом із внуками дійсно проживає у літній кухні, яка входить до складу вищевказаного домоволодіння.

         Суд першої інстанції, відмовив у позові  на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом  (ст..212 ЦПК України), обґрунтовано виходив з того, що факт відсутності відповідачки у спірному домоволодінні понад один рік, визначений      ст..405 ЦК України, не встановлено, тому правові підстави для визнання відповідачки такою , що втратила  право користування цим домоволодінням відсутні.

При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди(сараї, гаражі, літні кухні тощо) відповідно до положень ст. ст.186,381 ЦК України є приналежністю головної речі (будинку).

Доводи апеляційної скарги проте, що проживання відповідачки у літній кухні не є фактом проживання її у будинку, та що вона ніколи не була членом його сім'ї є безпідставними та спростовуються вищевказаними правовими положеннями.

       Невиконання обов'язку щодо участі в утриманні будинку членом сім'ї власника є підставою для звернення до суду із відповідними вимогами до такої особи.

Судом першої інстанції при розгляді справи, обставини, на які містяться посилання в апеляційній скарзі, перевірялись. Висновки суду щодо відмови у заявленні вимог грунтуються на доказах, наданих сторонами, їх правова оцінка сумніву не викликає. До правовідносин, які склалися між сторонами у зв’язку з виникненням спору, правильно застосовані норми матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, –

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:   Судді: