Справа № 348/1162/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2645/2015

Категорія 8

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Ковалюка Я.Ю.

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.

секретаря: Капущак С.В.

з участю сторін: апелянта ОСОБА_2, представників позивача – ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 20 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про повернення незаконно одержаних грошей,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Вимоги свої мотивував тим, що ним 29.01.2013 року видано ОСОБА_2 довіреність на управління транспортним засобом, який належить йому на праві власності. 09.09.2013 року вище зазначена довіреність ним скасована та висунута вимога про повернення автомобіля, однак ОСОБА_2 транспортний засіб не повертає. Просив суд зобов’язати ОСОБА_2 повернути належний йому транспортний засіб.

ОСОБА_2 пред’явив в суд позов до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про повернення незаконно одержаних грошей. Свої вимоги мотивував тим, що він домовився з представником власника автомобіля – ОСОБА_6 про придбання автомобіля марки «VOLKSWAGEN» LT 35, 1990 року випуску, кузов №WV2ZZZ9Z1H020137, реєстраційний номер НОМЕР_1 за 3600 доларів США. Всього за вищезгаданий транспортний засіб він оплатив 2500 доларів США. Просив стягнути з відповідачів за зустрічним позовом на його користь в солідарному порядку 52500грн.

Ухвалою суду від 24.07.2015 року дані позови об’єднані в одне провадження та прийняті до сумісного розгляду.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 20 жовтня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Зобов’язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_5 належний йому на праві особистої власності транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» LT 35, 1990 року випуску, кузов №WV2ZZZ9Z1H020137, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ОРЕВ УДАІ УМВС м.Івано-Франківська, 02.04.1998 року, технічний паспорт та ключі від вказаного автомобіля.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 243 грн.60 коп. судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд не взяв до уваги те, що йому власником автомобіля видано довіреність, згідно якої він мав право на власний розсуд розпоряджатися спірним автомобілем. Даним правом він скориставcя, а тому автомобіля, якого судом вирішено повернути вже немає і він не зможе виконати рішення суду.

Апелянт також вказує, що за спірний автомобіль він заплатив 52500грн., що не заперечили відповідачі, свідчили свідки та про що наявні в матеріалах справи розписки.

Вважає, що суд мав би зобов’язати відповідачів за зустрічним позовом повернути йому одержані за автомобіль кошти.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт доводи апеляційної скарги підтримав та просив про їх задоволення.

Позивач та його представники доводи апеляційної скарги заперечили.

Інші сторони в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином повідомлялися про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 29.01.2013 року ОСОБА_5, видав ОСОБА_2 довіреність на управління транспортним засобом марки «VOLKSWAGEN» LT 35, 1990 року випуску, кузов №WV2ZZZ9Z1H020137, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований ОРЕВ УДАІ УМВС м. Івано-Франківська, 02.04.1998 року, про що свідчить довіреність від 09.06.2015 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Даний транспортний засіб належить ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ ІВС № 103980, яке видане ОРЕВ УДАІ УМВС м. Івано-Франківська 02.04.1998 року, що підтверджується довідкою центру надання послуг, пов’язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування м. Івано-Франківська, Тисменицького та Тлумацького районів при УДАІ УМВС України в Івано-Франківській області від 23.04.2015 року за №250.

Дані обставини не заперечуються відповідачем -позивачем ОСОБА_2

ОСОБА_5 09.09.2013 року скасована вищевказана довіреність, та висунуто ОСОБА_2 вимогу про повернення транспортного засобу, про що свідчить повідомлення приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО ОСОБА_7 від 09.09.2013 року за №54/-01-16, яке міститься в матеріалах справи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що він є власником автомобіля «VOLKSWAGEN» LT 35, 1990 року випуску він вправі вимагати його повернення із чужого незаконного володіння. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що ним не доведено, як того вимагає ст.60 ЦПК України факт продажу йому позивачем-відповідачем транспортного засобу та отримання ОСОБА_5 і ОСОБА_4 грошових коштів.

Такий висновок суду відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 317, 321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності.

Як вбачається з пояснень учасників процесу, транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN» LT 35, 1990 року випуску, яким користувався ОСОБА_2, ОСОБА_5 повернутий не був.

Згідно вимог ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним.

Зі змісту ст. 391 ЦК України вбачається, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У п.19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» дано роз'яснення про те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Судом першої інстанції правильно констатовано, що відповідач-позивач ОСОБА_2 не представив суду належних доказів для підтвердження своїх слів щодо відчуження транспортного засобу та відсутності його у нього. Не надано таких доказів і в засіданні апеляційного суду.

Посилання апелянта, що він в червні 2012 року домовився з представником власника автомобіля – ОСОБА_4 про придбання автомобіля марки «VOLKSWAGEN» LT 35 за 3600 дол. США, колегія суддів відхиляє, оскільки не підтверджене належними та допустимими доказами.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не взято до уваги долучені до матеріалів справи розписки, які апелянт вважає підтвердженням оплати ним коштів за транспортний засіб, так як неможливо встановити і дослідити походження даних грошових коштів, оскільки будь-які інші угоди, крім розписок про оренду транспортного засобу в матеріалах справи відсутні.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. А ч. 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму(оренди).

Згідно з ч.2 ст.799 ЦК України договір найму(оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Правильним є і висновок суду про те, що долучена до матеріалів справи розписка про те, що ОСОБА_2 взяв спірний транспортний засіб в оренду з правом викупу та сплатою грошових коштів не відповідає вимогам, які ставляться до договору найму(оренди).

У відповідності до вимог ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вище описане, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна правова оцінка. Його висновок про задоволення позовних ОСОБА_5, а також безпідставність та недоведеність зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 є вірним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до вимог ч.2, ст.303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку. Апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, які б давали підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 20 жовтня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.Ю. Ковалюк

Судді: Р.Й. Матківський

ОСОБА_8