Справа № 180/3297/15-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 рокуМарганецький міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої – судді - БЕСПАЛЬОК О.А.

при секретарі - КОТОВІЙ Н.С,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Марганці цивільну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що 14 грудня 2010 року уклали з відповідачкою кредитний договір без №, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит у розмірі 3.800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки вимоги кредитного договору не були виконані позичальницею у встановлені угодою строки, позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у сумі 16.991 грн. 96 коп., з яких: 3.552 грн. 99 коп. – заборгованості за кредитом, 9.903 грн. 64 коп. – заборгованості по процентам за користування кредитом, 2.250 грн. – заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. – штрафу (фіксована частина), 785 грн. 33 коп. – штрафу (процентна складова) та судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності з винесенням заочного рішення по справі.

Відповідачка у судове засідання повторно не з’явилась, хоча про день, час та місце судового розгляду була повідомлена судом належно та вчасно, у зв’язку з чим суд вважає можливим розгляд справи у її відсутності за наявними у справі доказами з постановленням заочного рішення, відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України, зі згоди, наданої представником позивача. Подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

На підставі ч.2 ст. 197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути кредит та сплатити проценти на умовах, встановлених договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вбачається з кредитного договору без № від 14 грудня 2010 року банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту у розмірі 3.800 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.7,8).

Згідно представленого позивачем графіку погашення заборгованості по кредиту та процентів по ньому, що відображає поступлення коштів на рахунок банку (а.с.4-6), відповідачка прострочила виконання вищезазначених зобов’язання по погашенню основної суми кредиту так і процентів по ньому.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.

Виходячи з умов договору, суд вважає за необхідне задовольнити позов у частині стягнення з відповідача на користь банку 3.552 грн. 99 коп. заборгованості за кредитом.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, суд виходить з наступних мотивів та положень закону.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі 9.903 грн. 64 коп., які нараховані в період з 14 грудня 2009 року по 30 вересня 2015 року. Причому такі відсотки обраховані в період з 14 грудня 2009 року по 31 березня 2015 року за ставкою 36%,30%,34,8% річних, з 01 квітня 2015 року по 30 вересня 2015 року за ставкою 43,2% річних. Отже, банк збільшував в односторонньому порядку відсоткову ставку у спірних правовідносинах, а саме 01 квітня 2015 року. Жодних доказів згоди відповідачки чи її повідомлення про таку згоду позивачем суду не надано, а судом не здобуто.

Суд вважає, що таке збільшення відсоткової ставки не відповідає закону, який діяв на час такого збільшення.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року, передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22 вересня 2011 року було зокрема визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Цей закон набрав чинності з 16 жовтня 2011 року.

Таким чином, на час зміни банком відсоткової ставки за кредитом діяло законодавче обмеження щодо збільшення в односторонньому порядку розміру такої відсоткової ставки, а тому суд вважає, що сума заборгованості відповідачки за відсотками у спірних правовідносинах повинна бути розрахована за ставкою 36% в рік, а не як помилково розраховує позивач у своєму розрахунку за ставкою 43,2%.

Разом з тим, судом запропоновано позивачу надати розрахунок суми заборгованості за відсотками у відповідності до умов, які визначені на момент підписання заяви позичальника 36%, однак такий до суду не подано.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом, а саме, у розмірі 4.936 грн. 12 коп. (14 грудня 2010 року по 31 березня 2015 року), що відповідає ставці 36% в рік та умовам укладеного договору.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.1,2 ч.1 ст. 355 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладеній у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України, висловленої у справі № 6-2003цс15 цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності. З прохальної частини позову вбачається, що позивач просить стягнути з відповідачки 2.250 грн. заборгованості за пенею та комісією одночасно, однією сумою, яку не розмежовано, що унеможливлює перевірку судом правильності обрахунку такої суми заборгованості, хоча пеня та комісія мають різну правову природу.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання про необхідність відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь банку 2.250 грн. заборгованості за пенею та комісією, з наведених вище підстав.

Відповідно до умови кредитування у разі порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених договором,понад 120 днів позичальник зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачкою покладених на неї умовами договору зобов’язань, підставною та обґрунтованою є вимога позивача про стягнення з неї 500 грн. – штрафу (фіксована частина), 424 грн. 45 коп. – штрафу (процентна складова), що відповідає 5% суми від задоволеного позову.

Згідно ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачені ним при зверненні до суду 1.218 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215, 224-226, 218 ЦПК України, ст. ст. 16, 524, 525-526, 530, 549, 610-611, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 3.552 грн. 99 коп. – заборгованості за кредитом, 4.936 грн. 70 коп. – заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн. – штрафу (фіксована частина), 424 грн. 45 коп. – штрафу (процентна складова) та 1.218 грн. судового збору, а всього 10.632 грн. 14 коп.

Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Марганецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

СУДДЯ О.А.БЕСПАЛЬОК