ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" червня 2011 р. Справа № 2a-1958/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Мигалюка Ю.В.
секретаря Цюпа У.Л.
за участю сторін та представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1,
від відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинення дій –
ВСТАНОВИВ:
10.06.2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (далі – ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області) про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинення дій, а саме просив визнати дії ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області по відмові звернутись до Тисменицького районного суду, що видав виконавчий лист №2-31 від 11.06.2008 року за роз’ясненням незрозумілих його положень неправомірними, зобов’язати відповідача звернутись до суду за роз’ясненням та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження.
22.06.2011 року позивач своїм письмовим клопотанням уточнив позовні вимоги та просив вимогу про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження вважати неподаною.
В судовому засіданні позивач позов підтримав та пояснив, що відповідач в порушення п.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» не звернувся до суду, який видав виконавчий документ за роз’ясненням, таким чином переклавши даний обов’язок на сторону виконавчого провадження - стягувача - ОСОБА_1. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, зазначивши що позов безпідставний. В своє обґрунтування послався на норми Закону України «Про виконавче провадження» та Постанову Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» №14 від 26.12.2003р. Просив у задоволенні відмовити.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши та оцінивши докази, суд прийшов до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач 04.04.2011 року звернувся до відповідача з виконавчим листом за №2-31 від 17.07.2007 року, виданим на підставі рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області за результатами розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Тисменицького району про визнання неправомірною бездіяльності щодо реагування на заяву про злочин, зобов’язання прокуратуру Тисменицького району прийняти рішення у порядку ст.97 КПК України по заяві ОСОБА_1 про злочин від 24.04.2007 року, переглянутого в апеляційному порядку Львівським апеляційним адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.
Рішення суду згідно запису у виконавчому листі набрало чинності 31.03. 2007 року.
Строк пред’явлення виконавчого листа до виконання зазначено: «до 31.03. 2011 року». Виконавчий лист виданий 11.06. 2008 року.
06.04.2011 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) за № ВП 25668865, мотивовану тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: невірно вказано дату набрання рішенням суду від 17.07.2007 року законно сили (вказано 31.03.2007 року), всупереч вимогам ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» невірно зазначено строк пред’явлення виконавчого листа до виконання, а також не зазначено прізвище та ініціали уповноваженої посадової особи, що його підписала.
18.05.2011 року позивач в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» подав до ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області скаргу про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та просив звернутись державного виконавця до Тисменицького районного суду за роз’ясненнями.
20.05.2011 року відповідач надав ОСОБА_1 відповідь, якою повідомив про відсутність законних підстав для скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 06.04.2011 року та задоволення скарги.
Згідно пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов’язковість рішень суду.
У відповідності до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов’язковість судових рішень.
Частина друга статті 14 Кодексу адміністративного судочинства визначає, що постанови та ухвали суду в адміністративних судах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.
Як встановлено судом позивач просить визнати дії ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області щодо відмови звернутись до Тисменицького районного суду, що видав виконавчий лист №2-31 від 11.06.2008 року за роз’ясненням незрозумілих його положень неправомірними та зобов’язати відповідача звернутись до суду за роз’ясненням його змісту.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно пункту 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст.19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону у виконавчому документі зазначаються назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали, дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо, резолютивна частина рішення, дата набрання законної (юридичної) сили рішенням, строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Згідно із ст. 26 даного Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону та інших передбачених Законом випадках.
Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом. У разі відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6 частини першої цієї статті державний виконавець роз'яснює заявникові право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність з вимогами статті 18 цього Закону.
Відповідно до вимог ч 2 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо зміст виконавчого документа є незрозумілим, державний виконавець або сторони виконавчого провадження мають право звернутися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення змісту цього документа.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що статтею 34 вказаного вище Закону звернення до суду що видав виконавчий документ за роз’ясненням змісту виконавчого документу є визначене Законом державного виконавця право, однак ніяк не обов’язок.
В той же час суд зазначає, що цією ж статтею визначене також право у сторони виконавчого провадження - стягувача звернутись до суду, що видав виконавчий документ за роз’ясненням його змісту.
Крім того, згідно вимог п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» №14 від 26.12.2003р. суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу відповідну посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідно посадовою особою державної виконавчої служби.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання дій ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області щодо відмови звернутись до Тисменицького районного суду, який видав виконавчий лист №2-31 за роз’ясненням його змісту та зобов’язання відповідача звернутись до суду за роз’ясненням не підлягають до задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, –
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинення дій відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі складена 29 червня 2011 року.
Суддя: Мигалюк Ю.В.