АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/490/8257/11 Справа № 22ц-6668/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Дерев'янко О.Г.
Категорія 57
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2011 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого - Дерев’янка О.Г.,
Суддів - Красвітної Т.П., Черненкової Л.А.
При секретарі - Горлаковій Ю.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про виділ в натурі 1/3 частини будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою, визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки, стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку позовної давності, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності, -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 1997 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що їй на підставі договору дарування від 23.07Л994 року належить 1/3 частина домоволодіння по вул. Заозерна, 50 у м. Дніпропетровську, оскільки відповідачі перешкоджають користуватись будинком, позивачка просила суд виділити їй 1/3 частину будинку та визначити порядок користування земельною ділянкою. Під час розгляду справи позивачка доповнила позовні вимоги, та просила суд стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 моральну шкоду 5000 гри., судові витрати (т.1 а.с.176-а176-б).
Не погодившись з позовом, ОСОБА_5 звернулась із зустрічним позовом, та згідно уточнених позовних вимог зазначила про те, що з 1966 року проживала з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах, а з січня 1967 року уклала шлюб. Спірний будинок належав батькові чоловіка ОСОБА_6..., який помер у 1982 році. Після його смерті право власності на будинок у 1994 році оформив її чоловік. В період з 1970 року вона почала облаштозувати будинок, побудувала вбиральню, два сараї, літню кухню, в 1975 році побудувала новин паркан, у 1980 забетонувала підмісток. Загальна вартість робіт склала 2486,00 рублів. У 1987 році збудувала сіни, перекрила шофером(увесь будинок, замінила віконні рами і двері, вставила скло, замінила підлогу в будинку, заасфальтувала подвір’я, вклавши кошти що належали їй особисто. У зв’язку з капітальним ремонтом вартість будинку збільшилася. Вважає будинок спільною сумісною власністю подружися. Просить задовольнити позов з урахуванням змін (т.1 а.с.177-180).
У зв’язку зі смертю ОСОБА_5, 01.10.2010 року звернувся до суду із позовом ОСОБА_2, який просив поновити строк для звернення до суду, визнати спільним
Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 березня 1989 року (т.2 а.с.74).
ОСОБА_6 помер 01 листопада 1993 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.2 а.с.57).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 липня 1994 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою та
зареєстрованим в реєстрі за № 4-1544, після померлого 01 листопада 1993 року ОСОБА_6 в рівних частках, по 1/3 кожному, домоволодіння № 50 по вул. Заозерній у м. Дніпропетровську успадкували ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (т.1 а.с.25).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 1994 року, виданого Восьмою дніпропетровської державною нотаріальною конторою та
зареєстрованим в реєстрі за № 1-1076, після померлого 01 листопада 1993 року ОСОБА_6 домоволодіння з надвірним побудовами по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровськ успадкував ОСОБА_4 (т.2 а.с.76).
За договором дарування від 23 червня 1994 року, ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4, обдарував ОСОБА_3 1/3 частиною житлового будинку з надвірними побудовами по вул. Заозерній, 5С Дніпропетровську. ОСОБА_3 у встановленому порядку дар прийняла. ОСОБА_4 1/3 частина домоволодіння з надвірними побудовами по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську, належала на підставі свідоцтва про право на спадщину, зпданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою (т.1 а.с.3-4).
Із технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по вул. Заозерні'!, 50 у м. Дніпропетровську, виданого станом на 17 травня 1994 року, вбачається, ще домоволодіння по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську складається з: житлового будинку А-1, сараїв Б, В, Г, літньої кухні Д, вбиральні Е, душ Ж, навіс З, огородження №1-4, водоколонка №5, мостіння І (т.1 а.с.5-8).
За рішенням Виконавчого комітету Самарської районної ради народних депутатів № 201/7 від 24.05.1994 року, було вирішено узаконити за померлим ОСОБА_6 самовільно прибудовані до будинку сіни а-1 пл. 6,5 кв.м., побудований сарай «Б», розміром 6,20 м х 4,13 м, сарай ;В», розміром 2,86 м х 2,93 м, сарай «І», розміром 3,46 м х 1,50 м, літню кухню <Д», розміром 5,04 м х 3,14 м. по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську (т.1 а.с.52).
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 487/2 від 19.06.2002 року, було затверджено матеріали земельно-кадастрової інвентаризації щодо визначення меж та конфігурацій земельної по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську, призначено земельній ділянці кадастровий номер - ДЗК 84341017 та визначено її загальну площу в розмірі 0,0904 га (т.1 а.с.210).
Пунктом 3 зазначеного рішення було доручено Дніпропетровському міському управлінню них ресурсів після вирішення справи у суді забезпечити підготовку документів,- що'встановлюють право на зазначену земельну ділянку.
Відповідно до висновку технічної експертизи, виготовленого 08 жовтня 1999 року, вартість проведених в даному домоволодінні переобладнань, добудов і їх відсоткове співвідношення у відношенні всього домоволодіння складає: по житловому будинку 25/100 частин; надвірних і споруджень 15/100 частин; всього виконано робіт на суму 3012,00 грн., що складає 40/100 частин домоволодіння (т.1 а.с.62-64).
Відповідно до висновку №1067 від 14.12.1999 року, складеного Дніпропетровським Відділенням Харківського науково-дослідницького інституту судових експертиз, дійсна ринкова вартість 1/3 частини садибної земельної ділянки по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську складає 29006,83 грн. Оптимальний варіант розподілу домоволодіння додано в додатках до цього висновку і зазначено, що ОСОБА_3 необхідно виділити в житловому будинку «А-їж» приміщення 1-3 площею 7,4 кв.м., приміщення 1-4 площею 10,8 кв.м., сарай «В». Водоколонку №5 та вбиральню «Е», залишити у спільному користуванні (т.1 а.с. 149-161).
Відповідно до листа Управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС в Дніпропетровській області №25/21 від 01 лютого 2007 року, варіанти розподілу домоволодіння по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську, які викладені у висновках
судової будівельно-технічної експертизи №132 від 23.04.2.004 року та №1067 від 14.12.1999 року не суперечать будівельних норм на НАПБ А.01.001-2004 «Правил пожежної безпеки в Україні» (т.2 а.с.57).
Згідно листа Самарської районної санітарно-епідеміологічної станції м. Дніпропетровська №2-1/450 від 02.04.2007 року, варіанти розподілу житлового будинку на 1/3 та 2/3 частини були проведені на підставі вимог СНІП 2.08.01-89 і ДБН 79-92, які втратили чинність з 01.06.2006 року у зв’язку із введенням ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будівлі. Основні положення». Тобто розподіл домоволодіння на 1/3 та 2/3 частини суперечить нормам ДБН, що чинні на даний час (т. 2 а.с.116).
Відповідно до листа Відкритого акціонерного товариства «Дніпрогаз» № 0755/2/1-2 від 06.03.2007 року, ВАТ «Дніпрогаз» не заперечує проти жодного із запропонованих в експертизах варіантів розподілу будинку № 50 по вул. Заозерній у м. Дніпропетровська (т.2 а.с.136).
У відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 132 від 23 квітня 2004 року, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз, вбачається оптимальним розподілом земельної ділянки по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську є виділення позивачу по первинному позову ОСОБА_3 фігур:
VII - площею 37,62 кв.м., IX - площею 50,41 кв.м., X - площею 28,56 кв.м., XI - площею •53,90 кв.м., XII - площею 41,28 кв.м., XIII - площею 21,03 кв.м., XIV - площею 41,28 кв.м.; позивачу по зустрічному позову ОСОБА_2 фігури: XV та XVI - площею 589,79 кв.м. В загальному користуванні залишені фігури І - площею 3,12 кв.м., II - площею 7,50 кв.м., III - площею 2,28 кв.м .,Г/ - площею 3,02 кв.м., V - площею 3,13 кв.м., VI - площею 3,03 кв.м., VII - площею 3,70 кв.м. (т.2 а.с.4-13).
ОСОБА_5 померла 05 квітня 2007 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-КИ №146482 від 17 квітня 2007 року (т.2 а.с.117). По собі залишила заповіт від 26 липня 1994 року, посвідчений Восьмою Дніпропетровської державної нотаріальної конторою за реєстровим № 4-1546, за яким заповіла все належне їй майно своєму сину, ОСОБА_2 (т.2 а.с.129). У встановлений законодавством шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_2 (т.2 а.с.142).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено позивачу по первинному позову в частині визнання права власності на 1/3 частину земельної ділянки, оскільки дані вимоги не основані на законі та заявлені передчасно без попереднього досудового врегулювання спору.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про відмову позивачу за первинним позовом в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовано виходив з того, що правовідносини між сторонами регулюються ст. 25 КпШС України.
Відповідно до ст. 25 КпШС України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумі власністю подружжя.
Відповідно до ст. 28 КпШС України:
В разі поділу майна, яке є спільною сумісного власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
В силу ч. 1 ст. 60 ІДПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вон посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, посилання позивача ОСОБА_2 на те, що добудови та капітальний ремонт в домоволодінні №50 по вул. Заозерній у м. Дніпропетровську були вчинені саме за особистий кошт його матері, ОСОБА_5, свого підтвердження в судовому засіданні як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції не знайшли.
Суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що підстав для поновлення строків позовної давності для звернення до суду із позовом суд не вбачається. Викладені відповідачем по первинному позову доводи на підставі яких він просить поновити строк позовної давності не є суттєвими, а підтверджують лише той факт, що ОСОБА_5 не заперечувала проти своєї частки, а підставою для її звернення до суду послугував договір дарування, за яким її син ОСОБА_4 обдарував 1/3 частиною домоволодіння ОСОБА_3
В силу ст. 71 ІДК Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
У відповідності до ст. 75 ЦК Української РСР, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення гриву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 80 ЦК Української РСР, закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Із матеріалів справи вбачається, що померла ОСОБА_5 спільно із відповідачем по зустрічному позову ОСОБА_2 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом 26 липня 1994 року і саме з цієї дати необхідно відраховувати початок перебігу строку позовної рівності для звернення до суду.
В трирічний строк з дня, коли ОСОБА_5 дізналась про порушення свого права, остання з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним не зверталась.
Так як підстав для визнання спільним майном подружжя домоволодіння №50 по вул. Заозерній у м. Дніпропетровську та визнання за ОСОБА_5 право власності на 21/100 частину цього домоволодіння судом не вбачається, то і не вбачається підстав для визнання свідоцтв про право на спадщину недійсним і послідуючому перерозподілу часток у спадковому майні, так як при розподілі часток в спадковому майні були дотримані вимоги ст.ст. 529, 562 ЦК Української РСР.
У зв’язку з такими обставинами, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
Судом також встановлено, що відповідно до договору дарування від 23 червня 1994 року, ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4, обдарував ОСОБА_3 1/3 частиною житлового будинку з надвірними
побудовами по вул. Заозерній, 50 у м. Дніпропетровську, а ОСОБА_3 у встановленому порядку дар прийняла.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного1 майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
У разі неможливості цього він мас право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до
Їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Згідно ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частіша друга етапі 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації'вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
З’ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду гіо їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦГІК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Перевіривши справу в межах' доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про обгрунтованість висновків суду та безпідставності приведених в апеляційній скарзі доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У X В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2011 року - залишити без змін.
Ухвала чинна з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному прядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді