справа № 2-395/2009(2-1429/08)

                                              І інстанція

                              категорія № 50

                        Р І Ш Е Н Н Я

                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

03 березня 2009 року Нахімовський районний суд м. Севастополя у складі:

головуючого судді – Кравченко В.Є.,

при секретарі – Володіної К.О.,

за участю сторін:

позивача у справі – ОСОБА_1;

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Придніпровська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, виплаті надбавки за вислугу років, вихідної допомоги при звільненні у зв’язку з виходом на пенсію та  при скороченні

                      В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ДП «Придніпровська залізниця» заборгованість по заробітній платі, а також компенсувати грошові кошти за невикористані відпустки, виплатити надбавки за вислугу років, вихідну допомогу при  звільненні у звязку з виходом на пенсію та при скороченні штатів.

 У заяві від 27.10.2008 року позивачем були конкретизовані заявлені вимоги щодо періодів, сум і законодавства, на підставі якого заявлено позов. Виходячи з цих уточнень позивач просила стягнути з відповідача грошові суми недосплаченої заробітної плати, за невикористану відпустку, надбавку за вислугу років та інші виплати, вказуючи при цьому, що  несплаченими залишились - 844 години, з врахуванням того, що година зверх встановленого робочого часу повинна бути оплачена у подвійному розмірі, а саме, 08,12 грн. за годину. Також зазначено, що до сплати при виході на пенсію підлягають суми з 1990 року, а з 14 листопада 1996 року повинні були бути нараховані відповідні грошові суми у зв’язку зі скороченням штатів, при звільненні у 2003 році підлягали до сплати гроші за останній маршрутний лист і лікарняний, а за вислугу років доплата необґрунтовано провадилась тільки у межах 10 % при стажі  роботи більш 38 років. Зазначені суми позивач просить стягнути на підставі статей 3,4 ЦПК України, статей 83,106,116,121 КЗпроП України.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що заявлені позовні вимоги не  ґрунтуються на законі, є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню, з підстав, що наводяться у письмових запереченнях, залучених до матеріалів справи від 10.03.2008 і від 04.12.2008.

У судовому засіданні позивач наполягала на задоволенні позову, також   заявила клопотання про проведення судової бухгалтерської експертизи у справі з метою визначення механізму нарахування заробітної плати, оплати зверх встановлених робочим часом робіт, винагород, а також підстав для нарахування заробітної плати і надбавки за роз’їзний характер роботи, здійснення перерахунку при звільненні і визначенні механізму та порядку сплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку.

Ухвалою суду від 03.03.2009 року у задоволенні клопотання про проведення судової експертизи було відмовлено з підстав, наведених у цьому процесуальному документі.

Дослідив матеріали справи, заслухав пояснення учасників судового процесу, надав юридичну оцінку письмовим доказам у справі, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають за наступними підставами.

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, або ОСОБА_1С.) звернулась до суду з позовом, в якому стверджує, що ДП «Придніпровська залізниця» має перед нею заборгованість по заробітній платі, повинно здійснити компенсацію за невикористані відпустки, виплатити надбавки за вислугу років, вихідну допомогу при звільненні у зв’язку з виходом на пенсію та при скороченні. При цьому, позивачем не були конкретизовані заявлені вимоги щодо уточнення періодів, сум і законодавства, на підставі якого було заявлено позов.

Суд розглядає справу на підставі наявних письмових доказів  і пояснень сторін.

В силу статті 57 ЦПК України доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд  встановлює наявність або відсутність  обставин, що обгрнутовують  вимоги і  заперечення  сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

     Як встановлено судом, позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

    На підставі власної заяви позивача від 28 березня 1966 року, згідно наказу від 21 квітня 1966 року № 31 позивач була прийнята курсантом курсів провідників пасажирських вагонів до Сімферопольського резерву провідників Придніпровської залізниці. (Додаток № 1 і Додаток № 2 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30, т.1, заперечення з арк.с.16 по 198).

     Наказом від 23 травня 1966 року № 39 позивач була призначена на посаду провідник пасажирських вагонів з 16 травня 1966 року (Додаток № 3 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

     Наказом від 14 листопада 1996 року № 1366 (Додаток 4 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30) позивач була звільнена з підприємства, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпроП України. При звільненні позивачу була виплачена компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога, що підтверджується розрахунковим листком за листопад місяць 1996 року (арк.с. 11 додатку 11 див. код 040, код 042).

    Наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 „Про порядок виплати надбавки за вислугу років” (Додаток № 1), з 01 січня 1993 року для працівників, безпосередньо пов’язаних з обслуговуванням пасажирів, була введена щомісячна надбавка за вислугу років залежно від стажу безперервної роботи. Безперервний стаж роботи позивача станом на 01 січня 1993 року складав 25 років 9 місяців 4 дні. На підставі пункту 1 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту (Додаток № 2), затвердженого зазначеним вище наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744, надбавка за вислугу років позивачу залежно від стажу безперервної роботи становила 25%.

  Як вбачається з щомісячних розрахунків заробітної плати позивача (код нарахування 077), копії яких знаходяться в матеріалах справи ОСОБА_1 за період з 01 січня 1993 року по 31 грудня 1993 року нараховувалася та виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 25% від тарифної ставки (Додаток № 6 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

На підставі вказівки Укрзалізниці від 03 січня 1994 року № 0002, з 01 січня 1994 року розмір надбавки за вислугу років залежно від стажу безперервної роботи більше 25 років було збільшено до 40%.

  Як вбачається з щомісячних розрахунків заробітної плати позивача (код нарахування 077), копії яких знаходяться в матеріалах справи ОСОБА_1 за період з 01 січня 1994 року по 14 листопада 1996 року позивачу нараховувалася та сплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 40% від тарифної ставки (Додатки №№ 7, 10, 11 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

  Таким чином, вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку при звільненні та стягнення вихідної допомоги при звільненні 14 листопада 1996 року за пунктом 1 статті 40 КЗпроП України, а також надбавки за вислугу років за період з 01 січня 1993 року по 14 листопада 1996 року – безпідставні та спростовуються наданими відповідачем доказами.

У зв’язку з чим суд не знаходить законних підстав для задоволення позовних вимог в цієї частині.

  Вимоги позивача про виплату вихідної допомоги у зв’язку з виходом на пенсію у 1990 році також не знайшли відповідного підтвердження у судовому засіданні, оскільки відповідач не звільняв позивача у 1990 році та взагалі не звільняв у зв’язку з виходом на пенсію.

Зазначена обставина підтверджується даними особової карти позивача від 03.02.1987 року (Додаток № 5 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30, а також копією вкладишу у трудову книжку ОСОБА_1 від 24 березня 1966 року, копія якого була надана до суду позивачем та знаходиться в матеріалах справи (т.1, а.с.4-7).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення вихідної допомоги при звільненні у 1990 році у зв’язку з виходом на пенсію – безпідставні та спростовуються наданими позивачем та відповідачем доказами. Тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог в цієї частині.

Також судом досліджено питання про прийом ОСОБА_1 на роботу у 1996 році.

Так, на згідно з власною заявою ОСОБА_1 від 11 грудня 1996 року про прийом на роботу (Додаток № 14 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30), на підставі наказу від 16 січня 1997 року № 99 про прийом на роботу (Додаток № 15 до вказаних заперечень, позивач була прийнята на роботу до відповідача з 16 січня 1997 року на посаду провідника пасажирських вагонів, строком на три місяця з 16 січня 1997 року по 16 квітня 1997 року. У подальшому строк роботи позивачу продовжувався. Наказом від 31 серпня 1998 року № 2030 (Додаток № 18 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року) ОСОБА_1 була звільнена з 01 вересня 1998 року у зв’язку з закінченням строку трудового договору, за пунктом 2 статті 36 КЗпроП України.

Під час звільнення всі належні суми позивач одержала і підстав для їх перерахування на той час у працівника не було. Ніяких заперечень стосовно неправильності здійснення всіх розрахунків працівником до підприємства пред’явлено не було, до суду ОСОБА_1 у 1998 році з цього приводу також не зверталась.

Крім того, як було пояснено відповідачем, у зв’язку з розглядом справи у суді, відповідач до початку розгляду справи по суті у добровільному порядку, здійснив перевірку правильності та повноти нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки за всі періоди знаходження з позивачем у трудових відносинах.

А згідно з платіжною відомістю за лютий місяць 2008 року № 19С, 07 березня 2008 року позивач отримала від відповідача компенсацію за невикористану відпустку за період з 16 січня 1997 року по 01 вересня 1998 року у кількості 38 днів в сумі 1 261 (ОСОБА_2 тисяча двісті шістдесят одна) гривня 58 копійок, що підтверджується вказаною вище платіжною відомістю (Додатки № 56, 57 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30) та спростовує доводи позивача про відсутність будь яких компенсований з боку відповідача.

    Стосовно вимоги про неправильно встановлену надбавку судом встановлено наступне.

   Відповідно до правил підпункту 4.6 пункту 4 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 „Про порядок виплати надбавки за вислугу років”, стаж роботи, який дає право на отримання надбавки за вислугу років, не переривається, але час перерви у цей стаж не включається у випадку прийому на роботу, яка дає право на отримання надбавки за вислугу років, після звільнення з роботи у зв’язку зі скороченням чисельності або штату працівників, якщо перерва у роботі не перевищує 12 місяців.            

     На підставі зазначеного вище, надбавка за вислугу років позивачу залежно від стажу безперервної роботи була встановлена у розмірі 40%.

     Як вбачається з щомісячних розрахунків заробітної плати позивача (код нарахування 077), копії яких знаходяться в матеріалах справи за період з 16 січня 1997 року по 01 вересня 1998 року позивачу нараховувалася та виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 40% від тарифної ставки (Додатки 16, 17 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану відпустку при звільненні та надбавки за вислугу років за період з 16 січня 1997 року по 01 вересня 1998 року – безпідставні та спростовуються наданими відповідачем доказами. Тому відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог в цієї частині.

Також судом встановлені обставини знаходження позивача у трудових відносинах у 1998 році.

На підставі власної заяви позивача від 15 вересня 1998 року, згідно наказу про прийом на роботу від 15 вересня 1998 року № 2182 (Додаток № 19 і Додаток № 20 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30), позивач була прийнята на роботу до відповідача з 16 вересня 1998 року на посаду провідника пасажирських вагонів строком з 16 вересня 1998 року по 15 вересня 1999 року. У подальшому строк роботи позивачу продовжувався.

 Наказом від 15 серпня 2003 року № 1508 (Додаток № 21 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30) позивач була звільнена з 15 вересня 2003 року за прогул без поважних причин, за пунктом 4 статті 40 КЗпроП України. Зазначений наказ або дії відповідача ОСОБА_1 не оскаржувались у встановлені законом терміни та порядку.

 При звільненні позивачу була виплачена компенсація за невикористану відпустку, що підтверджується розрахунковим листком за серпень місяць 2003 року (аркуш 8 додатку № 32 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

 При звільненні позивача 01 вересня 1998 року у зв’язку з закінченням строку трудового договору, за пунктом 2 статті 36 КЗпроП України, безперервний стаж роботи позивача був перерваний.

Відповідно до правил, які викладені у  розділі „Визначення стажу роботи, що дає право на отримання надбавки за вислугу років” Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 „Про порядок виплати надбавки за вислугу років”, станом на 16 вересня 1998 року позивач вже не мала безперервного стажу роботи, за який, у розумінні зазначеного вище Положення про виплату надбавки за вислугу років, позивач мала право на отримання надбавки за вислугу років, відповідно до положень пункту 1 зазначеного вище Положення.  

При прийомі на роботу позивача з 16 вересня 1998 року право на отримання надбавки за вислугу років вперше виникло у позивача станом на 16 вересня 1999 року, - у розмірі 7%.

Як вбачається з щомісячних розрахунків заробітної плати позивача (код нарахування 077), копії яких знаходяться в матеріалах справи, у порушення Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 „Про порядок виплати надбавки за вислугу років”: за період з 16 вересня 1998 року по 31 жовтня 2001 року позивачу нараховувалася та виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 40% від тарифної ставки (Додатки №№№№ 23, 24, 26, 27 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року), тоді як необхідно було проводити нарахування та сплату надбавки за вислугу років у розмірі 7% за період з 16 вересня 1999 року по 15 вересня 2001 року та у розмірі 10% за період з 16 вересня 2001 року по 31 жовтня 2001 року; у період з 16 вересня 1998 року по 15 вересня 1999 року позивач взагалі не мала права на отримання надбавки за вислугу років.

Таким чином, позивач навпаки набула суму необґрунтованого збагачення у розмірі 1 853 (одна тисяча вісімсот п’ятдесят три) гривні 85 копійок. (Додаток № 5 до зазначених заперечень на позов), але зайве сплачений заробіток не підлягає відшкодуванню у трудових відносинах.

Наказом Укрзалізниці від 28 грудня 2001 року № 743-Ц „Про порядок виплати надбавки за вислугу років” (Додаток № 3) наказ Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 та вказівки до нього вважаються таким, що втратили чинність, затверджене нове Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, яке було введене в дію з 01 січня 2002 року (Додаток № 4).

Як встановлено судом, безперервний стаж роботи позивача станом на 01 січня 2002 року складав 3 роки 3 місяці 15 днів. Зазначеним Положенням розмір надбавки за вислугу років в залежності від безперервного стажу роботи в підприємствах, організаціях та структурних підрозділах залізничного транспорту, для працівників, які пропрацювали від 3 до 5 років, встановлений у розмірі 10%.

За період з 01 січня 2002 року по 15 вересня 2003 року позивачу нараховувалася та виплачувалася надбавка за вислугу років у розмірі 10% від тарифної ставки (Додатки №№ 31, 32 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку при звільненні та надбавки за вислугу років за період з 16 вересня 1998 року по 15 вересня 2003 року – безпідставні та спростовуються наданими відповідачем доказами. У зв’язку з чим відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог і в цієї частині.

Крім зазначеного вище, суд звертає увагу  на те, що відповідно до пункту 20 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 та пункту 18 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств і організацій залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 28 грудня 2001 року № 743-Ц, - безперервний стаж роботи для виплати надбавки за вислугу років визначається комісіями з установлення трудового стажу.

 Згідно пункту 25 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 19 листопада 1992 року № ЦУ-744 та пункту 23 Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств і організацій залізничного транспорту, затвердженого наказом Укрзалізниці від 28 грудня 2001 року № 743-Ц, - скарги на рішення комісій підприємств (структурних підрозділів) розглядаються комісією з встановлення стажу роботи, який дає право на отримання надбавки за вислугу років, при вищестоящих організаціях, на які покладаються обов’язки з контролю за діяльністю місцевих комісій, а також встановлення стажу роботи, у визначенні якого виникли труднощі. Рішення комісії при вищестоящій організації є остаточним. Проте, позивач до комісій з установлення трудового стажу зі скаргами взагалі не зверталася, що не заперечувалось ОСОБА_1. В.С. під час розгляду справи.

Стосовно доводів позивача про роз’їзний характер її роботи, який  повинен впливати на збільшену оплату її праці, судом встановлене наступне.

        Дійсно, особливістю режиму робочого часу провідника пасажирських вагонів є роз’їзний характер роботи з підсумованим обліком робочого часу (стаття 61 КЗпроП України, пункт 1.3 розділу 1 Наказу Міністерства транспорту України Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року № 40Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників, безпосередньо зв’язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговуванням пасажирів на залізницях і метрополітенах України” (Додаток № 39 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

        Робочий час провідника пасажирських вагонів під час поїздки  розраховується по графіку, який регламентує режим роботи і відпочинку в рейсі (розділ „Робочий час” Контракту від 15 вересня 1998 року № 73 пункту 12 розділу „Робочий час” Контракту від 09 серпня 1999 року (Додаток № 37 і № 38 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

      Графіки роботи і відпочинку розробляються для кожного поїзду на підставі рекомендованих Укрзалізницею і Радою профспілки типових графіків, з урахуванням місцевих умов і узгоджуються з профспілковим комітетом (частина 2 статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт» (Додаток №40 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року № ЛВЧД-11/30).

   Як вже зазначалось судом вище у цьому рішенні, позивач впродовж з 15 серпня 1993 року по 15 серпня 2003 року систематично отримувала заробітну плату і не могла не знати про порушення, на її думку,  відповідачем її прав, оскільки розписувалася у кошторисах в отриманні заробітної плати, що не заперечувала ОСОБА_1 під час судового розгляду. Проте,  остання не надала суду жодного доказу висловлювання у письмовій формі своєї незгоди за розміром отримуваної нею заробітної плати у вищевказаний період. Також ОСОБА_1 не зверталась до профспілкового комітету і суду з позовом про перерахування заробітної плати або перегляду умов розділу «Робочий час» Контракту від 15 вересня 1998 року та Контракту від 09 серпня 1999 року, на підставі яких встановлюються графіки роботи і відпочинку провідника пасажирських вагонів під час поїздки.

За даними бухгалтерського обліку Сімферопольського пасажирського вагонного депо ДП „Придніпровська залізниця” заборгованості перед ОСОБА_1 по заробітній платі не має, що підтверджується відповідною довідкою відповідача від 20 лютого 2008 року № ЛВЧД-11/30-2/Ц(Додаток № 54 до заперечень за позовною заявою від 10.03.2008 року).

Законом України „Про внесення  змін до Кодексу законів про працю України” від 11 липня 2001 року № 2620-ІІІ, який набув чинності 01 серпня 2001 року, стаття 233 доповнена після частини першої новою частиною такого змісту "У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".

У відповідності до приписів статті 58 Конституції України закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи вищенаведені норми, суд вважає, що строк на звернення позивача в суд з позовною вимогою про стягнення заробітної плати за період з 15 серпня 1993 року по 31 липня 2001 року закінчився. Отже вимоги позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за вказаний вище період – не ґрунтуються на нормах процесуального і матеріального закону.

 Відповідно до положень статті 10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони і інші особи, що беруть участь в справі, мають рівні права з надання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

 Відповідно до правил частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін і інших осіб, що беруть участь в справі.

 Проте позивач не надала суду переконливих доказів того, що відповідач має перед нею заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, виплаті надбавки за вислугу років, вихідної допомоги при  звільненні у зв’язку з виходом на пенсію та  при скороченні, що, з врахуванням положень статті 233 Кодексу законів про працю України, є для суду підставою для відмови в задоволенні всіх заявлених позовних вимог.

З оглядом наведеного,  керуючись статтею 232, частиною 1 статті 233, статтею 241-1 КЗпроП України, статтями 3, ,4, 8, 10,11, 57, 60, 64, 84, 88, 159, 160,209,212-215, ЦПК України, - суд  

                                                                  В И Р І Ш И В :

У позові ОСОБА_1 до ДП „Придніпровська залізниця” про стягнення про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані відпустки, виплаті надбавки за вислугу років, вихідної допомоги при звільненні у зв’язку з виходом на пенсію та  при скороченні - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Севастополя через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

Суддя  Нахімовського районного суду

м. Севастополя                                    В.Є.Кравченко