АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_________________________

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Антоненко Н.О., Прокопчук Н.О.

при секретарі: Бережняк Н.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного нажитого майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1. Просила суд, визнати за ОСОБА_1 право власності на кімнату №2 площею 17,2 кв.м. та кімнату №3 площею 15,9 кв.м. в цій квартирі, а за ОСОБА_3 визнати право власності на кімнату №1 площею 8,5 кв.м., кухну площею 5,5 кв.м., ванну кімнату площею 4,20 кв.м., вбиральню площею 0,9 кв.м., та коридор площею 4,9 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.09.2015 у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції фактично не розглянув спір, який існує між сторонами по справі та не поділив вказану квартиру як спільну сумісну власність подружжя.

Справа № 761/16179/14-ц

№ апеляційного провадження:22-ц/796/13752/2015

Головуючий у суді першої інстанції: Сіромашенко Н.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира належить на праві приватної власності відповідачу та те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження можливості виділення в натурі частин квартири кожній зі сторін.

З таким висновком суду колегія суддів погодитись повністю не може.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 10.12.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб виконкомом Романівської сільської ради Попільнянського району Житомирської області (а. с. 9). Від попереднього шлюбу позивач має доньку ОСОБА_7 02.03.2003 р. н. (а. с. 16). З 09.03.2010 ОСОБА_1 (дружина та ОСОБА_7, були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до довідки за ф. №3, виданою ЖЕК «Дегтярівська» від 24.11.2010 (а. с. 10). Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації №395 від 17.06.2010 ОСОБА_3 на родину з трьох осіб надано для постійного проживання, з метою поліпшення житлових умов кімнату площею 15,9 кв.м. у вищевказаній квартирі,в якій останній проживав в двох кімнатах жилою площею 25,7 кв.м. (а. с. 11). В подальшому квартира АДРЕСА_1 була приватизована відповідачем відповідно до свідоцтва про право власності від 29.06.2011 (а. с. 12). 18.12.2012 між сторонами було розірвано шлюб (а. с. 13). Відповідно до звіту про оцінку майна, ринкова вартість спірної квартири станом на 08.04.2014 становить 363 300 грн. (а. с. 20-25). Враховуючи, що спірна квартира була придбана за час шлюбу, позивач вважає її спільною сумісною власністю подружжя, а тому звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 68 СК Українирозірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 №20квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній сумісній власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність можливості виділення в натурі частин спірної квартири кожній зі сторін.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду про те, що дана обставина є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно доч. 1ст. 70 СК України розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 передбачено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що майно, яке було придбане за час шлюбу слід вважати спільною сумісною власністю подружжя та при поділі майна розмір часток дружини та чоловіка є рівними.

11.01.2011 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення зміни до ст. 61 Сімейного Кодексу щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набув чинності 08.02.2011. Вказаним Законом, зокрема, внесено зміни до ч. 5 зазначеної статті та визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Враховуючи вищевикладене, житло або земельна ділянка, одержані у власність за час шлюбу на ім'я одного з подружжя в результаті приватизації, вважалася спільною сумісною власністю подружжя.

Матеріали справи свідчать, що шлюб між сторонами був зареєстрований 10.12.2009 та 18.12.2012 розірваний (а. с. 9, 13). Квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_3 29.06.2011 (а. с. 12), тобто за час перебування з позивачем у шлюбі.

Таким чином, наявні правові підстави для визнання в рівних частках по 1/2 кожному з подружжя права власності на квартиру АДРЕСА_1.

На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов висновку, який не відповідає обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, вимоги апелянта частково знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Посилання відповідача в судовому засіданні на те, що спірна квартира не була придбана за час шлюбу є необґрунтованими, оскільки останнім в порушення вимог ст. 60 ЦПК України не були надані докази на підтвердження даної обставини.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність ухвалення нового рішення та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Антоненко

Н.О. Прокопчук