ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" березня 2012 р. Справа № 2a-590/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Мигалюка Ю.В.
секретаря Цюпа У.Л.
за участю сторін:
представника позивача: ОСОБА_1,
представника відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківську в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лост, ЛТД»до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1 та №0000382302 від 08.02.2012 року,-
ВСТАНОВИВ:
22.02.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лост, ЛТД»(далі - ТзОВ «Лост, ЛТД») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ (далі - ДПІ в м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс»та ПП «Астелікс-2007», оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив додаткові зобов’язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 412 210 грн. та 301 496 грн. відповідно. Зазначив, що укладені договори спрямовані на реальну поставку товару покупцю та отримання коштів за таку поставку, а акти невиїзних документальних перевірок даних підприємств, згідно яких встановлено нікчемність укладених ними правочинів, не можуть бути використані податковим органом як вагомий доказ нікчемності укладених позивачем з даними підприємствами правочинів. Висновки податкового органу є суб’єктивними припущеннями, оскільки спростовуються наявними у позивача первинними документами, поданими при проведенні перевірки. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, пояснила, що за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, п.5.2.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.97р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»- встановлено заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 402 785 грн. та п. 1.7,ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2., п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР –занижено зобов’язань по ПДВ за рахунок завищення податкового кредиту на суму 319 226 грн. за період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року. Вказаний висновок зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено непідтвердженість здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності. Відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. А також позивачем непідтверджено руху товарів товаро-транспортними накладними, як є необхідною документацією при здійсненні перевезень товарів. Просила у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд приходить до висновку що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач зареєстрований 31.10.1994 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, його взято на податковий облік 18.04.1997 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за №100136418 від 29.08.2008 року.
В період з 11.01.2012 року до 19.01.2012 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.06.2008 року до 30.09.2011 року на підставі наказу про проведення перевірки №42 від 10.01.2012 року, за постановою від 25.07.2011 року про порушення кримінальної справи за ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 КК України та згідно направлення від 10.01.2012 року, з якими позивач ознайомлений під розписку (т.1 а.с.56, т.219-22).
За наслідками проведеної перевірки відповідачем 25.01.2012 року складено акт за №516/23-2/2216674 (т.1 а.с.10-39).
За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 08.02.2012 року податковими повідомленнями-рішеннями за №0000382302 та №0000372302 визначив позивачу грошові зобов’язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 329 768 грн. за основним платежем та 82 442 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і по податку на додану вартість в розмірі 241 197 грн. та 60 299 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.40-41).
Підставою для визначення вказаних зобов’язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення п.5.1, п.5.2.1, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.97р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»- встановлено заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток в сумі 402 785 грн. та п. 1.7,ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2., п.п. 7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.1, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР –занижено зобов’язань по ПДВ за рахунок завищення податкового кредиту на суму 319 226 грн. за період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року. (т.1 а.с. 38).
Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.
В ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс»та ПП «Астелікс-2007»щодо підтвердження відображення ними у податковій звітності реальних показників непідтверджено здійснення господарських операцій стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто встановлено відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. Внаслідок цього зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямованої на здійснення операцій пов’язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ними належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ними та їх контрагентами.
На підставі вказаних висновків та встановлення факту не підтвердження первинними документами транспортування товару під час проведення перевірки відповідачем, як наслідок, зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс»та ПП «Астелікс-2007»відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю та висновку, що позивачем безпідставно, в порушення норм податкового законодавства включено до валових витрат непонесені фактично витрати згідно вищенаведених угод та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення даних господарських операцій, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 402 785 грн. та завищено податковий кредит на суму 319 226 грн.
Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов’язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум податку, сплаченого ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс»та ПП «Астелікс-2007», у зв’язку з придбанням товарів, оскільки видані ними первинні документи оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, угод.
Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та перевіряючи вказані рішення суб’єкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованих рішень, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для їх прийняття.
Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.97р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв’язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.
01.09.2008 року позивачем (Покупцем) укладено із угоду із ТзОВ «Інтермаксервіс»(Продавцем) №3ПТ на отримання сировини для тентованого виробництва (т.1 а.с.152).
12.01.2009 року позивачем (Покупцем) укладено із угоду із ТзОВ «Інтермаксервіс»(Продавцем) №4ПТ на отримання сировини для тентованого виробництва (т.1 а.с.122).
05.05.2010 року позивачем (Покупцем) укладено із угоду із ПП «Астелікс-2007»(Продавцем) №8ПТ на отримання сировини для тентованого виробництва (т.1 а.с.64).
01.11.2010 року позивачем (Покупцем) укладено із угоду із ТзОВ «Алівіс»(Продавцем) №9ПТ на отримання сировини для тентованого виробництва (т.2 а.с.9).
Таким чином, ТзОВ «Лост, ЛТД»отримувало від ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП«Астелікс-2007»тентову тканину, фурнітуру. Відповідно до Специфікай, що є додатками до угод товар доставляється транспортом продавця.
Як встановлено судом на виконання даних угод позивачем прийнято у ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»сировину для тентованого виробництва згідно специфікацій до угод (т.1 а.с.65-83,124-151,153-159, т.2 а.с. 8,10-13).
ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»виписано позивачу податкові накладні на вартість отриманого товару, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну, в тому числі в тому числі податок на додану вартість (т.1 а.с.84-121, 160-246, т.2 а.с.1-7, 14-18 ). Матеріали справи також містять видаткові накладні, згідно яких видавався товар.
Щодо твердження відповідача про відсутність ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»за місцезнаходженням, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, та невиконання обов’язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов’язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання товарів у ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»є в наявності у позивача.
Щодо тверджень відповідача про відсутність документів на перевезення товару та підтвердження останніх товаро-транспортними накладними судом встановлено, що товар перевозився транспортом Продавця, а тому даних документів і не може бути у позивача. Окрім цього, згідно Специфікацій до угод товар доставляється транспортом Продавця.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на вирок у кримінальній справі від 28.07.2010 року з огляду на те, що будь-яка з вищенаведених угод не підписувалась засудженими згідно вироку.
Щодо тверджень податкового органу та посилання на постанову про порушення кримінальної справи від 05.05.2011 року стосовно даних юридичних осіб суд теж не може взяти до уваги оскільки факт злочинної діяльності на даний час не є доведеним в силу порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину.
Суд перевіряючи реальність проведений операцій згідно укладених позивачем з ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»угод, встановив, що позивачем товар отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні, а покупцем здійснено розрахунок за отриманий товар.
Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007», спеціальна податкова правосуб’єктність учасників господарської операції та зв’язок між фактом придбання позивачем товарів і господарською діяльністю цього платника податку.
Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операцій щодо придбання позивачем товару, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (укладених угод, специфікацій до угод, податкових та видаткових накладних), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат та віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.06.2008 року по 30.09.2011 року оскаржувані суми податку сплаченого ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007».
Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»та відсутність господарських операцій суд вважає останні невірними, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов’язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.
Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.
В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.
Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.
Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв’язку з несплатою ним сум податкових зобов’язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов’язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів понесеної кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб’єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, не було надано суду доказів щодо визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.
Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій з ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007», не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.
Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо відсутності господарських операцій та нікчемності угод укладених між позивачем та ТзОВ «Інтермаксервіс», ТзОВ «Алівіс», ПП «Астелікс-2007»та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.
Враховуючи вищевикладене є протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкове повідомлення-рішення за № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 08 лютого 2012 року про визначення ТзОВ «Лост, ЛТД»сум грошових зобов’язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість в розмірі 412 210 грн. та 301 496 грн. відповідно, а позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ № НОМЕР_1 від 08 лютого 2012 року.
Скасувати повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківськ № НОМЕР_2 від 08 лютого 2012 року.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лост, ЛТД» сплачений згідно квитанції № 16137.479.4 від 16.02.2012 року судовий збір в сумі 2 146 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).
Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 КАС України.
Постанова складена в повному обсязі 17.03.2012 року.
Суддя: Мигалюк Ю.В.