справа № 208/3794/15-ц

№ провадження 2/208/1586/15

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2015 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ричка С.О.

при секретарі – Щербацевич Д.В.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду м. Дніпродзержинська цивільну справу за позовом: ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 третя особа КЖЕП ТОВ «Оселя» про усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю, встановлення порядку користування приміщенням квартири, зміни договору найму житлового приміщення, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року позивач звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа КЖЕП ТОВ «Оселя», в якій просить суд усунути перешкод у користуванні спільною частковою власністю, встановити порядок користування приміщенням квартири, змінити договір найму житлового приміщення, а саме квартирою № 36 в будинку № 2-В по пр. Комсомольському в м. Дніпродзержинську та стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 11 вересня 2014 року вона, ОСОБА_1, отримала у влас¬ність на підставі договору дарування 2/3 частки чотирикімнатної квартири, що розташована у м. Дніпродзержинську за адресою: пр. Комсомольський, буд 2 «В», кв. 36. Право власності позивача на 2/3 частки у праві спільної частко¬вій власності на квартиру підтверджується договором дарування, посвідче¬ного 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського нота¬ріального округу ОСОБА_5, який зареєстровано 11.09.2014 року у Державно¬му реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 550, та витягом з Держав¬ного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності. Відповідачці, ОСОБА_3 належить 1/3 частка вище вказаної квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 квітня 2014 року. На час приймання позивачем в дар вищевказаної частки квартири, у спірній квартирі вже декілька років проживали та проживають на теперішній час відповідачі: ОСОБА_3П, яка доводиться позивачці тіткою, та її син ОСОБА_4 З 11 вересня 2014 року, з часу отримання права власності, позивач намагається скористатися своїм правом володіти, користуватися та розпоряджатися часткою своєї власності, шляхом потрапляння та проживання у спірній квартирі. Відповідачі протиправно чинять позивачці перешкоди у здійсненні її прав, шляхом зміни замків на вхідних дверях, та відмові надати їй дублікатів ключів від дверей квартири. Крім того, відповідачі у грубій формі відмовляють позивачці у доступу до квартири. У час приходу позивачки до квартири, та спроби увійти в квартиру влаштовують сварки, які супроводжуються грубою нецензурною лайкою на адресу позивача, що принижує її честь та гідність, фізично відштовхують її від вхідних дверей квартири, тим самим завдають їй фізичного болю. Крім того, ОСОБА_3 та її син ОСОБА_4 мають своє окреме житло у АДРЕСА_1, де вони зареєстровані, та яке вони вже кілька років здають у найм. На теперішній час, із-за протиправних дій відповідачів, позивач змушена проживати зі своїм батьком ОСОБА_6 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2. В умовах про¬живання з батьком в однокімнатній квартирі, у зв’язку з тим, що відсутні житлові умови, позивач не може створити свою сім'ю та мати дітей. Із-за протиправної поведінки відпо¬відачів, позивачці довелося розірвати стосунки зі своїм цивільним чоловіком за відсутності умов проживання, що призвело до погіршення стану її здо¬ров'я, а саме серцевих захворювань. Також протиправні дії відповідачів, спри¬чинили позивачці душевні страждання які полягають у погіршеному сні, відсутністю нормального настрою на роботі та побуті, приниженню відпові¬дачами її честі та гідності, погіршенню здоров'я, відкладання на невизначений термін створення своєї сім'ї. Позивач неодноразово намагалась з відповідачкою вирішити питання стосовно встановлення порядку користування квартирою мирним, позасудовим шляхом, але ОСОБА_3П вважає, що позивач не має права володіти та користуватись квартирою, тому вона вимушена звернутися до суду з цим позовом, для захисту своїх прав та інтересів, а тому просить суд задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі на підставі наданих доказів.

Позивач в судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги в межах викладеного, та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позивача в межах викладеного у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, надала до суду документи, які були долучені до матеріалів справи, але як вбачається з доданих документів, це стосується відповідачки ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_7, і не має жодного відношення до стосунків, які утворились між сторонами, щодо порушених прав та обов’язків сторін, відповідач просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі оскільки вона є власником житла і має право на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, суду пояснив, що він мешкає разом з матір’ю, відповідачкою по справі, оскільки він хвилюється за її здоров’я, тому, що їй були нанесені тілесні пошкодження матір’ю позивачки, тому хоча він і зареєстрований в іншому місті, він має намір мешкати разом з матір’ю, і просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі..

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 212 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 1 ЦПК України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що на вимогу позивача у добровільному порядку відповідачі не бажають самостійно вселити в спірну квартиру позивача, у зв’язку з тим, що вони там мешкають постійно, ОСОБА_3 є власниками 1/3 частини спільної часткової власності, своєю поведінкою відповідачі перешкоджають законному праву позивачки у розпорядження своїм майном, унеможливлюють сумісне знаходження та проживання в одному помешканні, чим порушують законні права та інтереси позивача..

Як встановлено в судовому засіданні в теперішній час позивач, будучи власником 2/3 частин майна (квартири), фактично позбавлена відповідачами права користуватись цим майном.

Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та відповідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 386 ЦК України передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Згідно з ст. 155 ЖК України, власник квартири чи її частки не може бути позбавлений права користування своїм житловим приміщенням, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідач порушує вимоги ст. 47 Конституції України в якій зазначено, що кожен має право на житло, а також те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також були порушені і вимоги ст. 9 ЖК України, в якій зазначено, що ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 вересня 2014 року позивач, ОСОБА_1, отримала у влас¬ність на підставі договору дарування 2/3 частки чотирикімнатної квартири, що розташована у м. Дніпродзержинську за адресою: пр. Комсомольський, буд 2 «В», кв. 36, це право власності позивача на 2/3 частки у праві спільної частко¬вій власності на квартиру підтверджується договором дарування, посвідче¬ного 11 вересня 2014 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського нота¬ріального округу ОСОБА_5, який зареєстровано 11.09.2014 року у Державно¬му реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 550, та витягом з Держав¬ного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.

Судом встановлено, що відповідачці, ОСОБА_3 належить 1/3 частка вище вказаної квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 квітня 2014 року.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають своє окреме житло у АДРЕСА_1, де вони зареєстровані.

Як встановлено в судовому засіданні позивач на теперішній час проживає зі своїм батьком ОСОБА_6 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2.

Як вбачається з матеріалів справи позивач, разом зі своїм батьком ОСОБА_6 неодноразово зверталась з письмовими заявами до органів міліції Заводського районного відділу, про що свідчать висновки дільничного інспектора міліції Заводського РВ ОСОБА_8В, в яких зазначено, що озернення позивача були розглянуті та їй рекомендовано вирішити спір у суді в порядку цивільного судочинства.

З матеріалів справи вбачається, що 17.04.2014 року, між ТОВ «ОСЕЛЯ» та батьком позивачки, ОСОБА_6 був укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі, з часу проживання у спірній квартирі не сплачують комунальні послуги, мають борги, які нараховуються на батька позивача, який поклав на позивача обов’язок сплачувати комунальні борги, як власника 2/3 частки квартири, цей факт підтверджується довідкою «Інфо-ком»: - «Про заборгованість за надані житлово-комунальні послуги» від 07.05.2015, у загальній сумі: 3428 грн, 48 копійок, та договором про наданім послуг з утримання будинків і споруд, укладений між ТОВ «ОСЕЛЯ».

Судом встановлено, що відповідачі не бажають добро¬вільно змінити умови договору найму житлового приміщення, покладають на позивача борг за комунальні послуги, якими позивач не користувалась і не користується зараз, оскілки немає доступу до житлового приміщення, розподілити особисті рахунки, відповідачі також не бажають, що знайшло свого підтвердження у судовому засіданні.

Як вбачається з технічного паспорту на квартиру, вона складається із 4-х кімнат жилою площею 45,3 кв.м, у тому числі: 1-а кімната - 10.5 кв.м; 2-а кімната - 10.6 кв.м; 3-тя кімната 7,7 кв.м; 4 - та кімната 16,5 кв.м., кухні площею 8,3 кв.м; ванної кімнати 2,6 кв.м; вбиральні 1,2 кв.м; коридору 11,7 кв.м, вбудованої шафи 1,0 кв.м., загальна площа квартири складає 70,1 кв.м.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру, відповідачці ОСОБА_3 належить 1/3 частина квартири, вона має право на 1/3 частину від 45,3 кв.м житлової площі, що складає - 15,1 кв.м. житлової площі.

Як встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4, не є власником спірної квартири, не зареєстрований в ній, а тому не має законних підстав мешкати в спірні квартирі та чинити позивачці перешкоди в користуванні та розпорядженні її частиною власноті.

Згідно зі ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, та вимогами ст.ст. 319, 358 ЦК України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечується рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. «Кожен має право володіти, користу¬ватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути проти¬правно позбавлений права власності». Володіння, користування розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до вимог ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спіль¬ній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спіль¬ній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до вимог ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною 1 ст. 358 ЦК України передбачено, право спільної частко¬вої власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до вимог ст. 361 ЦК України співвласник має право самос¬тійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вима¬гати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до П.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову у справах за позовами про захист права приватної власності»квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири, або які можна переобладнати в такій квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

За правилами ч 1 ст. 104 ЖК України член сім’ї наймача вправі вимага¬ти, за згодою інших членів сім’ї, які проживають з ним, укладення з ним окре¬мого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 Житлового Кодексу України. За змістом ч 2 цієї ж статті у разі відмовлення членів сім’ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено у судово¬му порядку.

Згідно з ч 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого при¬міщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат.

Статтею 68 Житлового Кодексу України передбачено, що наймач зо¬бов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні пос¬луги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках держав¬ного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, вста¬новлені Радою Міністрів Української РСР.

На думку позивача, в результаті протиправних дій відповідачів позивач змушена проживати зі своїм батьком ОСОБА_6 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_2, в умовах про¬живання з батьком в однокімнатній квартирі, у зв’язку з тим, що відсутні житлові умови, позивач не може створити свою сім'ю та мати дітей, із-за протиправної поведінки відпо¬відачів, позивачці довелося розірвати стосунки зі своїм цивільним чоловіком за відсутності умов проживання, що призвело до погіршення стану її здо¬ров'я, а саме серцевих захворювань, також протиправні дії відповідачів, спри¬чинили позивачці душевні страждання які полягають у погіршеному сні, відсутністю нормального настрою на роботі та побуті, приниженню відпові¬дачами її честі та гідності, погіршенню здоров'я, відкладання на невизначений термін створення своєї сім'ї, при цьому позивач відчула моральні страждання та вважає, що їй відповідачами завдано моральної шкоди, розмір якої вона оцінює в 30000,00 грн.

Як передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Конституції України, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів..

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та обов’язків можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, який фізична особа зазнала у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення її можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою відшкодування, а також з урахування інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст.280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

У відповідність до ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідність до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідність до вимог ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідність до ч.2 ст.11 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

У відповідність до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

У відповідність до ст.59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідність до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що та обставина, що відповідачі чинять перешкоди позивачці у вселенні та безперешкодному користуванні квартирою порушує законні права позивачки, як власника 2/3 частини майна, тобто належної позивачці на праві власності квартири. Таким чином вимоги позивачки щодо усунення перешкоди у здійсненні права користуватися та розпоряджатися власністю, підлягає задоволенню шляхом вселення позивача в спірну квартиру за зазначеною адресою, зобов'язанні відповідачів надати позивачці запасних ключів або їх дублікатів від спірної квартири та визначення порядок користування квартирою з урахуванням часток кожної із сторін, а саме виділити позивачці дві житлові кімнати: кімнату № 2 житловою площею 10,5 кв.м; та кімнату № 8 житловою площею 16,5 кв.м;, відповідачці виділити кімнату № 7, житловою площею 7,7 кв.м; та кімнату № 3 житловою площею 10,6 кв.м., інші приміщення залишити в загальному користуванні та змінити умови договору найма житлового приміщення розділивши особисті рахунку згідно визначеного порядку користування житловим приміщенням.

Не доведеними є вимоги щодо стягнення з відповідачів грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. (тридцять тисяч), оскільки позивачем не доведено, що саме протиправні дії відповідачів привели до відсутності умов проживання, що саме дії відповідачів призвели до погіршення стану здо¬ров'я позивачки, також позивачем не надано доказів, що саме протиправні дії відповідачів, спри¬чинили позивачці душевні страждання які полягають у погіршеному сні, відсутністю нормального настрою на роботі та побуті, приниженню честі та гідності, погіршенню здоров'я, відкладання на невизначений термін створення сім'ї, як саме був порушений сформований уклад життя позивачки, тому стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Встановлені судом факти і обставини підтверджують матеріали справи, оголошені в судовому засіданні.

У відповідність до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони судові витрати.

Стосовно судових витрат, до яких відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України відноситься розмір судового збору та витрати на правову допомогу, у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України оскільки при подачі позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 260,00 (двісті шістдесят) грн., судовий збір має бути стягнутий з відповідачів на користь позивачки в сумі 260,00 (двісті шістдесят) грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст..21,24,41 Конституції України суд ст. ст. 23, 316, 317,319, 321, 355, 356, 358, 369, 361, 391, 1167 ЦК України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р., ст. 63, 68, 104 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 79, 88, 209, 212 – 215, 218, 219 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 третя особа КЖЕП ТОВ «Оселя» про усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю, встановлення порядку користування приміщенням квартири, зміни договору найму житлового приміщення, стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Зобов'язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою, що знаходиться за адресою; м. Дніпродзержинськ, пр-т Комсомольський, 2 «в» кв. 36, шляхом надання відповіда¬чами, ОСОБА_1 запасних ключів або їх дублікатів від вказаної квартири.

Визначити порядок користування квартирою за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр-т Комсомольський, буд. 2 «В» кв. 36 наступним чином: виділити:

ОСОБА_1 дві житлові кімнати, а саме: кімнату № 2 житловою площею 10,5 кв.м; кімнату № 8 житловою площею 16,5 кв.м;

ОСОБА_3 кімнату № 7, житловою площею 7,7 кв.м; та кімнату № 3 житловою площею 10,6 кв.м.

Інші приміщення залишити в загальному користуванні

Зобов'язати Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство – ТОВ "ОСЕЛЯ ", змінити умови договору найму житлового приміщення за адресою: м. Дніпродзержинськ, пр-т Комсомольський 2 «В» - 36, розділивши особисті рахунки згідно визначеного порядку користування наступним чином: виділити:

ОСОБА_1 дві житлові кімнати, а саме: кімнату № 2 житловою площею 10,5 кв.м; кімнату № 8 житловою площею 16,5 кв.м;

ОСОБА_3 кімнату № 7, житловою площею 7,7 кв.м; та кімнату № 3 житловою площею 10,6 кв.м.

Інші приміщення залишити в загальному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати, судовий збір у розмірі 260,00 (двісті шістдесят) грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний термін скарги про апеляційне оскарження, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України з дня його проголошення.

Повний текст рішення було виготовлено 18 листопада 2015 року.

Суддя Ричка С. О.