17 листопада 2015 року

Справа № 2-3439/11

4-с/0203/20/2015

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого – судді Маймур Ф.Ф.,

при секретарі – Авраменко А.М.,

за участю: представника заявника – ОСОБА_1,

представника стягувача (позивача) – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, вчинені під час виконання виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 20 лютого 2013 року на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2012 року по цивільній справі №2-3439/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2015 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся заявник із вищевказаною заявою, в обґрунтування якої послався на те, що постановою державного виконавця Індустріального ВДВС ДМУЮ від 15 березня 2013 року в ході здійснення примусового виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, виданого 20 лютого 2013 року на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2012 року по цивільній справі №2-3439/11, накладено арешт на все майно заявника як боржника, в тому числі і на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. 17 липня 2013 року вказаний виконавчий документ було повернуто державним виконавцем стягувачеві без зняття арешту та із зазначенням про можливість повторного пред’явлення до виконання у строк до 17 липня 2014 року. Після спливу такого строку та у зв’язку із неподання стягувачем повторного виконавчого документу до примусового виконання заявник звернувся до державного виконавця із заявою про зняття вищевказаного арешту, у чому заявнику було відмовлено державним виконавцем. За таких обставин заявник просив суд визнати дії державного виконавця з відмови у знятті арешту неправомірними, а сам арешт 1/3 частини квартири скасувати.

В судовому засіданні представник заявника вимоги заяви свого довірителя підтримала, просила суд заяву задовольнити в повному обсязі.

Представник стягувача (позивача) проти задоволення скарги заперечувала, пославшись на існування боргу ОСОБА_3 перед банком.

Державний виконавець в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в зв’язку із чим суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за фактичної явки учасників її розгляду.

Вислухавши представника заявника та дослідивши матеріали справи за скаргами, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що 18 липня 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справи №2-3439/11 було ухвалено рішення про задоволення вимог позивача шляхом стягнення солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором.

20 лютого 2013 року на вказане рішення Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист №2-3439/11, де стягувачем вказано ПАТ КБ «Надра», а боржником ОСОБА_3 (а.с.29)

15 березня 2013 року державним виконавцем Індустріального ВДВС ДМУЮ за вказаним виконавчим документом суду було відкрито виконавче провадження №37037645, а також постановою від тієї ж дати накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3, зокрема на належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.6, 7, 50, 52).

17 липня 2013 року державним виконавцем Індустріального ВДВС ДМУЮ винесено постанову, якою виконавчий лист Кіровського районного суду м. Дніпропетровська №2-3439/11 від 20 лютого 2013 року на підставі ст.47 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто стягувачу, але без зняття накладеного в межах виконавчого провадження арешту майна божника. При цьому стягувачу в тексті вказаної постанови державним виконавцем роз’яснено про можливість повторного пред’явлення виконавчого документу до виконання в строк до 17 липня 2014 року. Даним право стягувач не скористався дотепер. (а.с.6, 8, 28)

08 вересня 2015 року заявник звернувся до Індустріального ВДВС ДМУЮ із заявою, в якій просив зняти арешт, накладений на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 в межах закінченого на час звернення виконавчого провадження №37037645. Однак, органом ДВС у знятті арешту та задоволенні заяви ОСОБА_3 було відмовлено із посиланням на можливість зняття такого арешту судом. (а.с.5, 6)

Крім того судом встановлено, що 01 серпня 2012 року між ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 був укладений нотаріально посвідчений договір, яким його сторони визначили, що кожному з них належить по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, а також ОСОБА_3, ОСОБА_6 подарували свої частки ОСОБА_1 (а.с.30).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Закону України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, ЦПК України.

Так, згідно ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

За змістом ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» однією з форм завершення виконавчого провадження є повернення виконавчого документа стягувачу – згідно із статтею 47 цього Закону.

Нормою ст.47 ч.1 п.2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, визначено, що у постанові повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст.387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дію або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість поданої скарги та необхідність її задоволення. Правова позиція суду щодо такого результату розгляду скарги ґрунтується на тому, що за змістом наведених вище норм законодавчих і підзаконних актів державний виконавець при завершенні виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документу стягувачу повинен зняти арешт з майна боржника, накладений в межах виконавчого провадження, зазначивши про це у відповідній постанові про повернення виконавчого документа. Однак, оскільки державний виконавець Індустріального ВДВС ДМУЮ вказаних дій не зробив при ухваленні постанови від 17 липня 2013 року за ВП №37037645 про повернення виконавчого документу стягувачу, відмовив ОСОБА_3 у знятті арешту Індустріальний ВДВС ДМУЮ і після звернення скаржника до органу ДВС із відповідною заявою, яка була подана по закінченню року з кінцевої дати строку можливого повторного пред’явлення виконавчого документа стягувачем до виконання, чим останній до речі і не скористався дотепер, а також враховуючи, що потреба в арешті майна ОСОБА_3 наразі відпала через завершення виконавчого провадження, задля можливості здійснення якого арешт і було накладено, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення скарги в повному обсязі.

Ухвалюючи позитивне рішення у справі, суд також враховує наявність договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та дарування частки квартири від 01 серпня 2012 року, предметом якого є дарування в тому числі 1/3 квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 іншій особі – ОСОБА_1 до дати накладення спірного арешту.

Разом з тим, с уд не приймає до уваги твердження сторони стягувача (позивача) щодо недоцільності зняття арешту, оскільки такі твердження стягувача суперечать викладеним вище правовим висновкам суду, при цьому жодним чином їх не ставлячи їх під сумнів та не спростовуючи їх правильність.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6, 30, 47, 57 Закону України «Про виконавче провадження», 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, ст.ст.208-210, 218, 360-7, Розділом VII ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Визнати неправомірними дії Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо відмови ОСОБА_3 в знятті арешту з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 15 березня 2013 року на 1/3 квартири АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження ВП №37037645 з виконання виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, виданого 20 лютого 2013 року на виконання рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2012 року по цивільній справі №2-3439/11 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвалу суду може бути оскаржено у Апеляційний суд Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 5 днів з дня її проголошення, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Ф.Ф. Маймур