Справа № 22-ц- 1226/2009 рік. Головуючий 1 інстанції: - Грищенко І.О. Категорія: стягнення боргу. Суддя - доповідач: - Кокоша В. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 березня 2009 року. Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді: - Ізмайлової Г.Н.,
суддів: - Ситнік О.М., Кокоші В.В.,
при секретарі: - Сватенко А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1, ОСОБА_4- про встановлення факту, що має юридичне значення та стягнення суми позики,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2007 року ОСОБА_2., в особі свого представника, звернувся в суд із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 20 травня 1995 року він позичив ОСОБА_1. 11 000 доларів США для придбання квартири та меблів, які останній зобов'язався повернути йому за першою вимогою.
В розписці, яку склав ОСОБА_1., не вірно зазначено його по батькові, замісто - ІНФОРМАЦІЯ_1, помилково вказано - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Вказана помилка сталася через те, що він та ОСОБА_1. давні знайомі, а всі знайомі і приятелі зверталися до нього по батькові - ІНФОРМАЦІЯ_2.
У січні 2004 року він дізнався, що між ОСОБА_1. та його дружиною ОСОБА_4виник спір щодо поділу майна подружжя, у зв'язку з чим звернувся до позичальника з вимогою повернути борг, однак останній повертати його відмовився.
Зважаючи на те, що спірним майном подружжя є квартира АДРЕСА_1, яка була придбана ними на кошти які він позичив ОСОБА_1., відповідачі мають повернути йому борг в рівних частках.
Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 374, 375 ЦК Української РСР, ОСОБА_2. просив суд встановити факт належності розписки від 20 травня 1995 року, складеної ОСОБА_1. стосовно отримання в борг 11 000 доларів США на ім'я ОСОБА_2, йому ОСОБА_3, а також стягнути з ОСОБА_1., ОСОБА_4на його користь в рахунок повернення суми позики з кожного по 27 775 грн.
Відповідач ОСОБА_1. проти позову не заперечував.
Відповідачка ОСОБА_4позов не визнала.
При цьому посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана нею та ОСОБА_1. за спільні подружні кошти у грудні 1995 року.
Про укладення договору позики між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. вона дізналася лише після звернення з позовом в суд до ОСОБА_1. про поділ майна подружжя.
Вважала, що договір позики між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. ніколи не вкладався, а пред'явлення до неї позову є спланованою акцією позивача та її колишнього чоловіка, направленою на стягнення з неї коштів.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2008 року позов задоволено частково.
Встановлено факт належності розписки від 20 травня 1995 року, складеної власноручно ОСОБА_1. стосовно отримання в борг грошової суми в розмірі 11 000 доларів США на ім'я ОСОБА_2, позивачу ОСОБА_3.
Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. суму позики в розмірі 55 550 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_2. до ОСОБА_4про стягнення суми позики в розмірі 27 775 грн. відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_2.
Позивач та його представник, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржили.
Апеляційна скарга ОСОБА_1. задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що позивач та ОСОБА_1. уклали між собою договір позики грошей, який останній належним чином не виконав, а тому з нього на користь ОСОБА_2. належить стягнути борг в сумі 55 550 грн.
Такий висновок суду є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 374 ЦК Української РСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Згідно ст. 375 цього ж Кодексу договір позики укладається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 1995 року ОСОБА_1. взяв в борг у ОСОБА_2. 11 000 доларів США для придбання квартири та меблів, які зобов'язався повернути позикодавцеві за першою вимогою.
Вказані обставини стверджується оригіналом розписки, залученої судом до матеріалів справи (а. с.150).
При написанні розписки, ОСОБА_1. помилково зазначив в ній по батькові позикодавця ОСОБА_2. - ІНФОРМАЦІЯ_2, в той час як згідно документів він значиться по батькові - ІНФОРМАЦІЯ_1.
У січні 2004 року ОСОБА_1. відмовився повернути борг ОСОБА_2., у зв'язку з чим останній у березні 2004 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_4про стягнення суми позики, який ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 травня 2007 року було залишено без розгляду через неявку в судове засідання позивача.
У вересні 2007 року позивач повторно звернувся в суд із вказаним позовом.
Під час розгляду справи судом, ОСОБА_1. визнав факт отримання в борг від ОСОБА_2. 11 000 доларів США, а також те, що розписка від 20 травня 1995 року написана ним особисто та ним підписана.
Вирішуючи спір, суд дав належну правову оцінку договору позики, укладеному у письмовій формі, поясненням сторін, наданим сторонами доказам та обґрунтовано дійшов висновку щодо стягнення з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. боргу в сумі 55 550 грн., що складає еквівалент 11 000 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2. про стягнення суми позики з ОСОБА_4., суд виходив з того, що позивач не надав доказів того, що грошова позика, яка була отримана ОСОБА_1., була використана ним на задоволення потреб сім'ї.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є обґрунтованим та відповідає обставинам справи.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4посилалась на те, що про укладення договору позики вона нічого не знала до звернення з позовом в суд про поділ майна подружжя, а спірна квартира була придбана нею та ОСОБА_1. у грудні 1995 року на подружні кошти, які вони отримали працюючи за межами України.
Відповідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4не є стороною за договором позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_1.
Належних доказів того, що кошти отримані ОСОБА_1. за договором позики від 20 травня 1995 року були використані відповідачами на придбання і ремонт квартири АДРЕСА_1, придбання меблів та предметів побуту, матеріали справи не містять.
Не надані такі докази представником позивача та відповідачем ОСОБА_1. і в суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи спір, суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на це, судова колегія визнає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування й ухвалення нового рішення не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч.1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2008 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: