Справа № 329/643/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року смт. Чернігівка

Чернігівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

при секретарі - Синяк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Чернігівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначив, що 20.08.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено договір, згідно якого відповідач отримала кредит у сумі 4300 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00% річних, та кінцевим терміном погашення не пізніше 19.08.2018р.

14.06.2010р., на виконання вимог ч.5 розділу XVII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» найменування Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є його правонаступником.

Відповідач заборгованість за кредитним договором не погашає, у зв’язку з чим станом на 14.04.2015р. має заборгованість в сумі 8218,90 доларів США, яка еквівалентна 188 065грн 08коп, яка складається з наступного:

- 3948 доларів США, що еквівалентно 90 338грн 27коп – заборгованість за кредитом;

- 2927,18 доларів США, що еквівалентно 66979грн 73коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 690,33 доларів США, що еквівалентно 15796грн 18коп. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

- 635,39 доларів США, що еквівалентно 14950грн 91коп - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

У судове засідання представник позивача не з’явився, надав заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутність, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з'явилася, надала письмові заперечення на позов, який визнала частково.

Просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності, відмовити у стягненні з неї суми заборгованості за кредитним договором за період з 20.08.2008 по 21.05.2012р.р. Крім того, зауважила, що застосування до неї як до фізичної особи – споживача банківських послуг – положень п.4.2 ст.4 кредитного договору (про пеню) неможливо, оскільки ці положення є нікчемними, та додала, що обчислення суми пені у доларах США суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

20.08.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем укладено договір, згідно якого відповідач отримала кредит у сумі 4300 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,00% річних, та кінцевим терміном погашення не пізніше 19.08.2018р. (а.с.14-21, 45-47).

Додатковою угодою від 13.10.2008р. сторони домовилися з 20.10.2008р. встановити процентну ставку за користування кредитом на рівні 15% річних (а.с.22).

14.06.2010р., на виконання вимог ч.5 розділу XVII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» найменування Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», яке є його правонаступником (а.с.31-34).

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач заборгованість за кредитним договором не погашає, у зв’язку з чим станом на 14.04.2015р. має заборгованість, яка складається з наступного:

- 3948 доларів США, що еквівалентно 90 338грн 27коп – заборгованість за кредитом;

- 2927,18 доларів США, що еквівалентно 66979грн 73коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 690,33 доларів США, що еквівалентно 15796грн 18коп. – пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

- 635,39 доларів США, що еквівалентно 14950грн 91коп - пеня за несвоєчасне повернення відсотків (а.с.8-10).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким виконанням щодо кредитних правовідношень є повернення кредитних ресурсів та сплата відсотків за їх використання з дотриманням визначених законодавством або договором умов, якими по відношенню до кредитних договорів є повернення, строковість, платність.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на кредитним договором № 08/1/14-к від 20.08.2008р. в сумі 8218,90 доларів США, яка станом на 14.04.2015р., згідно курсу Національного банку України, становить 188 065грн 08коп.

19.10.2015 р. відповідач звернулась до суду з заявою про застосування строку позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують її обов’язок повернути борг частками, та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку (п.4.1 – 4.6 кредитного договору). Право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного кредиту, а це 10 число кожного місяця, а відтак і початок перебігу строку позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Визнала позов частково, просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором за період з 20.08.2008 по 21.05.2012р.р.: по тілу кредиту в сумі 2644 долара США, по відсоткам – 534,76 доларів США, а до іншої частини вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та процентам просить застосувати позовну давність, що є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Як зазначалося, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань (п.7.3), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 19.08.2018 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

ОСОБА_1 виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, відповідач перестала виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом з 28.04.2009р. у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 28.05.2015р., включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору (ст.1.1.1) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 10 числа місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань.  

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. 

Аналізуючи умови кредитного договору сторін, зміст зазначених правових норм, посилаючись на правову позицію, викладену в постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.11.2013 р. №6-116цс13, від 19.11.2014р. №6-160цс14, суд вважає, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором та відсотками за період з 21.05.2012 по 14.04.2015р.р. в сумі 2644 долара США та 534,76 долара США відповідно, в межах позовної давності. У задоволенні інших вимог про стягнення зазначеної заборгованості слід відмовити через пропуск строку позовної давності, який просила застосувати відповідач. Представник позивача причин поважності пропуску цього строку суду не навів.

Вирішуючи позов в частині стягнення пені суд враховує наступне.

Позивачем 21.05.2015р., при зверненні з позовом, заявлені вимоги про стягнення з відповідача станом на 14.04.2015р.:

- 690,33 доларів США, що еквівалентно 15796грн 18коп. – пені за несвоєчасне повернення кредиту з 13.04.2014 по 11.03.2015р.р.;

- 635,39 доларів США, що еквівалентно 14950грн 91коп - пені за несвоєчасне повернення відсотків, з 13.04.2014 по 04.03.2015р..

Відповідач заявою просить застосувати до зазначених вимог строк позовної давності (а.с.71).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Така правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13), від 19.11.2014р. (справа №6-160цс14).

Клопотання про поновлення строку позовної давності суду не заявлено.

Крім того, відповідач зазначає, що нарахування відповідачем пені у доларах США суперечить вимогам діючого законодавства.

Згідно зі ст.2 Закону України " Про банки і банківську діяльність", кошти - це гроші у національній або іноземній валюті.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України).

Згідно ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів, встановлюється Національним банком України.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 5-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю операції з валютними цінностями" здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.

Судом встановлено, що позивач має банківську ліцензію, зареєстровану Національним Банком України, та дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (а.с.45-46).

Оскільки на момент укладення кредитного договору у позивача була ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями і банк правомірно надав кредит в іноземній валюті - доларах США, то і сума боргу за кредитним договором підлягає визначенню в доларах США.

Разом з тим, положення ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.

Таким чином, слід стягнути з відповідача на користь позивача пеню в гривнях за курсом, вказаним у позові, згідно розрахунку, за мінусом нарахувань поза строком позовної давності, за період з 11.06.2014 по 11.03.2015р.р. по несвоєчасному погашенню кредиту, за період з 23.05.2015 по 04.03.2015р.р., за курсом 22грн 88коп за 1 долар США, тобто 14 289грн 02коп та 13 825грн 93коп відповідно.

Крім того, відповідач зазначає, що укладений кредитний договір між сторонами суперечить чинному законодавству. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності, наслідком його укладення є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідачу, як споживачу кредитних послуг.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року, в розділі 3.2 якого зазначено, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідач клопотання про зменшення суми пені не заявила, наявність інших обставин, що мають істотне значення, суду не довела. Розмір неустойки не перевищує розмір збитків.

Враховуючи викладене, положення ч.1 ст. 360-7 ЦПК України, беручи до уваги, що, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, – стягнути грошову суму в іноземній валюті (Постанова Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-145 цс14) позов підлягає частковому задоволенню, та слід стягнути з відповідача на користь позивача 3 178,76 доларів США заборгованості за кредитним договором, без переведення іноземної валюти в українську; а також пеню загальною сумою 28 114грн 95коп.

Судові витрати розподілити за положеннями ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 15,16,525, 526, 530, 543, 546, 548, 549, 626, 627, 1046, 1050 ЦК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, 09.08.1962р.н., РНОКПП НОМЕР_1, народилася в с.Смоленка Криничанського району Дніпропетровської області, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (п/р 37390136000001 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00039019), яке знаходиться за адресою: вул.Ковпака, 29 в м.Києві, заборгованість по кредитному договору в сумі 3 178,76 доларів США, пеню в сумі 28 114 гривень 95 копійок, судові витрати в сумі 1008 гривень 46 копійок, всього 3 178 (три тисячі сто сімдесят вісім) доларів 76 центів США та 29 123 (двадцять дев’ять тисяч сто двадцять три) гривню 41 копійка.

В задоволенні решти позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Чернігівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Д.О.Покопцева