Ухвала

іменем україни

17 листопада 2015 року м. Київ

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Єлфімова О.В.,

суддів: при секретарі Животова Г.О., Крещенка А.М., Асановій Є.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2015 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013060260000582, за обвинуваченням

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК;

за участю прокурора Деруна А.І.,

захисника ОСОБА_6,

представника потерпілої ОСОБА_7,

потерпілої ОСОБА_8,

в с т а н о в и л а:

За вироком Олевського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 11 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_629/ed_2012_07_05/pravo1/T012341.html?pravo=1>9 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання і постановлено новий вирок, яким ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК призначив покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 6 місяців і постановив стягнути з нього на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди 120 000 грн. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить змінити вирок апеляційного суду, звільнити його від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Вважає, що апеляційний суд при призначенні йому більш суворої міри покарання не повною мірою урахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, необережну форму вини, позитивні характеристики особи засудженого та наявність на його утриманні дитини-інваліда. Вказує на безпідставне посилання у вироку на часткове визнанням вини, оскільки він щиро розкаявся у скоєному і неодноразово намагався відшкодувати завдану шкоду. Зазначає, що рішення про обрання міри покарання у виді обмеження волі є немотивованим, а розмір суми стягнутої на користь потерпілої моральної шкоди необґрунтовано завищеним.

На касаційну скаргу засудженого надійшло заперечення потерпілої ОСОБА_8, в якому вона зазначає про порушення судом першої інстанції вимог ст. 349 КПК, а також стверджує про безпідставність викладених у скарзі доводів і просить її залишити без задоволення.

Згідно з вироком суду 29 вересня 2014 року близько 18.00 год., ОСОБА_5, знаходячись на лісовій дорозі біля с. Шебедихи, Олевського району, Житомирської області під час конфлікту, що виник на грунті раптово виниклих неприязних відносин, схопив обома руками ОСОБА_9, який сидів на задньому сидінні автомобіля ВАЗ-2101, ззаду по-під руки, і притискаючи до своєї грудної клітини голову ОСОБА_9, почав витягувати його із салону автомобіля, внаслідок чого той отримав перелам 4-го шийного хребця, що спричинив крововиливи у м'які тканини в ділянці переламу, крововиливи під оболонки та в речовину спинного мозку на рівні переламу, що в сукупності є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння і таким, що потягло за собою смерть потерпілого. Виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_5 не було умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, і він завдав його з необережності, оскільки хоча і не передбачав, але повинен був і міг передбачити, що в результаті його дій потерпілий може одержати вказані тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, пояснення захисника ОСОБА_6, яка підтримала доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5, просила скасувати вирок апеляційного суду, а кримінальне провадження направити на новий апеляційний розгляд, позицію потерпілої ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_7, які заперечили проти задоволення касаційної скарги і просили залишити без зміни вирок апеляційного суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених та належно оцінених судом у порядку ст. 349 КПК.

Дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 119 КК кваліфіковано правильно, що також не оспорюється в касаційній скарзі.

Необґрунтованими є доводи, викладені в касаційній скарзі, про суворість призначеного покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання в межах санкції закону з урахуванням ступеня тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК, обґрунтував свої висновки тим, що засуджений вчинив злочин середньої тяжкості, наслідком якого стала смерть людини; відсутність у нього ознак щирого каяття, засудження своїх дій та намагання перекласти відповідальність за виникнення конфлікту на потерпілого; висловлюванням засудженого небажання відшкодувати потерпілій моральну шкоду, завдану смертю її чоловіка та годувальника, а також позицією останньої щодо необхідності призначення ОСОБА_5 більш суворого покарання. Разом із тим, з урахуванням даних про особу ОСОБА_5, необережної форми його вини та часткового відшкодування завданої шкоди, апеляційний суд справедливо визначив покарання в межах санкції ч. 1 ст. 119 КК у виді обмеження волі.

З огляду на сукупність наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про недостатність у цьому випадку підстав для застосування щодо ОСОБА_5 положень ст. 69 КК.

Отже, призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів. Підстав для пом'якшення покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням, про що ставиться питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Рішення апеляційного суду в частині збільшення розміру суми моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілої, повністю відповідає принципу розумності та справедливості, є законним і належним чином умотивованим.

З огляду на наведене, вирок апеляційного суду є законним та обґрунтованим, призначене покарання - справедливим, а відтак, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 15 травня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О.В. Єлфімов Г.О. Животов А.М. Крещенко