ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 листопада 2015 року № 2а-11724/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління ДФС у м. Києві

проскасування наказу від 15.07.2011р. №249-о та поновлення на посаді,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2011р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012р. в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.07.2015р. скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2011р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012р., а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Під час судового розгляду справи, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДПА у м. Києві від 15.07.2011р. №249-о про припинення державної служби згідно п. 2 та п. 6 ст. 30 Закону України «Про державну службу»;

- поновлення ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві;

- стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на посаді;

- стягнення з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 50 000грн.

В судовому засіданні судом замінено відповідача Державну податкову адміністрацію у м. Києві на Головне управління ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю прийняття оскаржуваного наказу.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, у зв'язку з тим, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача з займаної посади прийнято правомірно, а тому підстав для задоволення позовних вимог не має.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Наказом ДПА у м. Києві від 07.10.2009р. №398-о ОСОБА_1 призначений в порядку переведення на посаду головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління, як такий, що успішно пройшов стажування.

Наказом ДПА у м. Києві від 22.10.2009р. №423-о позивач переведений на посаду головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління.

На виконання наказу ДПА у м. Києві від 27 квітня 2011 року № 282 "Про проведення службового розслідування", з метою з'ясування причин порушення вимог Законів України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон № 509-ХІІ, в редакції, чинної станом на час проведення перевірки та винесення спірного наказу), від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ "Про інформацію", Кодексу професійної етики працівника державної податкової служби України, затвердженого наказом ДПА України від 7 лютого 2006 року № 59 (далі - Кодекс професійної етики) відповідачем проведено службове розслідування стосовно позивача.

За наслідками проведеного службового розслідування складено акт від 25 травня 2011 року № 100/14-012/26 яким встановлено невиконання позивачем службових обов'язків, поширення завідомо неправдивих відомостей стосовно начальника юридичного управління ДПА в м. Києві, порушення вимог Закону № 3723-ХІІ, Кодексу професійної етики.

На підставі вищевказаного акту відповідачем видано наказ від 14 червня 2011 року № 387 "Про результати службових розслідувань" яким наказано, що позивач заслуговує на звільнення із займаної посади за недотримання вимог, пов'язаних із проходженням державної служби, відповідно до пункту 6 статті 30 Закону № 3723-ХІІ, за порушення Присяги.

15 липня 2011 року ДПА у м. Києві на виконання наказу ДПА у м. Києві від 14.06.2011р. №387 «Про результати службових розслідувань», за порушення вимог ст. 5, ч. 2 ст. 16, ст. 17 Закону України «Про державну службу» прийнято наказ №249-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1», яким припинено державну службу 15.07.2011р. головного державного податкового інспектора відділу супроводження актуальних та резонансних справ у судах юридичного управління ОСОБА_1 відповідно до п. 2 та п. 6 статті 30 Закону України «Про державну службу» за недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 та за порушення Присяги, передбаченої ст. 17 цього Закону.

Незгода позивача з вказаним наказом обумовила звернутися до суду з даним адміністративним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-XII "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Так, у відповідності до частини 5 статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509-ХІІ, чинного в період спірних правовідносин, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".

В свою чергу, за приписами статті 5 Закону № 3723-ХІІ державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців встановлені статтею 14 Закону № 3723-ХІІ, згідно якої дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Також, за правилами статті 17 Закону № 3723-ХІІ, громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: "Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

За змістом пункту 6 частини 1 статті 17 цього ж Закону, яка визначає підстави припинення державної служби, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється, зокрема, у разі: відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Водночас, види стягнення за порушення трудової дисципліни та порядок стягнення за порушення трудової дисципліни встановлені статтями 147, 149 Кодексу законів про працю України, згідно з положеннями яких за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Крім цього, у відповідності до вимог пунктів 2-4 Кодексу професійної етики працівник повинен вживати необхідних заходів щодо відповідності його діяльності етичним вимогам, визначених Кодексом.

Дотримання працівником норм Кодексу є обов'язковим при проведенні щорічної оцінки, атестації, зарахуванні до кадрового резерву, призначенні на нову посаду, наданні характеристики чи рекомендації.

Працівник у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, цим Кодексом, Кодексом честі працівника органу державної податкової служби України та загальними морально-етичними нормами поведінки у суспільстві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування (далі - Порядок, в редакції спірного періоду).

За змістом абзаців 1-3 пункту 1 цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування: у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки.

Пунктом 8 цього Порядку передбачено, що за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються, зокрема, факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якого проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, покладених на нього завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань); висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру. Обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність, затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду, догана, звільнення.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Системний аналіз вищенаведених спеціальних і загальних норм, свідчить, що за вчинення посадовими особами органів Державної податкової служби України порушень службової дисципліни, дисциплінарних правопорушень допускається застосування дисциплінарних стягнень, визначених у статті 147 Кодексу законів про працю України, пункті 8 Порядку, статті 14 Закону № 3723-XII, найбільш суворим з яких є звільнення.

У пункті 6 частини 1 статті 30 Закону № 3723-XII визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

Отже, як порушення Присяги, так і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби.

Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців може бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушення.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності повинен бути не меншим, ніж під час звільнення з податкового органу за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Тобто дисциплінарна відповідальність посадових осіб органів Державної податкової служби України врегульована спеціальним законодавством, у тому числі й нормами Закону № 509-ХІІ, пунктом 8 Порядку. Норми Закону № 3723-XII можуть застосовуватися щодо посадових осіб органів Державної податкової служби України у тій частині, що не врегульована спеціальним податковим законодавством, у тому числі й нормами Закону № 509-ХІІ, оскільки припинення державної служби на підставі пункту 6 частини статті 30 Закону № 3723-XII є крайнім заходом відповідальності державного службовця за порушення службової дисципліни, який виходить за межі дисциплінарної відповідальності, тому неможливість застосування до посадової особи органів Державної податкової служби України дисциплінарних стягнень аж до звільнення з органу повинно бути мотивованим.

Нормами Порядку, зокрема і його пунктом 8 визначено види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування, чітко врегульована процедура їх застосування, внаслідок чого забезпечується належний захист законних прав та інтересів працівників при вирішенні питань їх дисциплінарної відповідальності.

Передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстав припинення державної служби за порушення Присяги, мають бути встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, яке регулюється Порядком. При цьому необхідно враховувати, що у разі вчинення дисциплінарного правопорушення, наслідком якого може бути припинення державної служби за порушення Присяги або звільнення з органу Державної податкової служби України є санкціями різних рівнів відповідальності, які не можуть застосовуватися як альтернативні. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення Присяги, якщо цей проступок не можливо кваліфікувати як порушення Присяги.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 травня 2013 року (№ 21-403а12).

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано до суду доказів які б свідчили про скоєння позивачем вчинку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про порушення позивачем пункту 2 статті 30 Закону № 3723-XII.

Так, пунктом 2 статті 30 Закону № 3723-XII передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону.

Відповідно до статті 16 Закону № 3723-XII на державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Одночасно суд звертає увагу на ту обставину, що висновки акту службового розслідування №100/14-012/26 від 26.05.2011р. не містять в собі факту порушення позивачем вимог ст. 16 Закону №3727-ХІІ, а відтак, підстави припинення державної служби, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 30 Закону №3727-ХІІ, посилання на яку містить оскаржуваний наказ, відсутні.

З огляду на викладене суд приходить до переконання про протиправність наказу від 15.07.2011р. №249-о у зв'язку із чим він підлягає скасуванню.

Вирішуючи вимогу щодо поновлення позивача на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №981 від 21.09.2011р. "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворенні як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, спеціалізовані державні податкові інспекції, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції.

Постановою Кабінету Міністрів України №229 від 20.03.2013р. "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" утворенні як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів і зборів, які є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

Постановою Кабінету Міністрів України №160 від 21.05.2014р. «Про утворення Державної фіскальної служби» утворено ДФС України, як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014р. №311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДФС, як юридичні особи публічного права територіальні органи ДФС, зокрема, ГУ ДФС у м. Києві реорганізувавши ГУ Міндоходів у м. Києві шляхом приєднання.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 17.10.2011р. (реєстраційний номер ЄДРСР 24068070) встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

Отже, враховуючи викладене, а також ту обставину, що позивача було протиправно звільнено з посади головного державного податкового інспектора юридичного управління ДПА у м. Києві, суд з метою належного захисту прав позивача приходить до переконання про необхідність поновлення ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі -Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до частини 3 пункту 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

А відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 заробітку за дні вимушеного прогулу з 16 липня 2011 року по 23 листопада 2015 року у розмірі середньоденного заробітку позивача за кожен день вимушеного прогулу з розрахунку суми середньоденного заробітку без урахування відрахувань з нього податку з доходів фізичних осіб та соціального внеску.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, позивачем не обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті позивача. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 50 000,00гривні.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00грн., задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової адміністрації у м. Києві від 15.07.2011р. №249-о «Про припинення державної служби ОСОБА_1».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві.

4. Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 заробіток за дні вимушеного прогулу з 16 липня 2011 року по 23 листопада 2015 року у розмірі середньоденного заробітку позивача за кожен день вимушеного прогулу з розрахунку суми середньоденного заробітку без урахування відрахувань з нього податку з доходів фізичних осіб та соціального внеску.

5. Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі на посаді головного державного податкового інспектора юридичного управління Головного управління ДФС у м. Києві, а також стягнення з Головного управління ДФС у м. Києві на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

6. В іншій частині позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України , шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко