ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року м. Київ К/800/3633/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції в Артемівському районі м.Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.11.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі № 812/8286/13-а

за позовом Приватного підприємства «Сантехсервіс»

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі м.Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.11.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі м. Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області від 18.09.2013 форми «Р» №0000442201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 188531,25 грн., та №0000452201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 150848,75 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт від 02.09.2013 № 136/22-01/25364654.

За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.5.1, пп.5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток за 3 квартали 2010 року в сумі 150849,00 грн.; пп. 7.2.6 п. 7.2 пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 120679,00 грн., в т.ч., за серпень 2010 року - 36777,00 грн., вересень 2010 року - 83902,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000442201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 188531,25 грн., в т.ч. за основним платежем 150849,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 37712,25 грн., та №0000452201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 150848,75 грн., в т.ч. за основним платежем 120679,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 30169,75 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Частиною 2 зазначеного підпункту встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Нормами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

При цьому, підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Лугбудпрофі» в 2010 році було укладено ряд договорів на виконання будівельних робіт (на умовах субпідряду), вивіз будівельного сміття та послуги будівельної техніки, а з ТОВ «Старттрейд» було укладено господарські договори на постачання будівельних матеріалів, інструментів та комплектуючих.

Фактичне виконання вказаних угод позивача з ПП «Лугбудпрофі» та ТОВ «Старттрейд» та їх оплата підтверджується наданими накладними та податковими накладними, актами виконаних будівельних робіт, довідками про вартість будівельних робіт, платіжними документами. Отримані від вказаних контрагентів послуги та матеріали були використані позивачем у господарській діяльності при виконанні будівельних та ремонтних робіт за договорами підряду, що підтверджено належними первинними документами

Висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.?

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначними доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, за якими позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі м.Луганська Головного управління Міндоходів у Луганській області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.11.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239№ КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун