ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
5-2132км15 У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого -суддіБех М.О.,
суддів - Пойди М.Ф., Зубара В.В., при секретарі судового засідання - Асановій Є.С.,,
з участю прокурора - Хейлик Н.М., особи, щодо якої кримінальне провадження закрите - ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №5-2132КМ15 за касаційною скаргою прокурора Гуменюк Л.М., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2015 року щодо ОСОБА_1, ‒
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, уродженця міста Кіровограда, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та за цією нормою кримінального закону призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 18660 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 17000 гривень - відшкодування моральної шкоди.
Вироком вирішено питання про процесуальні витрати і речові докази.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 14 вересня 2011 року, близько 00 години 55 хвилин, він., керуючи технічно справним мотоциклом «Qingqi», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїзній частині вулиці Грушевського у місті Києві зі сторони вулиці Садової в напрямку вулиці Липської, зі швидкістю близько 60 км/год, у правій смузі руху.
Наближаючись до перехрестя вулиць Грушевського та Шовковичної у місті Києві, ОСОБА_1, всупереч вимогам п. п. 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху України, виявив неуважність та виконуючи маневр зміни напрямку руху з правої смуги у ліву, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Внаслідок зазначених порушень ОСОБА_1 скоїв зіткнення з автомобілем «VolksvagenJetta», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який виїхав на перехрестя зі сторони вулиці Липської та виконуючи маневр повороту ліворуч, зупинився у лівій смузі відносно руху мотоцикла «Qingqi».
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2015 року вирок Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.
Копію даної ухвали направлено прокурору Печерського району м. Києва для подальшого проведення досудового розслідування за фактом дорожньо-транспортної події.
Закриваючи кримінальне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наданими сторонами доказами, зокрема, показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколу огляду місця події зі схемою ДТП не підтверджено факту зміни ОСОБА_1 напрямку руху з правої смуги у ліву перед зіткненням транспортних засобів і не спростовано доводи захисту про те, що обвинувачений рухався прямолінійно у лівій смузі.
Висновки проведених у кримінальному провадженні судово-автотехнічних і комплексної судово-трасологічної та судово-автотехнічної експертиз апеляційний суд не взяв до уваги з огляду на те, що вони ґрунтуються не на об'єктивній слідовій інформації, а на показаннях учасників пригоди під час досудового розслідування, які істотно відрізняються від їх же показань у судовому засіданні та відповідно до ст. ст. 86, 95 КПК України не можуть мати для суду доказової сили.
У касаційнійскарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. На думку автора касаційної скарги висновки апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення є необґрунтованими, а винуватість його у висунутому обвинуваченні - доведеною сукупністю достатніх доказів, зміст яких наведений у вироку суду першої інстанції. Як на порушення вимог п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України прокурор посилається на те, що апеляційний суд дав показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків та письмовим доказам іншу оцінку, безпосередньо не дослідивши їх у судовому засіданні. Крім цього, автор скарги звертає увагу, що апеляційний суд, виклавши в ухвалі свої висновки про порушення вимог Правил дорожнього руху іншим учасником ДТП - ОСОБА_3, вийшов за межі висунутого обвинувачення.
На касаційну скаргу прокурора ОСОБА_1 подав заперечення, в яких наводить доводи щодо законності й обґрунтованості ухвали апеляційного суду, просить залишити її без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та потерпілої, які касаційну скаргу підтримали, думку ОСОБА_1, який, вказуючи на законність ухвали суду апеляційної інстанції, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зі змісту цієї норми вбачається, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обʼєктивно зʼясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Апеляційний розгляд, згідно з ч. 1 ст. 405 КПК України, здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Наведених вимог закону суд апеляційної інстанції не дотримався.
Мотивуючи власні висновки про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, апеляційний суд послався, як на джерела доказів та проаналізував в ухвалі показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, дані схеми ДТП, висновкисудово-автотехнічної експертизи № 132/ат від 03 травня 2012 року та повторної судово-автотехнічної експертизи № 9842/12-52 від 30 квітня 2013 року.
Однак зазначені докази, всупереч вимогам ст. 23 КПК України, предметом безпосереднього дослідження суду апеляційної інстанції не були.
Більш того, посилання суду в ухвалі на те, що показання свідка ОСОБА_3 не містять даних про зміну ОСОБА_1 напрямку руху, не відповідає змісту показань цього свідка у суді першої інстанції про здійснення обвинуваченим такого маневру безпосередньо перед ДТП.
Як убачається з матеріалів судового провадження і технічного запису процесу в апеляційному суді, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 судом ставилися запитання щодо обставин кримінального правопорушення лише при з'ясуванні їх позицій щодо апеляційної скарги та заслуховувалися відповідні доводи у порядку ч. ч. 2, 3 ст. 405 КПК України.
Повторних допитів обвинуваченого та потерпілої як окремих процесуальних дій, з дотриманням процедури, передбаченої ст. ст. 351, 353 КПК України, апеляційний суд не проводив.
У ході з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, суд апеляційної інстанції обмежився дослідженням висновку судово-трасологічної та судово-автотехнічної експертизи № 1421/1422/14-52 від 27 червня 2014 року, допитом експертів ОСОБА_6 і ОСОБА_7
При цьому показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків та іншим письмовим доказам апеляційний суд дав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, без дослідження їх у судовому засіданні, чим порушив принцип безпосередності судового розгляду.
Виходячи зі змісту ч.3 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Отже цією частиною норми законодавцем наголошено порядок дій суду апеляційної інстанції за наявності клопотань учасників судового провадження.
Поряд з тим, згідно з п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань, речей і документів належить до загальних засад кримінального провадження. Такі засади є нормами вищого ступеня нормативності і згідно з ч. 6 ст. 9 КПК України підлягають застосуванню, зокрема, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.
Судове рішення у кримінальному провадженні, яке є актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права, у будь-якому разі повинно відповідати передбаченим ч. 3 ст. 370 КПК України вимогам обґрунтованості.
Враховуючи викладене положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України, відсутність клопотань сторін про повторне дослідження доказів не позбавляє апеляційний суд права вчинити такі дії з власної ініціативи за наявності достатніх підстав вважати, що обставини, які можуть підтверджуватися чи спростовуватися відповідними доказами, встановлені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Крім цього, згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Рішення апеляційного суду про направлення копії ухвали прокурору для проведення досудового розслідування на предмет порушення вимог Правил дорожнього руху ОСОБА_3, якому обвинувачення не висувалося, суперечить наведеним вимогам закону, оскільки процесуальними повноваженнями ініціювати вирішення відповідних питань суди ні першої, ні апеляційної інстанцій не наділені.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
При новому розгляді суду необхідно усунути порушення, вказані в даній ухвалі, з дотриманням встановленого законом порядку повно та всебічно перевірити викладені в апеляційній скарзі доводи та прийняти законне й обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу прокурора Гуменюк Л.М., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, задовольнити.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києвавід 23 березня 2015 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
С у д д і:
Бех М.О. Зубар В.В. Пойда М.Ф.