АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2010 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Зубарєвої К.П,

суддів: Бакуса В.Я, ОСОБА_1,

при секретарі: Гарванко М.М.,

з участю: представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи – Четверта Львівська державна нотаріальна контора, обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі ОБТІ та ЕО), про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадщину в цілому на всю квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи – Четверта Львівська державна нотаріальна контора, ОБТІ та ЕО, про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадщину за кожним із спадкоємцем на ? частину квартири, -

встановила:

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21 січня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Розтлумачено заповіт померлої ОСОБА_6 від 05 серпня 2005 року таким чином, що спадкодавець ОСОБА_6 заповіла ОСОБА_2 належну їй на праві власності на час складання заповіту ? частину квартири АДРЕСА_1.

В решті у задоволені позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені зустрічного позову, а первісний позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема, апелянт посилається на обставини справи та те, що ОСОБА_7 (чоловік спадкодавця ОСОБА_6О.) помер 13.03.2003 р., а відтак, у відповідності до ч.5 ст. 1268 та ч.2 ст.1220 ЦК України, 1/2 частина квартири, яка належала ОСОБА_7, визнається належною його дружині ОСОБА_6 з моменту відкриття спадщини. Виражаючи свою волю ОСОБА_6 визначила, що заповідає їй (апелянту) частину квартири, а враховуючи те, що прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця, та враховуючи, що заповіт ОСОБА_6 складено 05.08.2005 року, то суд повинен був розтлумачити заповіт таким чином, що ОСОБА_6 заповіла належну їй на праві власності одну цілу частину квартири.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Встановлено, що ОСОБА_6 та її чоловіку ОСОБА_7 належала на праві спільної сумісної власності спірна однокімнатна квартира №9, що по вул. Пасічній, 98 у м. Львові.

13 березня 2003 року ОСОБА_7 помер.

05 серпня 2005 року Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину квартири після смерті чоловіка.

В той же день ОСОБА_6 в тій же нотаріальній конторі склала заповіт, відповідно до якого належну їй на праві власності частину спірної квартири заповіла ОСОБА_8 (на даний час ОСОБА_2).

27 лютого 2007 року ОСОБА_6 померла.

27 квітня 2007 року ОСОБА_2, а 19 липня 2007 року ОСОБА_4 (сестра ОСОБА_6) звернулися в Четверту Львівську нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

Відповідно до ч.1 ст.1256 ЦК спадкоємці вправі здійснити тлумачення заповіту з дотриманням правил тлумачення правочинів, установлених ст.213 ЦК.

Як встановлено судом між спадкоємцями відсутня згода щодо тлумачення заповіту.

За таких обставин, у випадку спору між спадкоємцями, у відповідності до ч.2 ст.1256 ЦК тлумачення заповіту здійснюється судом.

Виходячи з аналізу положень норм ст.ст.213, 1256 ЦК, тлумачення заповіту здійснюється з метою встановлення точної волі заповідача і може мати місце, якщо заповіт викликає питання в спадкоємців, має суперечливий характер, у зв’язку з чим необхідно уточнити його зміст.

При цьому ч.2 ст.213 ЦК не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення в тексті самого правочину.

Таким чином, при тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у сам зміст заповіту, враховуючи також, що заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи щодо належного їй майна, майнових прав і обов’язків на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК).

При тлумаченні заповіту ОСОБА_6 суд вірно виходив з вказаних вище правових норм і дійшов до вірного висновку про те, що спадкодавець виражаючи свою волю заповів ОСОБА_8 лише частину квартири, а саме ?, що підтверджується аналізом тексту заповіту, буквального значення слів і понять. Крім того, якби воля ОСОБА_6 була направлена на розпорядження всією квартирою, остання про це би зазначила у тексті заповіту. Це випливає і з подальшої поведінки спадкодавця, а саме того, що остання не розпорядилася іншим спадковим майном, зокрема, грошовими коштами, які належать їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.08.2005 року (а.с.20 спадкової справа № 366 за 2005 рік, спадкодавець ОСОБА_7Г.).

З урахуванням норм ст.1296 ЦК свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановлену цивільним законодавством.

За наявності умов одержання в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають, а відтак суд, установивши, що сторони у передбачений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, а нотаріус не видав їм свідоцтв про право на спадщину із-за спору щодо тлумачення заповіту, а відтак вірно відмовив у задоволені вимог сторін про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Таким чином судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи. Доводи апелянта висновків суду не спростовують, а відтак підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,305 п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 січня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з часу набрання нею законної сили.

Головуючий: Зубарєва К.П.

Судді: Бакус В.Я.

ОСОБА_9