Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 листопада 2023 року                                                             Справа№200/5700/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дружківської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

                                                         В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Дружківської міської ради (надалі – відповідач), про:

- визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання повної інформації по суті запиту від 31.08.2023 року № 32/08/23;

- зобов`язання повторно розглянути запит № 32/08/23 від 31.08.2023 року відповідно до Закону України від 13.01.2011 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позов обґрунтований тим, що 31.08.2023 року за вихідним № 32/08/23 позивачем в інтересах ОКП «ДТЕК», керуючись статтями 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та договором про надання правової допомоги, було направлено адвокатський запит до відповідача про надання відомостей щодо зареєстрованих осіб, станом на день подання запиту (ПІБ, та дату їх реєстрації) за адресою: АДРЕСА_1 . Метою запиту було наданням правової допомоги ОКП «ДТЕК» з підготовки заяв до суду про видачу судових наказів на боржників щодо стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення. Однак, листом від 04.09.2023 року відповідач відмовив позивачу у наданні запитуваної інформації, посилаючись на те, що така інформація є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених Законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Також відповідач зазначив, що фізичні особи, зареєстровані за вказаною у запиті адресою, не надавали органу реєстрації згоди на розголошення своїх персональних даних. Позивач не погоджується з такими доводами відповідача, та вважає бездіяльність відповідача протиправною щодо ненадання повної інформації по суті запиту.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі №200/5700/23, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

01 листопада 2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву. Станом на 17.11.2023 року відзив з боку відповідача до суду не надходив.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

31.08.2023 року за вихідним № 32/08/23 позивачем, Пановим Сергієм Костянтиновичем, в інтересах ОКП «ДТЕК», керуючись статтями 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та договором про надання правової допомоги, було направлено адвокатський запит до Відділу ведення реєстру територіальної громади Дружківської міської військової адміністрації про надання відомостей щодо зареєстрованих осіб, станом на день подання запиту (ПІБ, та дату їх реєстрації) за адресою: АДРЕСА_1 , з метою надання правової допомоги ОКП «ДТЕК» з підготовки заяв до суду про видачу судових наказів на боржників щодо стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення.

Листом від 04.09.2023 року №01-16/2549 виконавчий комітет Дружківської міської ради повідомив позивача, що не має законних підстав надати запитувану інформацію, оскільки відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу, а також, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, є конфіденційною, тобто з обмеженим доступом.

Позивач вважає таку відмову протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Приписами ст.5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.7 Закону України «Про інформацію», право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено перелік суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації якими є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

На підставі п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).

Згідно з ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.

Положеннями ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Разом з цим, згідно з пунктом 6.4. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» від 29.09.2016 № 10 (далі - Постанова Пленуму ВАСУ №10) при визначенні того, чи є суспільний інтерес в отриманні інформації, суди повинні враховувати таке.

Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.

З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.

Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.

Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє:

1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії;

2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа;

3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень;

4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ;

5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців;

6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;

7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам;

8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб;

9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;

10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;

11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;

12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою;

13) інноваціям, науковим дослідженням;

14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;

15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати:

1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації;

2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов`язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї;

3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді);

4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації;

5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації;

6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї;

7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних).

У пункті 8.3. Постанови Пленуму ВАСУ №10, суд роз`яснив особливості застосування не тільки власне Закону, а й загального законодавства, що регулює порядок доступу до специфічної інформації різних категорій. Отже, щодо інформації, яка становить суспільний інтерес, то ВАСУ, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, до такої рекомендує зараховувати:

1) інформацію про втручання представників влади в кримінальне розслідування, про тиск на суддів;

2) інформацію про дипломатичні переговори щодо актуальних питань і позицію уряду;

3) зміст звернення депутата до Конституційного Суду щодо конституційності закону;

4) інформацію про використання природних ресурсів, про дозволи на відчуження земельних ділянок;

5) інформацію про можливі порушення публічних осіб у приватній сфері;

6) інформацію про будівництво житла для депутатів за державний рахунок, про оплату праці керівника великої приватної компанії;

7) інформацію щодо небезпеки для здоров`я, про погані умови догляду за пацієнтами.

В свою чергу відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Частинами 1 та 2 статті 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних.

Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.

Згідно вимог статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст.6 Закону № 2657-XII інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Статтею 21 Закону № 2657-XII передбачено, що конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Позивач просив надати відомості щодо зареєстрованих осіб, станом на день подання запиту (ПІБ, та дату їх реєстрації) за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що запитувана позивачем інформація не належить до публічної, а є конфіденційною інформацією про особу (персональними даними), таким чином, на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про доступ до публічної інформації» та запитувана інформація не належить до такої, яка є предметом суспільного інтересу.

З огляду на викладене суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Разом з цим, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

З огляду на вищенаведене, на думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надано, а отже позовні вимоги  задоволенню не підлягають.

Зважаючи на відсутність з боку відповідача витрат із залучення свідків та проведення експертиз, судові витрати у порядку ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України з позивача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

                                                           В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дружківської міської ради, про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судове рішення складене 17 листопада 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.     

Суддя                                                                                   В.М. Чучко