Номер провадження: 22-ц/785/7618/15

Головуючий у першій інстанції Горбань Ю. О.

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Сватаненка В.І.,

Черевка П.М.,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановила:

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 21675,51 грн..

Свої вимоги Банк обґрунтовує тим, що 28.10.2005 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Оскільки відповідачка не виконувала умови договору виникла заборгованість, яка станом на 30.04.2014 року становить 29160,19 грн..

Відповідно до судового наказу Татуринського районного суду Одеської області від 29.10.2008 року з відповідачки було стягнуто на користь Банку заборгованість у розмірі 8993,04 грн.. З урахуванням зазначеного Банк просив стягнути з ОСОБА_3 суму заборгованості у розмірі 21675,51 грн..

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що Банк звернувся до суду після спливу строку позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 28.10.2005 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до судового наказу Татуринського районного суду Одеської області від 29.10.2008 року з відповідачки було стягнуто на користь Банку заборгованість у розмірі 8993,04 грн..

Згідно постанови відділу державної виконавчої служби Тарутинського районного управління юстиції виконавче провадження з примусового виконання стягнення боргу з ОСОБА_3 закінчено 30 червня 2010 року (а.с.56).

У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідачка станом на 30.04.2014 року має заборгованість, яка становить 29160,19 грн., яка складається з:

- 7243,35 грн. - заборгованість за кредитом;

- 21916,84 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Оскільки судовим наказом була стягнута сума у розмірі 8993,04 грн., то Банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 21675,51 грн..

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частина 1 ст. 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права про особу, яка його порушила.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» була зареєстрована у суді першої інстанції 26.05.2014 року року, а кредитний договір між Банком та ОСОБА_3 був укладений 28.10.2005 року.

Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін.

Вказаний пункт умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти, визначеного у заяві, а лише умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом відносно відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг.

Пролонгація договору передбачає продовження терміну дії договору після виконання сторонами його умов та переукладання договору на тих же умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення терміну дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов'язань за договором від 28 жовтня 2005 року не виконала.

Посилання Банку на те, що платіжна картка відповідно до інформації з програмного забезпечення була перевипущена зі строком дії до 31 жовтня 2012 року, а тому строк позовної давності спливає лише 31 жовтні 2015 року, не може бути прийнята судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Як правильно зазначив суд першої інстанції Банком не надано доказів укладання договору між сторонами про продовження дії кредитного договору від 28.10.2005 року після спливу 12 місяців з дня його підписання та видачі відповідачці нової платіжної картки.

Відповідно до виписки по особовому розрахунку, яка міститься в матеріалах справи відповідачка ОСОБА_3 останній платіж внесла 25 жовтня 2010 року у розмірі 1200 грн., після цього вона не сплачувала кредитні кошти в рахунок погашення кредиту, та заперечує отримання нової платіжної картки.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачу було відомо про наявність кредитної заборгованості, але не було вжито ніяких заходів щодо її погашення.

Також, з вказаної виписки вбачається, що 16 червня 2014 року було здійснено погашення кредиту в розмірі 995 грн., однак, як свідчить квитанція від 14.05.2014 року №1224-61-1 відповідачка користуючись послугами ПАТ «Приватбанк» здійснила погашення кредиту в сумі 1000 грн. (разом із послугами) на рахунок ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с.62).

Незважаючи на це, відповідно виписки по рахунку ПАТ «Укрсоцбанк» за період часу з 01 травня 2014 року по 12 листопада 2014 року гроші від ОСОБА_3 в рахунок погашення кредиту до даного банку не надходили.

Тобто, ПАТ КБ «Приватбанк» 16 червня 2014 року здійснив автоматичне погашення заборгованості по кредиту за ОСОБА_3 в розмірі 995 грн. без її повідомлення (а.с.62).

Як вже було зазначено, позовну заяву було подано до суду 26 травня 2014 року, тобто для встановлення строку початку перебігу позовної давності, відповідно до ч. 1. ст.261 ЦК України, необхідно встановити дату порушення прав банком.

На підставі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України), яка обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права, початком перебігу позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив.

Як вже було зазначено вище відповідачка ОСОБА_3 сплачувала кредит з самого початку укладення кредитного договору, тобто з 28 жовтня 2005 року відповідно до графіку та починаючи з 25 жовтня 2010 року вона не здійснювала погашення кредиту, а тому в результаті цього з дати коли боржник не погасила кредит вперше, у останнього виникла перша заборгованість, яка в подальшому жодного разу не сплачувалась, у той час як з вимогами про повернення кредиту банк звернувся лише 26 травня 2014 року, з порушенням строку права на звернення до суду, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Також колегія суддів звертає увагу, що позивачем питання про продовження судом строку позовної давності із зазначенням причин поважності пропуску строку у позовній заяві або окремій заяві перед судом першої інстанції не ставилося.

Крім того, кредитний договір між банком та відповідачем є споживчим і тому на нього розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якої минув.

Пунктом 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що при застосуванні положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

У зв'язку із цим та враховуючи, що ЦК не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням строку позовної давності, при вирішенні таких спорів, суди повинні враховувати положення ЦК про позовну давність.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимоги ЦК України щодо позовної давності застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Частиною 3 ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з'ясувавши усі обставини по справі та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 09 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

І.А. Артеменко

В.І. Сватаненко

П.М. Черевко