КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
____________________________________________
01033, м.Київ, вул.Жилянська 58-б тел. 284-37-31
Іменем України
П О С Т А Н О В А
14.05.09 р. № 16/244
Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді: Шевченко В. Ю. (доповідач по справі),
суддів:
Ільєнок Т.В.
Шкурдової Л. М.
секретар судового засідання Лебедева С.В.,
за участю представників:
представники сторін:
від позивача: Гостік Е.В. –дов. №21 від 02.10.2007р., представник;
від відповідача : ОСОБА_4 –дов. №70 від 29.01.2007р., представник;
розглянувши апеляційну скаргу Підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р.
по справі №16/244 (суддя Тимощенко О.М.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Павлівське»
до Підприємця ОСОБА_5
про застосування наслідків недійсності правочину,
в с т а н о в и в :
Відкрите акціонерне товариство «Павлівське»звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до підприємця ОСОБА_5. З урахуванням змін до позовної заяви позивач наполягав на застосуванні наслідків недійсності до нікчемного правочину - договору оренди майна від 14.08.2003 року, поверненні орендованого майна та на стягненні грошових коштів в сумі 47931,16 грн. як відшкодування за користування орендованим майном (а.с.2-3, 43, 49).
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. по справі №16/244 позов задоволено повністю, застосовані наслідки недійсності до нікчемного правочину, зобов’язано підприємця ОСОБА_5 повернути орендоване майно та стягнуто з неї 47931,16 грн. (а.с. 56-58). Рішення суду мотивовано, тим, що договір оренди від 14.08.2003р. не відповідає вимогам законодавства, оскільки не посвідчений нотаріально, і є нікчемним.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. та прийняти по справі нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Апеляційна скарга обґрунтована невірним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.
Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. у справі №16/244 залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Під час апеляційного провадження представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав. Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві.
В судовому засіданні 14.05.2009р. оголошена постанова. Вказане засідання відбулося після перерви, оголошеній в судовому засіданні 27.04.2009р.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників провадження, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду виходить із наступних обставин.
14.08.2003 року Відкритим акціонерним товариством «Павлівське»та підприємцем ОСОБА_5 був укладений договір оренди майна, за яким позивач зобов’язався передати в користування відповідача: нежитлові будівлі (винцех „переробки плодів”, сідроцех, котельня), розташовані за адресою с. Щербані, вул. Світла, 3-а та 3-г, а відповідач - сплачувати оренду плату, яка на рік становить 9000,00 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.9-10).
Вказаний договір нотаріально посвідчений не був.
Відповідно до п.2.1 договору від 14.08.2003р. та на підставі акту приймання-передачі від 14.08.2003р. зазначені об’єкти оренди були передані відповідачу.
Згідно п.6.1 договору від 14.08.2003р., договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 13.08.2013р.
Матеріалами справи також підтверджується, що арбітражним судом Полтавської області порушено провадження у справі №10/53-8/53 про банкрутство ВАТ „Павлівське”. Ухвалою суду від 21.04.2003 року по справі №10/53-8/53 затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ „Павлівське”.
Ухвалою від 17-21.01.2004р. призначено керуючим санацією Венгренюка Л.М.
Згідно ухвали господарського суду Полтавської області від 27.01.2006р., припинено провадження керуючого санацією Венгренюка Л.М., який був призначений ухвалою від 17-21.01.2004р., та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Боровиха І.А. (а.с.12-13). Отже, на час звернення ВАТ „Павлівське” з позовом до підприємця ОСОБА_5, належним представником позивача є арбітражний керуючий Борових І.А., який і підписав позовну заяву.
В остаточній редакції позову позивач наполягає: застосувати наслідки недійсності до нікчемного правочину - договору оренди від 14.08.2003р., зобов’язавши відповідача повернути позивачу нежитлові будівлі (винцех „переробки плодів”, сідроцех, котельня), розташовані за адресою АДРЕСА_2; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за користування орендованим майном у розмірі 47931,16грн.
На думку позивача, оскільки з 01.01.2004 р. набрав чинність Цивільний Кодекс України, ч2. ст. 793 якого передбачає що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, договір оренди від 14.08.2003р. не відповідає вимогам встановленим законом до договорів даного виду і є нікчемним.
Відповідач відзив на позов та апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач невірно застосовує норми матеріального права, оскільки мають бути враховані положення Цивільного кодексу України, який діяв на момент укладання спірного договору.
Дослідивши представлені докази, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. у справі №16/244 підлягає скасуванню з огляду на наступне.
На час укладання договору від 14.08.2003р. діяв Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963р. (далі –ЦК УРСР).
За змістом ст.ст. 4, 151 ЦК УРСР, цивільні права та обов'язки виникають із підстав, передбачених законодавством України, зокрема з передбачених законодавством угод, а також із угод, які йому не суперечать.
Таким чином, договір оренди від 14.08.2003р. мав відповідати вимогам законодавства, які існували на час його укладання, зокрема вимогам встановленим ЦК УРСР для договорів майнового найму.
Статті 256 ЦК УРСР від 18.07.1963р. передбачала, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Згідно ч.1 ст. 257 ЦК УРСР, договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.
Відповідно до ч.1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Тобто, для укладання договору найму (оренди), відповідно до законодавства що діяло в 2003 році, достатньою було надання договору такого виду простої письмової форми, а його нотаріальне посвідчення не вимагалося.
Відповідно до ч.1 ст. 45 ЦК УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Форма договору оренди від 14.08.2003 року, укладеного Відкритим акціонерним товариством «Павлівське»та підприємцем ОСОБА_5 вимогам законодавства яке існувало на час його укладання відповідала, що визнає і сам позивач.
Згідно з ч.1 ст. 59 ЦК УРСР недійсною є угода визнана недійсною, тобто відповідно до діючого законодавства –визнана недійсною в судовому порядку.
Отже, відсутні будь-які підстави вважати, що нотаріальне не посвідчення договору оренди майна від 14.08.2003 р. тягне наслідком його недійсність.
Поняття нікчемності договору, як підстави вважати такий договір недійсним без підтвердження вказаного факту в судовому порядку, в ЦК УРСР було взагалі відсутнє, а тому відсутні підстави вважати, що спірний договір оренди є нікчемним з моменту його укладання.
Позивач обґрунтовує позов тим, що договір оренди від 14.08.2003 року слід вважати нікчемним з 01.01.2004р. з огляду на те, що з вказаної дати почав діяти Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. (далі –ЦК України).
Апеляційний суд відхиляє вказане посилання позивача з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 цієї статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч.1 ст.220 ЦК України).
Стаття 793 ЦК України передбачає, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Вказані вимоги щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договору найму будівлі з’явилися у законодавстві починаючи з 01.01.2004р., тобто коли договір оренди від 14.08.2003 року, уже діяв.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, лише той факт, що внаслідок зміни законодавства, форма діючого договору перестала відповідати новим вимогам встановленим до форми договорів такого виду, автоматично не призводить до нікчемності договору з підстав недодержання нотаріальної форми угоди.
Крім цього, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність особи (частини 1 та 2 статті 5 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст.5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Апеляційний суд вважає безпідставним ствердження позивача на те, що договір оренди від 14.08.2003р. є нікчемним, оскільки, положення про нікчемність договору мають застосовуватися до нього відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Тобто, вже із змісту вказаної норми вбачається що вона врегульовує порядок застосування ЦК України до прав і обов'язків діючого договору які продовжують існувати, а не до положень, яким мала відповідати форма договору на час його укладання.
Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до договорів, які були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, з огляду на те, що починаючи з 01.01.2004 р. форма договору оренди від 14.08.2003 року перестала відповідати встановленій за законом формі для договорів такого виду, позивач мав підстави для звернення до суду з вимогою про зміну (розірвання) спірного договору або з вимогою про визнання його недійсним як оспорюванного правочину.
Зазначені вимоги судом не розглядалися, судові рішення яким спірний договір оренди визнаний недійсним, відсутні. Відтак, у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати що на час звернення позивача з позовом договір оренди від 14.08.2003 року є недійсним.
Посилання позивача на те, що договір оренди підписаний неповноважним представником судом не приймається до уваги, оскільки дана обставина може бути підставою для визнання його недійсним як оспорюванного правочину, а не для визнання договору нікчемним.
Вимоги позивача про повернення відповідачем орендованих нежитлових приміщень та про стягнення з відповідача коштів в сумі 47931,16грн. за користування орендованим майном, ґрунтується на ствердженні про нікчемність договору оренди від 14.08.2003 р. і є похідними від застосування до нього наслідків недійсності як до нікчемного правочину.
Оскільки ствердження позивача що договір оренди від 14.08.2003 року є нікчемним помилкове, а питання про його недійсність у встановленому порядку не вирішувалося, вказані вимоги задоволенню також не підлягають.
Зазначена обставина не позбавляє позивача права ставити питання про витребування майна у відповідача та про стягнення з нього грошових коштів з інших правових підстав, пов’язаних з укладанням та виконанням договору оренди від 14.08.2003 р.
З огляду на викладене судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року у справі №16/244 є наслідком невірного застосування норм матеріального права і, відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України, воно має бути скасоване.
По справі приймається нове рішення про відмову в позові повністю.
Апеляційна скарга підприємця ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Відповідно ст.ст.44, 49 ГПК України, судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 291,16 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
В частині стягнення з позивача на користь Державного бюджету України недоплаченого державного мита в сумі 103,56грн. за звернення з позовом, рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. є вірним та підлягає виконанню.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Апеляційну скаргу Підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009 року у справі №16/244 задовольнити.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від 22.01.2009р. у справі №16/244 скасувати повністю.
3. Прийняти по справі нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлівське»(38813, Полтавська область, Чутівський район, смт. Артемівка, вул. Артема, 69, п/р 26007100279324 АППБ „Аваль”, МФО 331605, код ЄДРПОУ 13953115) на користь Підприємця ОСОБА_5 (місце проживання: 36021. АДРЕСА_1) - 291,16грн. витрат на сплату державного мита.
5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Павлівське»(38813, Полтавська область, Чутівський район, смт. Артемівка, вул. Артема, 69, п/р 26007100279324 АППБ „Аваль”, МФО 331605, код ЄДРПОУ 13953115) на користь Державного бюджету України 103,56грн. витрат на сплату державного мита.
6. Видачу виконавчих документів доручити господарському суду Полтавської області.
7. Справу №16/244 повернути до господарського суду Полтавської області.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття.
Постанова протягом одного місяця може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Шевченко В. Ю.
Судді:
Ільєнок Т.В.
Шкурдова Л. М.
Дата відправки 14.05.09