КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2009 № 33/110
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Терещенко Я.О.
За участю представників:
від позивача -Трофімець С.С., дов.від 06.02.09 № 1-4-360,
від відповідача - не з’явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2009 (підписано 10.04.09)
у справі № 33/110 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Даніель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Західно-Українська Лізингова Компанія"
про стягнення кредитної заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Комерційний банк “Даніель” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно-Українська Лізингова Компанія” (далі – відповідач) про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконує зобов’язання за кредитним договором № 82/2007, і, відповідно до пп.6.1.5 та 6.2 договору, позивач набув право вимоги дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, а також інших сум, нарахованих у відповідності до умов договору, в повному обсязі.
В процесі розгляду справи представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що відповідач частково виконав зобов’язання за кредитним договором. Станом на 24.03.09 заборгованість відповідача перед позивачем становить 27006,20 грн. за кредитом, 389,33 грн. – за відсотками, 50,30 грн. – пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.09 позов задоволено повністю. Рішення мотивоване тим, що відповідач не виконав свої зобов’язання за кредитним договором, і позивач набув право вимоги дострокового повернення кредиту та стягнення відсотків за користування кредитними коштами, а також інших сум, нарахованих у відповідності до умов цього договору.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати. Свої доводи заявник аргументує тим, що судом неправильно застосовано норми господарського процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.09 відповідачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, апеляційну скаргу прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 15.06.09.
Через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. Крім того, позивачем зазначено, що 20.05.09 відповідачем у добровільному порядку здійснено погашення заборгованості по кредитному договору у повному обсязі.
В судове засідання 15.06.09 представник відповідача не з’явився, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Доказом належного повідомлення є відбиток штампу з відміткою про відправку документа та підпис працівника суду, зроблені на звороті у лівому нижньому куті першого примірника ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження від 28.05.09, який залишається у справі, про надсилання копій ухвали 28.05.09. Додатковим доказом належного повідомлення є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду) 02.06.09 відповідачеві.
Представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.
Порадившись, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги по суті по наявних у справі документах (ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).
Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі та не зв’язаний доводами апеляційної скарги.
Дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів встановила наступне.
Основним доводом апеляційної скарги є те, що в день оголошення вступної та резолютивної частини рішення у даній справі в судовому засіданні був відсутній представник відповідача.
Матеріали справи свідчать, що, дійсно, представник відповідача був відсутній в судовому засіданні 24.03.09, призначеному ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.09 у справі № 33/110.
Разом з тим, секретарем судового засідання в протоколі від 24.03.09 у справі № 33/110 зазначено, що “представник відповідача в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, проте, через загальний відділ діловодства подав клопотання про зупинення провадження у справі.”
Зазначене дає підстави вважати, що відповідач був обізнаний про час та місце розгляду справи. Про належне повідомлення відповідача свідчить також відбиток штампу з відміткою про відправку документа та підпис працівника суду, зроблені на звороті у лівому нижньому куті першого примірника ухвали про порушення провадження у справі від 06.02.09, який залишається у справі, про надсилання копії ухвали 12.03.09. Додатковим доказом належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачеві 17.03.09.
Отже, ненаправлення відповідачем в судове засідання повноважного представника свідчить про недобросовісне користування відповідачем належними йому процесуальними правами та обов’язками, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).
Крім того, неправильне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права згідно з частиною другою ст.104 ГПК України може бути підставою для застосування або зміни рішення названого суду лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Що стосується суті заявлених позовних вимог, то колегія суддів дійшла висновку про їх правомірність та обґрунтованість, виходячи з наступного.
16.08.07 між позивачем (за текстом договору “банк”) та відповідачем (за текстом договору “позивальник” був укладений кредитний договір № 82/2007 (далі – договір).
Відповідно до п.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з п.1.1 договору банк надає позичальнику кредит в сумі 72369,10 грн., а позичальник зобов’язується повернути фактично отриманий кредит у термін до 13.08.2010 включно і щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 19% річних, а за користування кредитними коштами з моменту, вказаному в п.5.2 цього договору, сплачувати 38% річних до повного погашення заборгованості за кредитом, одноразово сплатити комісію у сумі 150,0 грн. за відкриття позичкового рахунку в день підписання цього договору, а також штрафи та пені у розмірах та у випадках, передбачених договором.
08.09.08 сторони уклали додаткову угоду № 1 до кредитному договору № 82/2007, відповідно до якої банк надає позичальнику кредит у сумі 37191,00 грн., а позичальник зобов’язується повернути фактично отриманий кредит у термін до 13.08.2010 включно і щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами за період з 16.08.06 по 07.09.08 включно у розмірі 19% річних; за період з 08.09.08 по 13.08.2010 включно – у розмірі 23% річних, а за користування кредитними коштами з моменту, вказаному у п.5.2 цього договору, сплачувати 38% річних до повного погашення заборгованості за кредитом, а також штрафи та пені у розмірах та у випадках, передбачених договором.
Пунктом 2 ст.1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
В пп. 3.2.2-3.2.3 договору зазначено, що позичальник зобов’язується сплатити відсотки та комісію за користування кредитом відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору та проводити погашення кредиту у відповідності з Графіком погашення кредиту та повністю повернути кредит у термін, зазначений у п.1.1 договору.
Статтею 1049 ЦК України законодавцем встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Матеріали справи свідчать, що позивач свій обов’язок за кредитним договором щодо надання кредиту відповідачеві виконав.
В свою чергу, відповідач частково виконав умови кредитного договору.
Згідно з п.6.2 договору, якщо виникла і триває подія невиконання зобов’язань, у банка виникає право вимоги дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, виконання інших зобов’язань позичальника за цим договором у повному обсязі виконання позичальником зобов’язань за цим договором. Банк повідомляє позичальника, що непогашена частина кредиту, нараховані відсотки, а також інші суми, нараховані згідно з цим договором, підлягають достроковому поверненню у безспірному порядку. При цьому, згідно з чинним законодавством, по зобов’язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили у зазначену в повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов’язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, сплатити відсотки за користування кредитними коштами за фактичний термін користування, в повному обсязі виконати інші зобов’язання за договором.
09.01.09 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про погашення існуючої заборгованості за кредитним договором у термін до 22.01.09. В листі позивач також зазначив, що у “банка є всі підстави вважати, що фінансовий стан позичальника погіршився та виникли несприятливі обставини, які можуть призвести до неповернення ним усіх кредитів, отриманих в банку”. Такими підставами, на думку позивача, є непогашення заборгованості відповідачем по семи кредитним договорам терміном до 06.01.09, про що була направлена письмова вимога від 25.12.08.
В п.5.2 договору сторони зазначили, що при порушенні позичальником терміну повернення кредиту, передбаченого п.1.1 договору, а також у кожному випадку порушення (термінів або суми) визначених графіком погашення кредиту, передбаченому п.1.3 договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 38% річних від суми залишку непогашеної заборгованості, починаючи з дня, наступного за датою виникнення простроченої заборгованості, до дати повної ліквідації простроченої заборгованості за кредитом.
До того ж, згідно з п.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене вище, Господарським судом міста Києва обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за кредитом та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач також просить стягнути пеню у сумі 50,30 грн., що передбачено п.7.1 договору.
Так, в п.7.1 договору зазначено, що при порушенні позичальником якого-небудь із зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитними коштами, передбачених пунктами 5.1, 5.2 договору, терміну повернення кредиту, передбаченого пунктом 1.1 договору, а також термінів та/або суми часткового погашення кредиту згідно з графіком погашення кредиту, передбаченого пунктом 1.3 договору, позичальник виплачує банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Таким чином, стягнення з відповідача суми пені відповідає вимогам чинного законодавства і умовам кредитного договору.
Колегією суддів також враховано, що 20.05.09 відповідач у добровільному порядку здійснив погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі. Докази погашення заборгованості були додані до відзиву на апеляційну скаргу, поданому позивачем. Отже, фактично відповідач погодився з прийнятим рішенням у даній справі.
Відповідно до ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з судовим розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення скарги і скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.09 у справі № 33/110.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.09 у справі № 33/110 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Перша Західно-Українська Лізингова Компанія” – без задоволення.
2. Матеріали справи № 33/110 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
19.06.09 (відправлено)