КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2009 № 42/54
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
при секретарі: Терещенко Я.О.
За участю представників:
від позивача -Тур Р.С., дов.від 25.06.08 № 441,
від відповідача - Зонтов Ю.В., дов.від 01.06.08,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2009 (підписано 03.04.09)
у справі № 42/54 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Статутного територіально-галузевого об'єднання "Південна залізниця"
до Відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг"
про стягнення неустойки,
ВСТАНОВИВ:
Статутне територіально-галузеве об’єднання “Південна залізниця” (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг” (далі – відповідач) про стягнення пені за порушення строків передачі в сублізинг майна згідно договору фінансового сублізингу від 20.08.07 № А/П-072318/НЮ. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прострочив передання в сублізинг машини кюветно-траншейної МКТ виробництва ВАТ “Тулажелдормаш”, в зв’язку з чим позивач просить стягнути штрафні санкції у вигляді пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.09 позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 105029,51 грн. пені, 1050,30 грн. витрат по оплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивоване тим, що відповідачем на 15 днів порушено строк передачі позивачеві в сублізинг машини кюветно-траншейної МКТ; згідно з п.9.4 договору за несвоєчасну передачу предмет лізингу, передбаченого графіком, сублізингодавець сплачує сублізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожен день прострочення виконання зобов’язання.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи скарги мотивовані тим, що п. 9.4 договору суперечить чинному законодавству, його застосування судом першої інстанції було необґрунтовано; прострочення виконання умов договору фінансового сублізингу сталося не з вини відповідача, а тому умислу або необережності у його діях немає.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.09 позивачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.09, апеляційну скаргу прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 25.05.09.
До початку судового засідання через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить оскаржуване рішення залишити без змін. На думку позивача, воно прийняте за повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідно до норм чинного законодавства. Крім того, позивач наголошує на тому, що зі сторони відповідача будь-яких повідомлень щодо невиконання графіка поставки та зміни графіку лізингових платежів не надходило.
В судовому засіданні 25.05.09 представником відповідача було заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи судової практики, яка приймалася по зазначеній категорії справ.
Представник позивача не заперечував проти задоволення даного клопотання.
Порадившись, колегія суддів його задовольнила.
В судовому засіданні 25.05.09 було оголошено перерву до 10.06.09.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі та не зв’язаний доводами апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів встановила наступне.
20.08.07 між відповідачем (за текстом договору “сублізингодавець”) та позивачем (за текстом договору “сублізингоодержувач”) був укладений договір фінансового сублізингу № П/П-0723/8/НЮ (далі – договір сублізингу).
Частиною 1 ст. 5 Закону України від 16.12.97 № 723/97 “Про фінансовий лізинг” визначено, що сублізинг – це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.
Згідно зі ст. 2 даного договору сублізингодавець передає сублізингоодержувачу в тимчасове платне володіння і користування предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу, що відповідає встановленим сублізингоодержувачем технічним вимогам, визначеним у додатку № 2 до цього договору.
Предметом лізингу є машина кюветно-траншейна МКТ, яку виготовлено згідно з ТУ 3186-010-0112469-01 і комплекту конструкторської документації 2786А.00.00.000, специфікації, яка є невід’ємною частиною договору, яка відповідає чинним в Україні вимогам експлуатації та відповідно до встановлених сублізингоодержувачем технічних вимог, визначених додатком № 2, який є невід’ємною частиною договору, отримана раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу та передається сублізингодавцем в строкове платне володіння і користування сублізингоодержувачу (п.1.1 договору).
Відповідно до п. 12.1 договору сублізингу договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами всіх зобов’язань, передбачених даним договором.
Пунктом 3.2 договору сублізингу сторони узгодили, що загальна ціна договору визначається, виходячи з підписаного сторонами графіку лізингових платежів, який є його невід’ємною частиною.
Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди сублізингодавця, визначеного сторонами у розмірі 17% річних та сплати сублізингоодержувачем авансового платежу згідно Графіку лізингових платежів у розмірі 20% від вартості предмета лізингу.
Матеріали справи свідчать, що 26.09.07 позивачем було проведено попередню оплату машини кюветно-траншейної в сумі 2135600,00 грн.
Крім того, додані позивачем до позовної заяви копії платіжних доручень від 26.09.07 № 4378, від 26.09.07 № 4364, від 06.10.08 № 4555, від 06.10.08 № 4556, від 06.11.08 № 4990, від 06.11.08 № 4989 свідчать про виконання позивачем грошових зобов’язань за договором сублізингу.
Згідно з п. 5.2 договору сублізингу передача предмета лізингу здійснюється сублізингодавцем відповідно до графіка передачі предмету лізингу в сублізинг (додаток № 3 до договору), на умовах DDP(ІНКОТЕРМС-2000) на станції ст.Полтава – Південна ЦМКР Південної залізниці.
В додатку № 3 до договору сублізингу зазначено, що термін передачі майна в сублізинг – грудень 2007 року.
Пунктом 15.2 договору сублізингу передбачено, що зміни і доповнення в договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковими угодами до цього договору.
01.02.08 сторонами договору сублізингу було укладено додаткову угоду № П\П-072318/НЮ ДУ1 до договору фінансового сублізингу, якою був встановлений новий термін передачі майна в сублізинг – 01.06.08.
Згодом, 20.05.08 сторонами договору сублізингу було укладено додаткову угоду №ДУ2 до договору фінансового сублізингу, згідно якої новий термін передачі майна в сублізинг – 01.08.08.
Пунктом 5.1 договору cублізингу сторони передбачили, що сублізингоодержувач набуває право користування предметом лізингу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі предмету лізингу в сублізинг (додаток № 5 до договору).
Позивач отримав предмет лізингу 16.08.08, що підтверджується актом приймання-передачі майна в сублізинг до договору № П/П-072318/НЮ.
Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов п. 5.2 договору відповідач взяті на себе зобов’язання вчасно не виконав, предмет лізингу передав позивачеві з простроченням 15 днів. Даний факт не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні.
Основним доводом апеляційної скарги відповідача є те, що прострочення виконання ним умов договору фінансового сублізингу сталося не з його вини, оскільки передача предмету лізингу в сублізинг залежало від волі власника машини – Приватного підприємства “ВТБ Лізинг Україна”, з яким відповідач уклав договір фінансового лізингу від 09.08.07 № 182-ФЛ (далі – договір фінансового лізингу № 182-ФЛ).
Колегія суддів не погоджується з думкою відповідача з наступних підстав.
Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України від 19.09.91 № 1576-XII “Про господарські товариства” та довідки Головного управління статистики у м. Києві від 08.10.07 № 7326 відповідач (первинна реєстрація 29.12.99) є суб’єктом підприємницької діяльності.
Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України (далі – ГК України) підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Законом України від 28.12.94 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон № 334/94-ВР) передбачено, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 32 ст. 1).
На підставі п/п. 2 п.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР фінансовий лізинг (оренда) – господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов’язаних з правом користування та володіння об’єктом лізингу.
Відповідно до п. 6.11 договору фінансового лізингу № 182-ФЛ втручання лізингодавця (Приватного підприємства “ВТБ Лізинг Україна”) в оперативну та господарську діяльність лізингоодержувача (ВАТ – лізингова компанія “Укртранслізинг” – відповідача у справі № 42/54), в тому числі пов’язану з експлуатацією предмета лізингу (машина кюветно-траншейна МКТ), не допускається.
Згідно з умовами договору фінансового лізингу № 182-ФЛ Приватне підприємство “ВТБ Лізинг Україна” (лізингодавець) зобов’язалося передати ВАТ “Лізингова компанія “Укртранслізинг” (лізингоодержувач) машину кюветно-траншейну МКТ, яку виготовлено згідно з ТУ 3186-010-0112469-01, і комплект конструкторської документації 2786А.00.00.000 згідно з графіком передачі предмету лізингу (додаток № За) з кінцевою датою передачі 28.08.08.
В розділі 9 договору фінансового лізингу № 182-ФЛ сторони передбачили відповідальність за невиконання або неналежне виконання його умов. Зокрема, було погоджено, що у разі порушення лізингодавцем термінів передачі предмету лізингу в лізинг, лізингоотримувач має право нараховувати пеню з наступного дня з дати настання терміну виконання зобов’язання по передачі предмету лізингу в лізинг у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожний день прострочення виконання зобов’язань (п.9.3 договору фінансового лізингу № 182-ФЛ).
Отже, невиконання або неналежне виконання лізингодавцем зобов’язань за договором фінансового лізингу № 182-ФЛ, не зважаючи на те, що він є власником предмету лізингу, тягне його відповідальність, передбачену п. 9.3 договору.
Як вбачається з матеріалів справи та з усних пояснень представника відповідача, Приватне підприємство “ВТБ Лізинг Україна” предмет лізингу останньому передало 16.08.08.
Згідно з п.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п.1 ст.628 ЦК України).
При укладанні договору фінансового сублізингу сторони досягли згоди щодо його умов та не заперечували їх при виконанні договору.
Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що посилання у спірному договорі сублізингу на джерело походження та власника предмету лізингу не свідчить про погодження сторонами умов про залежність їх прав та обов’язків від волевиявлення власника предмету лізингу.
Згідно з п.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України законодавець визначив, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п.2 ст.226 ГК України сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону.
В абзаці 2 п.3.3 договору сублізингу сторони погодили, що при невиконанні графіка поставки предмету лізингу сублізингодавець зобов’язаний переробити графік лізингових платежів та передати сублізингоодержувачу.
Матеріали справи свідчать, що будь-яких повідомлень щодо невиконання графіка поставки та зміни графіку лізингових платежів з подальшою передачею їх на адресу позивача не надходило.
Згідно з п.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. При цьому, на підставі ч. 2 ст. 152 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладання договору фінансового сублізингу) відповідач самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном.
Пунктом 9.4 договору сублізингу сторони погодили, що за несвоєчасну передачу предмета лізингу, передбаченого графіком (додаток № 3), сублізингодавець сплачує сублізингоодержувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на дату виникнення простроченої заборгованості, у відсотках від суми невиконаних зобов’язань за кожний день прострочення виконання зобов’язань.
Під час розгляду справи відповідачем було заявлено, що п. 9.4 договору фінансового сублізингу суперечить чинному законодавству і не може бути прийнятим судом до уваги, оскільки ним встановлено пеня за несвоєчасну передачу предмету лізингу. Відповідач стверджує, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання.
Колегія суддів не погоджується з такою думкою відповідача та вважає, що суд першої інстанції правомірно послався на зазначений пункт договору сублізингу.
В п. 4 ст.231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, положення ГК України не забороняють сторонам у договорі визначати відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання будь-якого, а не лише грошового зобов’язання.
Стаття 230 ГК України також передбачає, що учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).
Оскільки факт прострочення виконання відповідачем зобов’язань за договором сублізингу доведений матеріалами справи, позовні вимоги задоволені Господарським судом міста Києва обґрунтовано.
З огляду на викладене вище, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.09 у даній справі.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.09 у справі № 42/54 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг” – без задоволення.
2. Матеріали справи № 42/54 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
15.06.09 (відправлено)